WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Три історичні джерела і три ідеальні складові частини українства (ідея перша) - Реферат

Три історичні джерела і три ідеальні складові частини українства (ідея перша) - Реферат

одноплемінників шлях подальшого національного розвитку.
Альтернативний шлях проклав Шевченко, який створив приголомшливої краси і сили міф "воскресаючої" України. По слову Миколи Рябчука, "геніально артикулював міф воскресаючої України (на противагу гоголівському міфові відгаслої Малоросії)" [12]. У цій рябчуківській формулі виразно видно всю потужність імперської концепції російської історії, культурне могуття якої не зміг здолати навіть наш геніальний міфотворець. Разом з брудною водою малоросійства Кобзар виплеснув і саму дитину - Малу Русь. Дійсно, адже його "воскресаюча Україна" починає свою історію тільки від козацких украйн, тоді як "згасаюча Малоросія" веде своє благородство від київських князівств Малої Русі (див. "Історію Русів або Малої Росії"). Напевно, у середині ХІХ ст., в умовахтотального домінування імперської парадигми російської історії, пристрасне романтичне "заперечення згасання" захопило й об'єкт згасання - ліс рубають, тріски летять ("А на Україну не поїду, цур їй, там сама Малоросія", - писав Тарас Григорович в одному листі), але після створення М.Грушевським національної концепції історії України-Руси заявив на кшталт: "Хмельниччина середини XVII в., що розкидала на своєму шляху "сміття середньовіччя", і подальші трансформації гетьманської держави є, безперечно, тим Рубіконом, з якого починається відлік "національного минулого України" [11], виглядають як нічим не виправдана і добровільна "здача" малоросійського середньовіччя в аннали великоросійської історії. "Апріорна і тотальна капітуляція. Капітуляція ще перед боєм" [8]. Це та сама психологія асимільованих аборигенів, що про неї писав, спираючись на класичні праці Юнга і Фанона, М.Рябчук: "Сприйнявши власний негативний образ, якого їм накинули колонізатори, вони ненавидять передусім себе (…) як недонарод із недомовою, недокультурою, недорелігією і т.д. і т.п." [12]. Вони ненавидять малоросійство як недоросійство і помилково протиставляють йому своє українство.
Я не сильний в Юнгу і Фаноне, проте їхнім хитрим науковим мудруванням, що прирікають малоросійство на українську ненависть і забуття, можу протиставити ясну, як сонце, культурфілософську теорію "зворотної асиміляції".
Існує закон історії, відповідно до якого колонізована (завойована) нація асимілює своїх колонізаторів (завойовників). Так було в Стародавній Греції після дорійського завоювання, частково - у Стародавньому Римі, який капітулював перед еллінським духовним генієм. У Західній Європі варвари, поваливши Рим, підкорилися римській церкві, а в Східній Європі, після звитяжних походів на Царград, - церкві константинопольській. Середньовічні варвари - скандинавські нормани - стали французами у Нормандії, нормандці Вільгельма Завойовника - англійцями в Англії, варяги - русичами на Русі. Монголи, предки яких з вогнем і мечем пройшли від Китаю до Угорщини, за хана Узбека стали правовірними мусульманами; те, що немає бога, окрім Аллаха, і Мухаммед - пророк Його, визнали й інші середньоазіатські завойовники - турки.
Цим законом мусять визначатися і взаємини Малої Русі і Великоросії. Московські варвари, великі своєю силою і територією, дійсно підкорили нас. Але ми їх асимілювали і окультурили: "роль Малоросії… з'явиться… в нашій історії блискучою, славною як роль культурна (підкр. мною - Є.З.). Малоросія штовхнула Москву на шлях перетворень; Малоросія викликала до життя попередників Петра і підготувала його реформи, без Малоросії не було б (…) і Російської імперії як нової великої держави" [10, 220].
Відношення Київської Русі до Московської держави, яка, за М.Грушевським, "не була ані спадкоємницею, ані наступницею Київської" [2, 279], є відношення культурної Еллади до варварської Македонії. Про амбітного і сильного македонського царя Демосфен так висловився у славетній третій філіппіці: "Він мало того, що не еллін і в жодній спорідненості з еллінами не перебуває; він навіть не варвар пристойного походження, але жалюгідний македонець, а з Македонії в минулі часи не можна було купити навіть ділового раба. І проте він (…) привласнив собі першість в запитанні оракула, усунувши нас, фессалійців, дорян та інших амфіктионів, до якого звання причетні навіть не всі елліни" [4, 116].
Через те, що жалюгідні "македонці" силою привласнили собі російську першість і велич, не варто відмовлятися від гордого і шляхетного "малорос". "Відомо ж бо, що колись ми були те, що тепер московці: уряд, первинність і сама назва Русь од нас до них перейшли" [6, 259]. Так в "Історії Русів" гетьман Мазепа визначив процес асиміляції московців малоросами. А мазепинство, за Є.Маланюком, "є яскравою протилежністю, яскравим запереченням, нещадним демаскуванням і найрадикальнішим ліком саме на Малоросійство" [8]. Коло замкнулося. Малоросійство як хворобу українства можна вилікувати тільки малоросійством, сприйнятим як ідея Малої Русі.
Література
1. Гребінка Є. Признание // П.Гулак-Артемовський, Є.Гребінка. Твори. - К.: Наукова думка. - 1984. - 606с.- С.188-189.
2. Грушевський М.С. Звичайна схема "руської" історії й справа раціонального укладу історії східного слов'янства // Крисаченко В.С. Українознавство: Хрестоматія-посібник: У 2 кн. - К.: Либідь, 1996. - Кн.1. - 352с
3. Гулак-Артемовський П. Твори. - К.: Дніпро, 1978. - 159с.
4. Демосфен. Речи: Пер. с древнегр.: В 3-х т. - М.: Памятники исторической мысли: Изд. центр "Академия", 1996. - Т.3. - 623с.
5. Джаншиев Г. Эпоха великих реформ. - М.:Тип. К.Александрова, 1898. - 896с.
6. Історія Русів / Пер.І. Драча. - Київ: Рад. письменник, 1991. - 318 с.
7. Кант И. Критика чистого разума. - М.: Мысль, 1994. - 591с.
8. Маланюк Є. Малоросійство. http://spilka.webua.org/library/malaniuk.html
9. Миллер А.И. "Украинский вопрос" в политике властей и русском общественном мнении (вторая половина ХІХ в.). - СПб.: Алетейя, 2000. - 260 с.
10. Пуле М.Ф. К истории украйнофильства// Русский вестник.- 1881. - Т.152.- №3.
11. Рибаков Д. Козацька Гетьманщина XVII-XVIII вв.: історія "без брому"/ "Дзеркало тижня".- 05 серпня 2006 р.
12. Рябчук М. Між Гоголем і Шевченком: становлення нової ідентичності. http://exlibris.org.ua/riabczuk/r01.html
Loading...

 
 

Цікаве