WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Теоретичні основи проблеми етногенезу в монографії М.Ю. Брайчевського «Походження Русі» - Реферат

Теоретичні основи проблеми етногенезу в монографії М.Ю. Брайчевського «Походження Русі» - Реферат

кожного з цих народів міг і повинен був мати своєрідний характер, а може і зовсім різні шляхи розвитку" [1, 17 - 20].
Отже, Стародавня Русь як окремий народ не існувала, так само як і народ "слов'яни", але за умови панування радянської ідеології в історичній науці М. Брайчевському довелося ввести його в перелік інших слов'янських народів, щоб уникнути цензури чи критики панівної у той час ідеології, яка доводила існування "давньоруської народності". Яскравою ілюстрацією такої ідеології і підтвердженням нашої тези можуть слугувати слова гімну СРСР: "Союз нерушимый республик свободных навеки сплотила великая Русь". Отже, з великою долею імовірності можемо стверджувати, що все, що М. Брайчевськийговорить про народ "слов'яни", такою ж мірою стосується і народу "Стародавня Русь".
Помилковість ототожнення глотогенезу (процесу утворення і розвитку мов) з етногенезом М. Брайчевський обґрунтовує у четвертій тезі розділу "Теоретичні засади етногенічних студій" своєї книги "Походження Русі":
"4. Етногенез і глотогенез не тільки не становлять собою один і той же процес, але практично дуже рідко співпадають один з одним і взагалі розвиваються за зовсім різними законами. Серйозна помилка переважної більшості старих дослідників полягала саме в ототожненні цих двох абсолютно різних процесів. Зокрема, це - головний порок класичного індоєвропеїзму. Вважаючи …, що основним фактором мовного розвитку (і, отже, процесу глотогенезу, тобто утворення конкретних мов і мовних сімей) була диференціація, прибічники індоєвропеїзму думали, що ця диференціація завжди і всюди була наслідком відповідної етнічної диференціації (поділу, народів), що, наприклад, утворенню конкретних слов'янських мов - староруської, польської, чеської та ін. - з спільної загальнослов'янської "прамови" відповідало утворення тих народів, які були носіями цих мов - русів, поляків, чехів та ін., - внаслідок розпаду загальнослов'янської етнічної спільності - "праслов'ян", які, мовляв, були носіями слов'янської "прамови". В дійсності такий збіг етнічного і мовного розвитку трапляється дуже рідко, у виняткових умовах" [1, 21 - 22].
Отже, важко не погодитись з М. Брайчевським, що етногенез та глотогенез - різні процеси і дуже рідко співпадають.
"5. Археологічним еквівалентом народу (в розумінні конкретного етнічного утворення) є археологічна культура… В нашому випадку маємо на увазі культури реальні, які існують об'єктивно. Виразом їх є групи пам'яток, спільність яких полягає не тільки в окремих, довільно відібраних деталях, що можуть пояснюватися випадковими моментами (сторонні впливи, роль географічного фактору тощо) або й навіть стадією розвитку, а в усій сукупності ознак. Така спільність може бути лише відображенням спільності всіх сторін суспільного життя, яка становить зміст поняття етнічного явища (народу). Зокрема, це стосується і мови: неможливо уявити собі, щоб люди, які мали цілком подібні форми матеріальної культури (в тому числі і в дрібних деталях), розмовляли різними мовами, не розуміючи один одного. Отже, коли погодитися, що під археологічною культурою розуміємо реально існуючі єдності, яким повинні відповідати єдності суспільні, то ніякого іншого суспільного еквіваленту, крім народу, тобто єдності етнічної, запропонувати їм не можемо" [1, 22 - 23].
Таким чином, на думку вченого, археологічним еквівалентом етносу є археологічна культура, тобто, щоб правильно розпізнати конкретний етнос, треба правильно визначити відповідну культуру. З цим твердженням науковця важко не погодитися.
"6. Одним з найпекучіших, дискусійних питань, зв'язаних з теорією етногенезу, є питання про взаємовідношення мови і археологічної культури та їх етнічної інтерпретації. На превеликий жаль, в уяві багатьох дослідників "етнічне" означає "мовне"; отже, всяка спроба археолога реконструювати етногенічний процес або якусь його конкретну сторону неминуче сприймається як претензія на розв'язання лінгвістичних проблем. Скажемо ясніше: коли археолог твердить, що носіями археологічної культури А були етнічні предки носіїв культури Б, то для такого дослідника це рівнозначно твердженню, що носії культури А розмовляли мовою носіїв культури Б. Насправді ж, йдеться про зовсім іншу річ: як мова, так і археологічна культура є безпосереднім відображенням етносу, його знаками. Це - різні проекції одного й того ж явища на різні площини. Коли ставиться питання про ототожнення етносу і культури, маємо справу з термінологічною неточністю: ототожнювати можна явища одного порядку, а в даному випадку йдеться про різні категорії, хоча й безпосередньо зв'язані одна з одною" [1, 24 - 26].
Так, на думку М. Брайчевського, ототожнення мовного та етнічного - неприпустимо. Так само не можемо ототожнювати етнос та археологічну культуру: як мова, так і археологічна культура виступають безпосереднім відображенням етносу, його ознаками, а не безпосередньо етносом.
"7. Загальна тенденція етнічного розвитку являє собою рух від множини до єдності. Тим часом класичний індоєвропеїзм уявляв собі процес у діаметрально протилежному напрямку. Грубо процес етнічного розвитку мислився таким чином, що первинні етнічні масиви ("пранароди"), які були порівняно невеликими і займали, відповідно, обмежені території, на певному етапі свого розвитку (внаслідок природного зростання населення або в силу якихось інших причин) починали виявляти тенденцію до розселення. Окремі частини цих масивів освоювали нові простори, зрештою, розходились по незмірно ширших територіях, поступово втрачаючи зв'язки між собою. В результаті - єдиний до того "пранарод" розпадався спочатку на діалектні групи, які надалі кристалізувалися в окремі народи, що утворювали одну сім'ю в пам'ять спільності свого походження. Основну пружину етнічного розвитку, отже, становило розселення. Характерною особливістю цієї класичної схеми було уявлення про те, що розселення це здійснювалося у вакуумі; головною передумовою було визнання, що кількість стародавніх народів обмежувалася "пранародами", які реконструювалися у зв'язку з реконструкцією відповідних "прамов". Але ця передумова, починаючи з кінця XIX ст., була рішуче підважена розвитком археологічних досліджень, які показали, що територія ойкумени була заселена дуже густо на всьому своєму просторі принаймні від доби енеоліту (коли формувалися осілі форми життя). Отже, розселюватися "пранародам" попросту було нікуди; всяке просування за межі своєї території з метою засвоєння нових земель неминуче стикалося з відчайдушним опором місцевого населення і в кожному разі було надто утруднено. Але якщо в окремих випадках воно і здійснювалося реально, то переселенці знаходили на
Loading...

 
 

Цікаве