WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Сергій Єфремов - представник укр. політичної еліти поч. ХХ ст. - Реферат

Сергій Єфремов - представник укр. політичної еліти поч. ХХ ст. - Реферат

у діяльності російської організації "Крестьянский Союз", метою якої було вироблення серед селянства розуміння сутності політичної ситуації у Росії та усвідомлення своєї ролі у визвольному русі. Саме за участь у діяльності Київської філії "Крестьянского Союза" Єфремов був на початку 1906 р. заарештований.
Роботу в політичних партіях Сергій Олександрович поєднував із публіцистичною діяльністю та участю в періодичних виданнях, за що теж неодноразово піддавався арештам. Так, він пережив обшук, вилучення вже надрукованого матеріалу та арешт напередодні виходу першого числа газети "Громадське слово" (у 1905 р.). Після його звільнення газета таки вийшла (під новою назвою - "Громадська Думка"), але невдовзі - нова заборона, і новий арешт співробітників, серед яких був і С.Єфремов. Його знову було заарештовано за переховування в редакції газети революційних видань, що надходили з Росії, і протримано в ув'язненні близько 5 місяців [8]. Та все-таки редагована ним газета під назвою "Рада" побачила світ 1906 р. Щоденна українська газета стала дітищем і віддушиною для Сергія Олександровича. Єфремов працював у ній і як кореспондент, і як автор численних статей, і, зрештою, як член редакційної колегії.
Тематика статей, уміщених С.О.Єфремовим упродовж кількох років на шпальтах газети, була різнобічною, зокрема це: огляд українського життя, рецензії на українські видання, статті про українських письменників, політичні статті, спрямовані проти чорносотенців, російських українофобів, антисемітів. Прикметно, що і пізніше, в 1917-1918 рр., в оновленій "Новій Раді", він знову порушуватиме наболілі та актуальні питання українства, але вже суголосні подіям того часу, виступатиме проти більшовиків, їхнього терору, їхньої руйнівної роботи (статті "На вістрях штиків", "Руїнницькою стежкою", "Порохня сиплеться" та ін.).
В часи післяреволюційної антиукраїнської царської реакції Сергій Олександрович був одним із провідників Товариства українських поступовців (утворене 1908 р.), секретарем Ради ТУПу, входив до керівного складу створеного в Петербурзі на підтримку депутатів Державної Думи Петербурзького парламентського політичного клубу "Українська думська громада" (1908 р.).
У березні 1917 р. "Радою об'єднаних громадських організацій міста Києва" був створений "Виконавчий комітет", який протягом перших трьох місяців після Лютневої революції представляв владу Тимчасового уряду в Києві. Головою Комітету було обрано барона Ф.Штейнгеля. З українських діячів його членами стали А.Ніковський, М.Порш та С.Єфремов. Входження до складу Комітету одночасно представників поміркованих російськомовних кіл та українства говорило про єдність їх поглядів щодо федеративного устрою Росії. С.Єфремов, як і інші українці в складі Комітету, був прихильником позиції Тимчасового уряду стосовно вирішення українського питання. Проте ідея національного визволення, що стала однією з провідних під час Лютневої революції, не була одноголосно прийнята членами цього Комітету. Відвідавши кілька разів збори Виконавчого Комітету (який проіснував недовго - до червня 1917 р.) С.Єфремов відійшов від участі в ньому і занурився в роботу з організації власне українського державного органу.
Бурхливі революційні події 1917 р. висували на порядок денний вимогу про створення в Україні єдиного центру, навколо якого об'єдналися б усі українські сили. Таким центром стала Українська Центральна Рада, утворена на початку березня на загальних зборах українських організацій та політичних партій, які відбулись у Києві. Головою Центральної Ради було обрано М. Грушевського. У квітні того ж року відбувся Український Національний Конгрес. На якому було по суті легалізовано статус Української Центральної Ради як найвищого органу крайового управління та обрано її керівників. Головою залишився Михайло Грушевський, а його заступниками стали Сергій Єфремов та Володимир Винниченко. У червні, коли Центральна Рада обрала Генеральний Секретаріат як уряд України, Сергій Олександрович очолив секретаріат із міжнаціональних справ. Це було визнанням багаторічної діяльності Єфремова як політика. Почали реалізовуватись політичні гасла, які незмінно відстоював С.О.Єфремов: здобули широку підтримку серед населення ідея автономного статусу України в межах федерації, заклики до відновлення національних традицій, вільного розвитку мови, шанування рідної історії. Разом з В.Винниченком С.Єфремов виконував досить поважну мінею, керуючи делегацією до Петербурга, яка подавала Тимчасовому урядові "Декларацію Української Центральної Ради" із вимогою визнання національно-територіальної автономії. Не полишав Єфремов і партійної роботи, очоливши Українську партію соціалістів-федералістів (так у 1917 р. стали називати себе члени ТУП).
Найбільший вплив у тодішньому уряді мали соціал-демократи та соціал-революціонери. Поміркована інтелігенція, серед якої був і С.О.Єфремов, втрачала вплив в уряді. Особливо після проголошення I Універсалу УНР, коли С.Єфремов виявив нерішучість під час підписання цього документа. Сергій Олександрович вважав, що уряд бере на себе велику відповідальність, проголошуючи створення нової держави, із якою він не зможе справитись [9]. Лідер соціалістів-федералістів досить реально оцінював загальний стан розвитку національної самосвідомості мас і ту ситуацію, в якій опинився уряд. Його цілком підтримали колеги по партії. Адже оголосити державність замало, її треба ще й створити, а для цього, крім емоційно-патріотичних почуттів, потрібно докласти ще й великих зусиль, знань, досвіду, матеріальних засобів. Створити власні органи державного управління там, де їх ніколи не було. А це за кілька місяців виконати неможливо. До цього додались й особисті стосунки з М.Грушевським, який прихилився до молодих соціалістів-революціонерів і цим, як вважали федералісти-поступовці, "зрадив" їх. Вищезазначені причини, посилені тенденцією політичного розшарування у складі Центральної Ради напередодні переобрання Генерального Секретаріату у серпні 1917 р., спонукали Сергія Єфремова до рішення змінити портфель секретаря з міжнаціональних справ на статус негласного лідера УПСФ. Після виходу з уряду УНР у серпні 1917 р. він сконцентрував свою увагу на газеті "Нова Рада".
Як бачимо, С.Єфремову належало досить вагоме місце в політичному житті України перших десятиліть ХХ ст. І весь цей час - від періоду заснування Української демократичної партії до революції 1917 року - він зберіг вірність своїм переконанням: С.О.Єфремов відстоював ідею автономії України. В роботі "З громадського життя на Україні" він чітко виділяє складові українського суспільства:"Два пункти найдужче звертають увагу на себе в українстві. Дві риси найбільш йому притаманні і так органічно з ним зв'язані, що без них не можна й самого українства уявити. Це - демократизм та автономизм (на федеративній основі)" [10]. Причому демократизм для нього - це "соціалізм, діяльність на користь трудящих людей та боротьба за їх права особисті й громадянські" [11]. Що ж до питань автономії, то вона повинна надати "так звані національні права: право кожної нації на розвиток усіх форм своєї культурної опрічності, як от мова, письменство, тощо; право користуватися з усіх засобів, щоб ті культурні ознаки кохати й розвивати - отже, право на власну школу, власний суд і всі такі інші громадські установи, і, нарешті, як запоруку всіх тих прав - право кожної нації самій порядкувати всіма своїми справами
Loading...

 
 

Цікаве