WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Традиції світового письменства творчій спадщині В.Шевчука - Реферат

Традиції світового письменства творчій спадщині В.Шевчука - Реферат

часів.
Твір В.Шевчука можна прочитати як заперечення спотвореної суті України, символом якої майже завжди був трагічний образ матері (Т.Шевченко та ін.), що має відродитися.
В.Шевчук пропонує оповідь про ідентичність не менш "органічну", ніж Альєнде. Для обох письменників відновлення ідентичності та її реконструкція є своєрідним викликом, суголосним художній творчості як у Латинській Америці, так і в пострадянських країнах [9, с.7].
Колоніальне становище України В.Шевчук відтворив у притчево-символічній формі (повість "Птахи з невидимого острова"). Також і через чоловічі образи, зокрема галерника Олізара Носиловича, який тривалий час перебував у турецькій неволі, очевидно, після смерті (бо автор описує вибух і пожежу на галері) потрапив у потойбічний світ, відтворений у формі примарного острівця, як Бермудський трикутник:
"Острівець, до якого не ведуть дороги, адже тут ні доріг, ні стежок!" [10, с. 199], Тут ніби щиро зустрічають, створюють необхідні умови життя, але накладають табу - довічне перебування на ньому, забороняють спілкуватися із великим світом.
Сюжетну канву повісті почергово структурують два плани: реальний - перебування Олізара на галері та ірреальний - його життя на таємничому острові; поєднує їх порив персонажа до свободи, омріяної рідної оселі, уособленої у символічному образі білого птаха волі, який прилітає, щоб загоїти рани і втішити Олізара.
Таємничий острів - універсальна картина світу, уцьому разі - тоталітарного суспільства. Автор повісті зазначає, що писав цей твір у 1975 році, під час так званого застою [11, с.175].
Символічна модель дегуманізованого суспільства висвітлена також у творі латиноамериканського автора Х.Кортасара "Виграші", де двоплановість зображення досягається за рахунок використання міфу, а не притчової оповіді, у першому розділі роману висвітлюється галерея людей із різних суспільних прошарків аргентинської спільноти 50-х років власників лотерейних квитків, що дають право на безкоштовну мандрівку морем. Судно без капітана, на борту якого вони перебувають, - уособлення країни та людської спільноти, що рухається в нікуди. Такий висновок потверджений образом закритих дверей, що відділяють пасажирів від кормової частини. Мандрівники наштовхуються на заборону: за корму ходити не можна, тому що капітан хворий на тиф. У романі немає навіть натяку, що було справжньою причиною загадкової поведінки команди: чи контрабандні махінації, чи піратські витівки команди, чи насправді тиф.
Твір Х.Кортасара завершується бунтом мандрівців і відміною плавання. Міфологічна система у творі репрезентована завуальовано - одному із пасажирів примарюється образ Мінотавра. У "Виграші" роль Тесея віддана одному із мандрівників - інтелектуалу, приреченому на смерть, що постає символом соціальної екзистенції, попри мажорний фінал роману [12, с. 248]. В.Шевчук у повісті "Птахи з невидимого острова" створює більш оптимістичну "нитку Аріадни" для суспільства в образі білого птаха волі, здатного перетворюватись на прекрасну жінку. Вживання авторами традиційних форм притчі та міфу дають їм змогу відтворити універсальність буття. В. Шевчук у романі "Дім на горі" та Г.Маркес у творі "Сто років самотності" засвідчують вплив уснопоетичної традиції, створюють міф, яким немає аналогів у світовій міфологічній системі. Повістувальна версія Г.Маркеса про загублене селище Макондо сюжетно оригінальна, тому що побудована на основі різних міфообразів і міфосюжетів - "...свого роду азбука роману-міфу, енциклопедія, що зібрала всю гаму фрейдистських і міфологічних взірців західної художньо-філософської традиції XX віку" [13, с.13б].
Своєрідними охоронцями духовних надбань є постаті Мелькіадеса у романі Г.Маркеса "Сто років самотності та Івана Шевчука у романі В. Шевчука "Дім на горі". Вони адресують свій досвід нащадкам у вигляді рукописів. Якщо нотатки (тобто зошити, у яких Іван Шевчук зафіксував цикл "Голос трави", переданий правнуку) можна вважати документом етногенетичної пам'яті України, що символічно зображена у вигляді народних переказів і повір'їв, то рукописи Мелькіадеса - це швидше настанови людству, а не лише повчання роду Буендіа. Втрата Божої любові загрожує екологічною катастрофою, біблійним апокаліпсисом, що його у символічній формі зобразив Г.Маркес у фіналі твору: над Макондо чотири роки йде злива, перетворюючи місто на багнюку, знищене врешті-решт з лиця землі вихором. Якщо В.Шевчук у своєму романі дає шанс національного зцілення, то роман Г.Маркеса пропонує свій варіант майбуття за притчевим, моралізаторським зразком відповідальності за гріховні вчинки. Образи митців Івана Шевчука і Мелькіадеса різняться тим, що Іван попри його здатність до яснобачення - звичайний земний чоловік. Мелькіадес - швидше міфологічний герой. Він нагадує то Прометея, то образ диявола-спокусника, тому його образ суперечливий, містичний. Лише останній представник роду Буендіа годен прочитати пергаментний рукопис через сто років - під час бурі, яка знищить і Ауреліано, і Макондо. Спільна риса образотворення обох романів полягає в тому, що чоловічі персонажі наділені прагненням до творчості, до пошуку істини, вирушають у великий світ, щоб невдовзі як "блудні сини" повернутися додому. Такою була доля Хосе Аркадіо (Г.Маркес "Сто років самотності"), Хлопця (В.Шевчук "Дім на горі") та інших.
Жінки у романах - охоронці домашнього вогнища, уособлення статики, часто окреслюють уявлюваний кожним автором ідеал. І якщо В. Шевчук віднаходить у позитивній перспективі, то Г.Маркес втрачає аналогічні орієнтири, оскільки в романі "Сто років самотності" немає позитивного образу як чоловічого, так і жіночого, крім хіба образу Урсули, яка своєю працелюбністю, практичністю, чесністю асоціюється із жінками дому на горі, особливо Галиною бабусею - втіленням родинного тепла. Натомість Фернанда дель Капріо, яка приборкала сім'ю після Урсули, своєю цинічністю і брехнею порушує гармонійні стосунки (роман "Сто років самотності").
У типологічному аспекті важливий прийом метаморфізму, використаний Г.Маркесом у романі "Сто років самотності", переповнений і химерними постатями людини-павука, людини-скорпіона, людини-змії (цигани, гастролюючи у Макондо, демонструють публіці людину, яка перетворилась на змію, бо зневажала своїх батьків),
Loading...

 
 

Цікаве