WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Теоретичні аспекти впливу процесів децентралізації влади на рівень демократії в державі - Реферат

Теоретичні аспекти впливу процесів децентралізації влади на рівень демократії в державі - Реферат


Реферат
не тему:
Теоретичні аспекти впливу процесів децентралізації влади на рівень демократії в державі
Політичні події 2004 - 2006 років вперше з моменту незалежності поставили перед владними інститутами проблему реформування регіональних відносин в Україні (центр - регіони, регіон - регіон). Український регіоналізм проявився бурхливо, але поки що політично безрезультатно. Це можна пояснити наступними причинами:
- для автономізації, тим більше федералізації держави, сьогодні не існує теоретичного фундаменту (самі автори ідеї не можуть ясно довести до відома народу, а також відповісти своїм опонентам, що таке автономізація, федералізація, в чому різниця між ними, в чому відмінність федералізації від сепаратизму) [1];
- на території країни не існувало жодної політичної сили, головними програмними принципами якої була б політика федералізації держави;
- автономізація, федералізація, регіоналізм не набули ще в суспільстві статусу демократичних цінностей. При теперішньому ставленні частини політичної еліти до цих понять як до сепаратизму прибічникам децентралізації слід звернути особливу увагу на наукове, соціально-філософське обґрунтування понять "автономія", "федерація", "регіоналізм" у контексті сучасних суспільних процесів в Україні, втілення їх у суспільну свідомість поряд з іншими цінностями, що ведуть до демократизації суспільства, а не до розпаду держави, як це часто сьогодні можна почути з вуст ідеологів зміцнення централізації та унітаризму.
Негайного соціально-філософського осмислення ці поняття потребують, перш за все, тому, що, на жаль, все активніше формується враження (як зовнішнє, так і всередині держави) про "дві України", одна з яких є справжньою Україною, а друга, м'яко кажучи, ще не ввійшла до українського національного проекту [2]. Таке становище, насправді, крок за кроком веде до розмежування держави. Прибічники федералізації держави сьогодні мають довести до відома кожного громадянина України, що мета федералізації - не вихід регіонів із єдиної держави, не перехоплення лідерства державного будівництва у Галичини, а кардинальна корекція самих принципів будівництва, перенесення важелів зі зміцнення центральної влади, що приведе до нового витка тоталітаризму, на зміцнення регіональної і місцевої влади під керівництвом єдиного центру, що дає можливість залучити мільйонні маси громадян до процесу демократизації суспільства, яка буде проявлятися не в мітингах та демонстраціях, які все більше нагадують владу натовпу, а в реальній участі громадянського суспільства у справах власної держави. Цей проект є результатом прояву протиріччя громадянського суспільства та держави: з одного боку, держава повинна виступати гарантом розвитку особистості й суспільства, а з іншого - принципи і механізми державного будівництва не відповідають повною мірою ідеї розбудови громадянського суспільства. Таким чином, мова йде про особливий національний проект, заснований на ідеї захисту прав людини (індивідуальних і колективних), для оформлення якого бракує лише комплексної роботи філософів, політологів та політиків-практиків.
Як уже зазначалося вище, проблемі децентралізації влади в період незалежності приділялося занадто мало уваги з боку вітчизняних вчених, насамперед, тому, що Україна, за Конституцією, є унітарною державою і тому, навіть із суто теоретичних позицій, сучасні філософи не розглядали проблеми автономізації, федералізації і регіоналізації держави (тим більше, що за радянських часів, не дивлячись на статус УРСР як федеральної одиниці, процес децентралізації влади не розглядався з ідеологічних причин). Саме тому через п'ятнадцять років після проголошення незалежності держави ми маємо в соціально-філософському плані розрізнені роботи з проблеми децентралізації влади: Борденюк В. розглядає конституційно-правові аспекти територіальної автономії як форми децентралізації державної влади [3]; Фролов А. опрацьовує проблему регіонального виміру демократії [4]; Коновалова Н. на прикладі формування федерації в США намагається теоретично обґрунтувати процеси федералізації багатонаціональних спільнот [5]; Дрожжина С. розглядає проблеми культурної автономії в полікультурному суспільстві [6]. Безпосередньо проблемі федералізації та регіоналізації в соціально-філософському плані присвячені роботи зарубіжних учених: Абдулатипова Р. [7], Ариніна А., Марченко Г. [8], Ленні Голдберга [9], Джона Кінкейда [10] та ін.
Спробуємо теоретично обґрунтувати можливості впливу децентралізації влади на рівень демократії в державі. Але до того проаналізуємо поняття "автономія", "федерація", "регіоналізм" як складові децентралізації влади, виявимо зв'язок децентралізації влади з розвитком демократизації суспільства.
Автономія (від грец. аutos - сам і nomos - закон) - власна закономірність. Автономія в широкому розумінні - певний ступінь самостійності органів, організацій, територіальних та інших спільнот у питаннях їх життєдіяльності. Залежно від суб'єкта, вона може бути класифікована наступним чином [11,4]:
1. Автономія закладів:
- фінансова;
- економічна;
- адміністративна.
2. Автономія спільнот:
1) територіальна (політична, законодавча):
- адміністративно-територіальна (регіональна);
- національно-територіальна;
- національно-державна;
2) екстратериторіальна (культурна).
Зупинимося докладніше на територіальних автономіях. Коли право на самостійне вирішення певних питань, відповідно до конституції та закону, визнається за територіальними колективами людей та обраними ними у демократичний спосіб органами, то таку автономію можна визначити як територіальну [3].
Адміністративно-територіальна (регіональна) автономія - один із способів децентралізації влади в унітарній державі. Статус суб'єктів адміністративно-територіальної автономії вищий, ніж у звичайних адміністративно-територіальних одиниць, але нижчий за статус суб'єктів національно-територіальної, національно-державної автономії чи суб'єктів федерації. Суб'єкт адміністративно-територіальної (регіональної) автономії не має ознак державного утворення. Адміністративно-територіальна автономія виявляється у наявності у її суб'єктів системи органів законодавчої та виконавчої влади, що формуються самостійно, а також повноважень приймати закони з питань, коло яких окреслено центром. Органи суб'єкта адміністративно-територіальної автономії здійснюють свою діяльність під наглядом центральних органів влади, які, як правило, призначають для цього своїх представників (наприклад, губернаторів). Регіональні закони можуть бути скасовані центральними органами, якщо вони не співпадають із загальнодержавними інтересами.
Національно-територіальна автономія - різновид територіальної автономії, один із способів вирішення національного питання у багатонаціональній державі [11, 400]. Національно-територіальна автономія означає надання певній частині (частинам) унітарної держави, населеної здебільшого представниками будь-якоїнаціональної меншини, певної самостійності у вирішенні питань внутрішнього життя. Статус суб'єктів національно-територіальної автономії, як правило, вищий, ніж статус суб'єктів адміністративно-територіальної автономії, і нижчий за статус суб'єктів національно-державної автономії. На відміну від регіональної автономії, національно-територіальна автономія поширюється не тільки на адміністративну, а й на культурно-мовну сферу. На території національно-територіальної
Loading...

 
 

Цікаве