WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Сергій Єфремов - представник укр. політичної еліти поч. ХХ ст. - Реферат

Сергій Єфремов - представник укр. політичної еліти поч. ХХ ст. - Реферат


Реферат на тему:
СЕРГІЙ ЄФРЕМОВ - ПРЕДСТАВНИК УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИЧНОЇ ЕЛІТИ
ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
(нарис політичної біографії)
Шлях формування вітчизняної політичної еліти був досить складним, а тому, зрозуміло, викликає сьогодні серед вчених дискусії. Досить важко простежити становлення еліти України на протязі всієї її історії. Вдалим, як нам видається, є підхід до проблеми Б.Кухти, який виділяє три етапи існування української політичної еліти. До першого він відносить період Київської Русі і Галицько-Волинської держави. Другий історичний етап існування української еліти припадає на XYII - XYIII ст. З кінцем XIX ст. він пов'язує початок третього етапу, перерваного створенням нової держави - СРСР [1]. Саме на третьому етапі ми і зупинимось, щоб з'ясувати, якою ж була українська еліта цього періоду, і, зокрема, її чільний представник Сергій Єфремов.
На зламі століть до нечисленної власне української еліти належали представники буржуазії, землевласники, фінансисти, економісти, лікарі, інженери, викладачі вищих та середніх навчальних закладів, професура університетів. Причому багато з них були вихідцями із священицьких родин та козацького стану (тобто нащадками представників української еліти попереднього етапу державотворення [2]), які ставали лідерами політичних партій, громадських об'єднань, носіями ідей національного відродження та створення української держави. Саме цій еліті, яка на початку 1917 р. становила лише 3% населення [3], вдалося пробудити національну свідомість народу, спонукати його до боротьби за відновлення власної державності, адже "селянство й робітництво у своїй масі напередодні революції не знало минулого українського народу, було національно цілковито несвідомим" [4].
До когорти таких відомих і знаних людей належав і Сергій Єфремов. В цій статті головну увагу ми зосередимо на тих періодах його життєвого шляху, в які формувався його світогляд, відбувалося становлення його як особистості, розгорталась діяльність, пов'язана з утворенням української державності, розглянемо ті моменти біографії, які характеризують його як представника української політичної еліти свого часу.
У пантеон визначних діячів української культури Сергій Олександрович Єфремов (1876-1939) увійшов передусім як видатний знавець української літератури й мови, як історик літератури та літературний критик. Більшості наших сучасників він знаний як автор відомої "Історії українського письменства". Але крім наукової праці він активно займався й політикою в підросійській Україні. В українській історії С.Єфремов залишився як громадсько-політичний діяч, який брав участь у заснуванні та роботі Загальної безпартійної української організації, Української радикально-демократичної партії, Товариства українських поступовців, як державний муж, оскільки свого часу був заступником голови УНР, членом уряду УНР, зрештою - як блискучий публіцист, редактор і співробітник цілого ряду часописів.
Національну самосвідомість, що з часом перетворилась в жертовний патріотизм, юний Сергій, син священика, здобував самотужки, підкріплюючи її ідеями з роздобутих українських книжок та зустрічами з українськими діячами. Це самоусвідомлення себе українцем дозріло й закріпилось у Києві, куди Єфремов, покинувши рідну домівку, переїхав вчитись, спочатку в духовній семінарії, потім - у Київському університеті Св. Володимира на юридичному факультеті (1895-1901). Саме у Києві формуються його політичні уподобання під впливом лекцій, доповідей, зустрічей з відомими діячами української історії та культури - М.Грушевським, В.Антоновичем, О.Кониським. У 90-х рр. XIX ст. українська інтелігенція "помірковано-культуротворчої орієнтації" [5] гуртувалась навколо російськомовного часопису "Киевская старина", який, проте, відбивав українську національну позицію. Серед представників цього кола діячів С.Єфремов виділяв О.Кониського, із яким найбільше й зблизився, і який став для нього взірцем патріотизму і громадянських чеснот, розбудив у нього інтерес до шевченкознавства.
Сергій Олександрович сприйняв ідеали драгомановського соціалізму, який ґрунтувався на гуманізмі та етичному розумінні громадської справедливості. Йому імпонувала думка Драгоманова про те, що "соціялізм може справдитися в житті тільки на ґрунті широкої політичної волі й глибокого демократизму та що без цих обставин не може навіть бути успішної пропаганди ідей соціялізму" [6]. Прикметно, що ліберальний націоналізм, забарвлений драгомановським соціалізмом і демократизмом, захоплення українством вивели Єфремова з-під впливу марксизму. Він не звабився марксистськими ідеями. Його світогляд, який у цілому зазнав різноманітних філософських, політичних та літературних впливів, сформувався як світогляд соціаліста-українця, що й відбилося у його політичній і публіцистичній роботі. Тому одне з основних завдань своєї діяльності С.Єфремов визначав так: "і наша власна вигода, і справедливість вимагають того, щоб ми знов усі повернулися до свого коріння… Ми повинні стати українцями… ми мусимо перестати соромитись свого роду, своєї породи, та вернутися до свого народу і дбати, щоб і він мав однакові права з усіма іншими народами на світі" [7].
Долучившись у часи навчання до політичного життя, С. Єфремов у 1897 р. бере участь у створенні таємної Загальної безпартійної української організації (ЗБУО) і поринає з головою у роботу видавничого гуртка, заснованого ЗБУО. Цей гурток, під назвою "Вік", поступово перетворюється на потужне товариство, в якому Сергій Олександрович виконує обов'язки заступника голови видавничої комісії, і спрямовує відповідальну редакторську роботу по упорядкуванню 3-томної антології "Вік", присвячену століттю українського письменства.
У 1903-1904 рр. організація виробила проект платформи своєї діяльності. Її зміст зосереджувався на таких основних вимогах: автономія для України та інших складових частин Росії; федеративність Росії; створення парламентаризму для загальноросійських справ і крайових сеймів; повна воля національного життя; українізація навчальних та адміністративних закладів. У 1904 р. було ухвалено нову назву організації - Українська демократична партія (УДП), затверджено проект програми, куди увійшли вимоги з проекту платформи ЗБУО. Так Єфремов остаточно виходить на арену громадсько-політичного життя України напередодні першої російської революції. І хоча він належав до молодшого покоління діячів українського руху, однак став рівноправною політичною фігурою поряд із такими особистостями, як М.Грушевський, Б.Грінченко, Д.Дорошенко.
1905-1906 рр. стали найбільш плідними у діяльності молодого політика. Разом із Б.Грінченком і Ф.Матушевським - представниками лівої частини розколотої на початку 1905 р. УДП, Сергій Єфремов засновує Українську радикальну партію (УРП). Після об'єднання УДП і УРП у грудні того ж року в Українську радикально-демократичну партію (УРДП) її представники висувають, перш за все, гасла автономії України та земельної реформи. Вирішення останнього питаннянастільки приваблювало Єфремова, що він його активно відстоював, працюючи в інших організаціях, серед яких заснований в Україні у 1905 р. Селянський Союз та утворена 1906 р. Народна соціалістична партія, представники якої гуртувались навколо журналу "Русское богатство". Крім того, вважаючи, що основне питання для селян - аграрне, - було невиразно сформоване в програмі УРДП, С.Єфремов паралельно брав участь і
Loading...

 
 

Цікаве