WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Сергій Єфремов - представник укр. політичної еліти поч. ХХ ст. - Реферат

Сергій Єфремов - представник укр. політичної еліти поч. ХХ ст. - Реферат

- економічними, політичними та культурними" [12].
Вплив народництва на світогляд С.Єфремова вилився у визнанні того факту, що саме народу належить головна місія визволення. Відтак багато сил він доклав до виховання громадянської свідомості народу, донесення основних ідей і цілей боротьби за допомогою друкованого слова.
Приклад С.Єфремова показує, що інтелігенція України на початку ХХ ст. поступово ставала політичною елітою нації. І постулат про те, що всяка еліта має свої завдання і цілі у державі, звучить досить доречно на адресу представників української еліти даного періоду. Якщо в монолітних державах еліта виявляє зацікавленість, перш за все, в економічному й соціальному добробуті, то українська еліта, поряд з соціально-економічними проблемами, намагалась найперше вирішити національно-політичні завдання. Це набагато ускладнювало її мету, як і те, що шлях до неї уявлявся еволюційним, а не революційним. В період же світових воєн та революцій це було просто неможливим. У цьому була особливість світогляду української еліти та недолік її переконань.
Еліта не завжди спроможна зберегти своє панування. Сама історія керує процесом зміни еліт. Чим пояснюється її падіння? Найчастіше - недостатнім рівнем політичного мистецтва чи політичної волі. Суперечки в Центральній Раді, у партії, змусили С. Єфремова піти з офіційної роботи. Як у 1917 р., так і в 1918 р., він не бажав занурюватися у міжпартійні чвари. Дезорганізованість та невміння тогочасної української політичної еліти вести адміністративну роботу, неспро- можність вирішити питання військової реформи, а до того ж і суперечки за керівні пости як у складі Центральної Ради, так і Директорії негативно відбились на подальшій долі держави.
Усі прогресивні політичні сили прагнули створити Українську державу. Але яку? І яким шляхом? С.Єфремов, як ми вже зазначили, дотримувався варіанта автономної демократичної держави. Специфіка ж української еліти проявилась у тому, що розходження в теоретичному й практичному здійсненні державотворення зробили неможливим згуртування всіх політичних об'єднань і сил у період побудови української держави. Гостра полеміка конфліктування була неминучим явищем тогочасного громадського життя. І хоча розбіжність у поглядах на питання державності була справді незначною, провідники українського руху так і не змогли організуватись і мобілізувати народ у пікові ситуації вирішальних подій. Хоча про організаційний фактор С.Єфремов говорив ще у 1909 р., задовго до буремних 1917-1918 рр.: "єдиний неминучий шлях для порізнених та розкиданих досі елементів, що мають, проте, одну спільну ідеологію та світогляд - це скласти одну організацію і вже організовано, систематично, відповідно до певної програми провадити ту роботу, яку випадково й неорганізовано, а через те і з малими результатами, роблять вони зараз. В організованості - перша умова здобутків" [13].
Тим часом до влади в Україні прийшла нова політична еліта, та, в якій С.Єфремов вбачав головну небезпеку для української справи. Уже у 1919 р. він повністю відходить від політичної роботи. Таку метаморфозу можна пояснити поворотом в історії самої держави, яка, прагнучи демократизуватися, перетворилася в тоталітарну.
У 20-30-ті рр. Єфремов сконцентрував весь свій потенціал на роботі в Українській Академії наук, заглибившись у наукову працю. Проте залишався при своїй позиції недовіри керівній владі більшовиків, чого не приховував, час від часу занотовуючи у своєму щоденнику: "Люди, з якими не то працювати - говорити не можна по-людському. Люди, які не розуміють або навмисне намагаються не розуміти найзвичайнісіньких речей, які намагаються все перекрутити, опоганити, розтоптати…", "але ж і політики! На підставі пліток, перлюстрованих і не вчитаних листів, приватних розмов або підслуханих відомостей - будують свої висновки… Пліткарі, а не політики!" [14]. Цієї позиції радянська влада йому не простила, як і активної діяльності в громадсько-політичному житті України на початку століття. Залишаючись патріотом своєї держави, активно працюючи на ниві національно-культурного відродження України, С.О.Єфремов для нової влади став "українським буржуазним націоналістом" і ключовою дійовою особою сфабрикованої ДПУ справи "Спілки визволення України" ("СВУ"). У липні 1929 р. Сергія Єфремова та цілий ряд інших наукових і громадських діячів, серед яких були його давні друзі та учні, було заарештовано. У квітні 1930 р. на процесі "СВУ", який проходив у тодішній столиці Радянської України Харкові, йому, як провідному діячеві цієї організації, було винесено смертний вирок, пізніше замінений на 10 років ув'язнення. Як закінчив своє життя політичного засланця С.О.Єфремов, невідомо. У 1939 р. інформація про його подальшу долю обривається.
На тлі радянської політичної еліти, що формувалась на інших засадах, представник політичної еліти початку століття виглядав "білою вороною", не зумівши пристосуватись до умов тогочасної дійсності. Такі риси цієї еліти, як "сліпа відданість ідеологічним постулатам та вартостям радянської системи, віра у справедливість цього суспільного ладу, утопізм, етатизм у політичному мисленні" [15] не були сприйняті Сергієм Єфремовим, а тому такі, як він, віддані справі представники українства, гинули, а на їх місце приходили "спритні комбінатори, пристосуванці, панівним гаслом яких було - не висовуватись" [16].
… Сергій Єфремов - особистість неординарна. Вихована, шляхетна, освічена, яка сформувалась в політичного лідера не відразу (хоча і мала для цього підстави вже самим своїм соціальним походженням), а поступово, під впливом ідей, поглядів представників старшого покоління українського та російського громадського руху. Окресливши власні позиції й дотримуючись їх чітко та послідовно, ця людина здобула собі шану та авторитет серед однодумців, друзів, своїх опонентів та молодшого покоління українства. Відтак С.Єфремов має всі підстави бути віднесеним до тієї плеяди відомих українських громадсько-політичних діячів, яких коротко можна визначити - політична еліта України.
ЛІТЕРАТУРА
[1] Кухта Б., Теплоухова Н. Політичні еліти і лідери. - 2-е видання, перероблене і доповнене. - Львів., 1996. - С. 39.
[2]Кривошея В. Національна еліта та її роль у становленні української державності // Черкащина в новітній історії української нації та держави: Збірник наукових праць / За ред. О.М.Майбороди, В.В.Масненка. - К., 1999. - С. 60.
[3] Кухта Б., Теплоухова Н. Назв. праця. - С. 53.
[4] Млиновецький Р. Нариси з історії українських визвольних змагань. 1917-1918 рр. (Про що історія мовчить). Друге видання. - Чужина, 1970. - С. 116.
[5] Павленко Ю., Храмов Ю. Українська державність у 1917-1919 рр. (історико-генетичний аналіз). - К., 1995. - С. 16.
[6] Єфремов С. Відгуки з життя та письменства. - К., 1906. - С. 11.
[7] Єфремов С. Як визволитися робочим людям з бідности. - К., 1917. - С. 52.
[8] Громадська думка. - 1905. - 31 грудня; Нова громада. - 1917. - 24 листопада.
[9] Ковалевський М. При джерелах боротьби. - Інсбрук, 1960. - С. 363.
[10] Єфремов С. З громадського життя на Україні. - К., 1909. - С. 61.
[11] Там само. - С. 71.
[12] Там само.
[13] Там само. - С. 59.
[14] Єфремов С.О. Щоденники, 1923-1929. - К., 1997. - С. 613, 722.
[15] Кухта Б., Теплоухова Н. Назв. праця. - С. 63.
[16] Там само. - С. 81.
Loading...

 
 

Цікаве