WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Суперечливість політики „українізації” та її впливу на розвиток українознавства - Реферат

Суперечливість політики „українізації” та її впливу на розвиток українознавства - Реферат

Січі та ін. Кафедра займалась і педагогічною діяльністю з аспірантами [18, 224 ].
До українознавчих досліджень у Дніпропетровську, як і в інших наукових центрах УСРР, долучилися філії ВУАН в особі наукових товариств. Вони працювали в галузі філології, математики, фізики, природознавства. Товариство практикувало відкриті засідання, привертаючи увагу громадськості до українознавчої проблематики. З особливим зацікавленням були сприйняті доповіді "Друкарство на Україні ХVІІ-ХVІІІ ст." (І. Степанів); "Запорозьке козацтво перед судом історії" (Д. Яворницький) та ін.[19, 170].
На науково-дослідній кафедрі при Ніжинському ІНО під керівництвом В. Рєзанова працювали секції українсько-російської історії (проф. Бережков); античної культури (проф. Турцевич, згодом проф. Ф. Покровський); педолого-педагогічна кафедра (проф. Я. Колубовський). В. Рєзанов підготував до друку "Драми українські", Є. Рихлік провадив етнографічні студії на матеріалах Житомирщини, М. Петров досліджував історію надання Ніжину магдебурзького права, А. Єршов - ніжинські цехи 1-ої половини ХVІІ ст. М. Петровський готував до друку "Літопис Самовидця як джерело до історії України", "Псевдо-діаріуш Самійла Зорки". Усі ці дослідження мали проводитись на засадах марксистської методології, що особливо простежувалось у працях М.Петровського про революційний рух на Ніжинщині та ін. [20, арк. 9-10 зв.].
Помітно активізувалась діяльність наукового товариства в Чернігові, яке виступило ініціатором походу на могилу М.Коцюбинського у роковини його смерті та заснування комітету щодо спорудження пам'ятника видатному письменнику. До заслуг товариства можна віднести організацію українознавчої бібліотеки. "Різними способами Товариству пощастило зібрати чимало з того матеріалу, що без жалю нищився в ці роки. Товариство купувало, збирало й просто забирало книжки скрізь, де можна було; між іншим урятувало частину книгозбірні Русових. З великими труднощами вдалося бібліотечну справу довести до ладу, головним чином, завдяки енергії М. К. Шматька ..."[21, 181]. До розвитку українознавства спричинилась етнографічна секція товариства та етнографічний музей. Проводились експедиції для обслідування території, збирання етнографічних матеріалів краю. При Чернігівському ІНО було організовано історико-архівний гурток, головним напрямом роботи якого стала не лише підготовка кваліфікованих архівознавців, але й проведення наукових досліджень. У 2-ій половині 20-х років члени гуртка опрацювали і систематизували документальну спадщину Новгород-Сіверського намісництва за 1782 рік, якій загрожувало знищення; підготували ряд наукових досліджень із соціально-економічної історії Лівобережжя. Матеріали археологічних розкопок і архітектурних дослідів місцевих храмів, виявлені обрядові предмети, цінні стародруки та монети ХVІІ - ХVІІІ ст. слугували розвитку краєзнавства на Чернігівщині. Але прикро, що ці досягнення не були оцінені належним чином адміністрацією ІНО, яка не включала діяльність гуртка до плану основної роботи вузу [22, 170].
Подібні гуртки існували і при ІНО в інших містах. Цікавою, з точки зору розвитку нового напряму українознавства - етнології, була діяльність етнографічних структур. У робочому плані етнографічної секції краєзнавчого гуртка при Київському ІНО ставилося два завдання: опрацювання етнологічної літератури і збирання етнографічного матеріалу. Предметом уваги були як іноземні, так і вітчизняні розвідки. Витоки української етнології відслідковувалися у творчій спадщині М.Зібера, М.Драгоманова, Ф.Вовка, О. Потебні, М. Сумцова, М. Грушевського, К. Грушевської, К. Копержинського, Ф. Савченка та ін. Активну участь у роботі секції брали Т. Гавриленко, Ю. Сербу, В. Рубайло, Г. Завадович, З. Сергійчук, М. Смолянська, Є. Мисько, О. Зубченкова та ін. Методологічну допомогу надавав кабінет примітивної культури. Поряд із концептуальними порадами, секція творчо використовувала роздатковий матеріал: програми, анкети, проводила соціологічні обстеження. Важливо, що члени краєзнавчого гуртка надавали великого значення фаховій підготовці кореспондентів щодо кваліфікованого збирання етнографічних матеріалів [23, 212-213].
Вагомий внесок у розвиток українознавства зробила науково-дослідна кафедра історії української культури у Харкові. Серед її членів були відомі українознавці Д. Багалій, В. Барвінський, А. Ковалевський, В. Романовський, О. Татаринова-Багалій та ін. Правда, у 2-ій половині 20-х років її наукова діяльність зазнала негативного впливу марксистської ідеології і класового трактування історичного процесу. Формаційний підхід став визначальним для наукової роботи секцій історії України, історії Росії, історії українського права, етнології та краєзнавства. Особливо характерним він був для публікацій науковців соціально-економічного напряму, очолюваного Д. Багалієм, який керував роботою кафедри. Його праця "Нарис історії України на соціально-економічному ґрунті" найбільше зазнала впливу марксистської ідеології і відображала історію як процес боротьби класів. Марксистська тенденція пронизувала наукові розвідки інших членів історичної секції. Завідувач секцією В. Барвінський продовжував збирати та систематизовувати архівний матеріал з історії промисловості Лівобережної України 2-ої половини ХVІІІ ст.; історію селянства Слобідської України 1-ої половини ХІХ ст. досліджувала Н. Мірза-Авак'янц, працювала над темою розвитку капіталізму у сільському господарстві України 2-ої половини ХІХ - ХХ ст., студіювала форми землеволодіння за 1860-1914 рр. і селянські рухи в Україні ХІХ - на початку ХХ ст., М.Горбань зосередився на вивченні становища козацтва Лівобережжя з кінця ХVІІІ ст. - до половини ХІХ ст. на основі архівних матеріалів Харківщини, Полтавщини, Чернігівщини. Аспірант секції О. Водолажченко досліджував класові відносини на Україні у 1905 р.; національне питання і революцію в Україні у ХХ ст.; марксистський метод в методології історії[24, арк. 2]. Літературна секція, що відокремилася від етнографічної у 1924 р., під головуванням М. Плевако, основну увагу приділяла утвердженню "соціалістичного методу" в літературознавстві. Предметом наукового студіювання співробітників секції також була творча спадщина діячів ХІХ ст., зокрема Т. Шевченка та І. Франка[25, 186-187]. Чимало зробили на ниві українознавства і члени секціїукраїнської мови при науково-дослідній кафедрі мовознавства у Харкові, створеній у 1922 р., особливо у ділянці дослідження народних українських говірок Лівобережжя.
Незважаючи на спротив антиукраїнських сил у ході "українізації", українознавство відвойовувало "місце під сонцем" і в Одесі. В резолюції виробничої наради Одеського ІНО від 12 червня 1925 р. підкреслювалось, що інститут, сконцентрувавши найголовніші українські культурні сили м. Одеси, мусить зайняти авангардне місце в українізаційній роботі. Серед першочергових завдань передбачалось складання відповідних програм з різних концентрів українознавства, необхідних для самоосвіти. Навчальні програми мали орієнтувати на засвоєння цілісних знань з історії України, культури, української мови а також економіки. При ІНО планувалось створити кабінет українознавства. На цій хвилі в Одесі було організовано кафедру мовознавства та історії літератури з поділом на чотири секції: загальної літератури (кер. - проф. В. Мазурський), української і російської літератури (кер. - проф. П. Потапов),
Loading...

 
 

Цікаве