WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Три історичні джерела і три ідеальні складові частини українства (ідея перша) - Реферат

Три історичні джерела і три ідеальні складові частини українства (ідея перша) - Реферат


Реферат
на тему:
Три історичні джерела і три ідеальні складові частини українства (ідея перша)
Абсолютно геніальні думки Іммануїла Канта дуже часто розміщені у додатках, виносках, зауваженнях etc. Так, обговорюючи у "Критиці чистого розуму" проблему системи трансцендентальних ідей, їх зв'язок і єдність, він помічає у виносці: "Справжня мета досліджень метафізики - це тільки три ідеї: Бог, свобода і безсмертя (…). Все, чим метафізика займається, окрім цих питань, слугує їй лише засобом для того, щоб прийти до цих ідей та їхньої реальності"[7, 238].
Не тільки у метафізиці, а також і у реальній дійсності є ідеї, з яких не тільки все логічно висновується, але й на котрих все реально тримається. Наприклад, римськими ідеями, що вміщають у себе - логічно й історично - все різноманіття уявлень про Рим, є fides, libertas, pietas, virtus. Коли ці ідеї вийшли з римської держави і повернулися в місця постійної дислокації (у платонівські "занебесні місця"), Вічне Місто впало.
Росія навіки приречена будувати своє життя відповідно до ідей самодержавія, православія, народності, котрі у різні часи проявляються у різних формах (зокрема недавно - в комуністичній).
Що ж до України, то не буде перебільшенням сказати, що справжня мета досліджень метафізики українства (філософського українознавства) - це тільки три ідеї: Мала Русь, козак, Шевченко-пророк. Все, чим українська культурфілософія займається, окрім цих питань, слугує їй лише засобом для того, щоб прийти до цих ідей та їхньої реальності.
***
Історичне і культурне спадкоємство модерної України від Малої Русі, вагомо зафіксоване М. Грушевським у назві "Історія України-Руси", викликає нині відчуження, засноване на некритичному сприйнятті великоросійської історичної парадигми. Російська імперська історія вчить, що єдиний давньоруський народ розселився зі своєї колиски - Київської Русі - на просторах від Тьмутаракані до Великого Новгорода. Під впливом зовнішніх обставин суспільно-політичний руський центр перемістився з Києва до Москви, а Києво-руська земля стала "малою" як у просторово-географічному сенсі, так і з погляду політичної, суспільної і культурної значущості. Відповідно, для "малороса", котрий був вихований у цій історичній парадигмі і шукає для себе шлях подальшого національного розвитку, відкриваються дві можливості.
Перша - "малоросійство" як спосіб вибитися у "великі" люди за допомогою зживання і подолання всього природжено "малого" (мови, місця проживання, традицій). У Російській імперії така можливість надавалася кожному малоросові: "малорос за походженням, що розмовляв російською і зараховував себе до росіян, таким автоматично великорусами і визнавався" [9, 232]. Без натяку на будь-яку дискримінацію за "національною ознакою". Сотні й тисячі малоросів кидали рідну провінцію та їхали завойовувати імперські столиці, причому робили це вельми успішно. Наприклад (цей приклад авторові близький), корифей російської судової реформи 1864 р. С.І. Зарудний закінчив у 1842 р. курс у Харківському університеті зі ступенем кандидата математики і в тому ж році "живой, пылкий, впечатлительный хохол" [5, 642], як описує майбутнього сенатора його біограф Г.Джаншієв (абсолютно очевидно, що без щонайменшої інтенції принизити хахляцьке походження свого персонажа), опинився в Петербурзі, причому не в Пулковській обсерваційній башті, де спочатку збирався працювати, а у пітьмі канцелярій міністра юстиції графа В.Паніна.
Малоросійське походження таких "кар'єристів" виявлялося на генетичному, сказати б, рівні. Малоросійська європейська освіченість, знання європейських мов, відкритість європейським ідеям, шляхетсько-старшинська одвічність укупі з південною жвавістю і запалом вносили потік свіжої крові в задухлу атмосферу Московщини і таким чином європеїзували її. (Тому не виглядає простим збігом той факт, що нащадок генерального судді Війська Запорізького ввів європейський суд в Росії, котра досі - на відміну від Малоросії - суду не знала). Але ніякого свідомого "малоросійства" українські sudarbeiter'и не проявляли. На відміну від тієї малоруської інтелігенції, що пам'ятала своє родство, хоч би навіть воно і не виходило за рамки імперської історичної парадигми.
Коли Євген Маланюк анафематствує малоросійство: "Що ж таке малорос? Це - тип національно-дефективний, скалічений психічно, духово, а в наслідках, часом і расово" [8], кого він має на увазі? Невже Євгена Гребінку з його російськомовним "Признанием":
Глаза ее смотрят небесной эмалью,
И зелень одежды в рубинах горит,
И поясом синим, как сизою сталью,
Красавицы стан перевит.

И эта чудесная дева - не тайна:
Я высказать душу готов:
Красавица эта - родная Украйна,
Ей все - моя песнь и любовь! [1, 188-189].
Або інших малоруських патріотів, чия національна свідомість перебувала в полоні гоголівського міфу "згасаючої Малоросії", чиє полонення не є їхня провина, але біда і скорбота?
"Мысль, что, может быть, близко уже время, когда не только признаки малороссийских обычаев и старины будут изглажены навеки, но и самый язык сольется в огромный поток величественного, владычествующего великороссийского слова, и не оставит, быть может, по себе ниже темных следов своего существования, наводит на меня такую хандру, что иногда приходят минуты, в которые я решился бы отказаться от обольстительных надежд моего тесного честолюбия и удалился в мирную кущу простодушного полянина - ловить последние звуки с каждым днем умирающего родного языка" [3, 132-133]. Тому хочеться думати, що національна дефективність і психічно-духовне каліцтво відноситься Є.Маланюком все ж таки до малоросів "діяльних" (а не до "згасаючих"). Парадокс, проте, полягає в тім, що малоруські діячі рангу І.Гізеля і Ф.Прокоповича активно заперечували малоруську мову, історію і взагалі культуру з єдино благим наміром - скоріше вивести свій нарід з первісної дикості й архаїчної кущі простодушного полянина на столбовий російський шлях прогресу. Тобто гнівні інвективи свідомого українця адресуються тим, хто пам'ятає (на відміну від зюдарбайтеров) своє родство і наполегливо шукає (на відміну від "згасаючих") для себе і своїх
Loading...

 
 

Цікаве