WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Село Голови – один з центрів втілення ідей Івана Франка на Гуцульщині - Реферат

Село Голови – один з центрів втілення ідей Івана Франка на Гуцульщині - Реферат

громади Голів Василя Шекерика-Доникового, вдома у якого знайшли його жінку Настуню з дітьми, оскільки господар сховався в лісі. Польські нападники, заскочивши в дім, заборонили що-небудь з дому виносити, всіх арештували та важко побили, навколо дому розпалювали вогні, різали заграбовану худобу, варили м'ясо та розсилали його своїм відділам, розташованим в Головах і Жабйому. Наступного дня о 10-й годині ранку, за наказом коменданта експедиції, спалили жилий будинок Василя Шекерика-Доникового, а також господарські приміщення - пивницю і стайню на 25 голів ВРХ. Родину Василя Шекерика-Доникового, коли палили дім, вивели на подвір'я, заборонили гасити вогонь та виносити майно, якого тут згоріло на значну суму, та й грошей згоріло 60000 австрійських крон. Водночас спалено на полонині Стовпні-Березник новозведений будинок і взірцеві стайні, що належали також Василю Шекерику-Дониковому.
Аналогічний злочин вчинений у господарстві Федора Карабчука. Польські карателі спалили хати, побудовані перед війною і покриті білою цинковою бляхою, та пограбували 2 корови, 40 м сукна, старшинську шаблю, далековид та інші речі. Водночас спалений інший будинок Федора Карабчука, незамешканий. Проте карна експедиція не зупинилась на знищенні у Головах цих господарств. 29 - 30 квітня 1920 р. продовжувались експедиції та арешти людей, підозрілих у підготовці повстання. Арештували Олексу Якіб'юка і його невістку Катерину, їх протягом 6 днів тримали у в'язницях у страшних умовах, у голоді та постійних побоях.
Заарештували Миколу Дроняка, заступника начальника голови громади Голів, пограбували весь його маєток. Самого Миколу та його сина Михайла запроторили на кілька місяців у Коломийську в'язницю, де Микола зазнавав постійних катувань. Арештовано, тяжко побито та запроторено в коломийську тюрму чільних учасників повстання, зокрема: Івана Дроняка (Іванового), Михайла Шипчука (Липтинського), Юрія Гнатюка, Дмитра Карапчука (Миколиного), Дмитра Дроняка (Федорового), Михайла Пониполяка, Михайла Миронюка (Миколиного), Василя Семенюка, Миколу Палійчука (Кошикового) та ін. У Головах зловлений і важко побитий Василь Максим'юк (Кочулівський) з тим, щоб дізнатись, де ховаються Федір Карабчук із сином Дмитром. Проте все ж таки В. Максим'юку вдалося врятуватися від польських нападників втечею в ліси. Мали місце тут, у Головах, ряд інших злочинів, що чинили польські колонізатори. Як стверджував Петро Шекерик-Доників, в Головах не було в той час і 2% людей, які не зазнали б бід від польських колонізаторів-поневолювачів. Чимало аналогічного було і в інших селах краю. Не минало це лихо і певної частини духовенства УГКЦ та інтелігенції [7]. У їх числі були також вчитель М.Ломацький, священики з Довгопілля (І. Попель), Черемошної, а пізніше - Ясенова (М.Березюк) та ін. [8]. Лише незначній частині повстанців вдалося перебратись на Закарпаття, а звідти - в Чехословаччину і таким чином уникнути польських тортур.
Проте дух волі, дух незалежності не вдалося вбити у голівчан (як і у всіх гуцулів) і українського народу взагалі. Визвольні ідеї І. Франка та його соратників продовжували жити в їх пам'яті та збуджували до дій проти національного гноблення. Село Голови продовжувало залишатись одним з особливо помітних у визвольних змаганнях 40-х і 50-х рр. минулого століття. Протягом весни, літа й осені 1944 р. тут, на околиці села, під Скуповою, де прилягають до неї Середній і Герасівський груні, розміщувались основні сили УПА, очолювані відомими командирами-провідниками - Матвієвим (псевдо "Недобитий"), Дубиком (псевдо "Боєвір"), Білінчуком (псевдо "Хмара") та рядом інших. У їхніх рядах чільне місце займали жителі Голів, зокрема Петро Карабчук (син коменданта куреня повстанців 1920 року Дмитра Карабчука), Олексій Сінітович, Михайло Савчук та багато інших.
Це формування УПА здійснило чимало військових операцій та провело ряд боїв з німецькими, угорсько-хортистськими та радянськими військовими формуваннями. Великий бій повстанські війська в сотні "Недобитого" провели на початку літа 1944 р. з німецькими військовими геологами в районі Лустуна. В ньому загинуло три бійці УПА. Разом з тим було завдано чималих втрат німцям, які внаслідок цього залишили геологорозвідку та припинили відкриття копальні видобутку земельних руд. До місця вічного спочинку загиблих, у Красноїллі, вбиті солдати супроводжені військовими і цивільними колонами з Голів і поховані при багатотисячній присутності гуцулів. Траурним парадом військ УПА та салютом командували їх командири "Хмара", "Вихор" та ін.
Майже цілоденний бій 15 серпня 1944 р. вели на території с. Красноїлля дислоковані в Головах війська УПА. Угорські хортистські формування зазнали тутчимало втрат у технічному спорядженні та живій силі. Протягом весни, літа й осені це військове формування здійснило ряд операцій та боїв з німецько-угорськими фашистами, яких закинули сюди ковпаківські та енкаведистські каральні загони. Але найбільший за тривалістю і жорстокістю відбувся бій військ УПА з великим енкаведистським формуванням 11 лютого 1945 р. в районі голівської гори Плаїка. Енкаведистсько-радянське формування в цьому бою зазнало великих втрат: 104 убитих й 90 поранених. Їм не вдалось завдати поразки військам УПА. Подвиг і героїзм бійців Повстанської Армії в цьому бою оспівані в гуцульських народних піснях, які бережуться в пам'яті народу краю до сьогодні.
Село Голови і в подальший період залишалося на національно-визвольних позиціях. Патріотизм селян та його вигідне "стратегічне" місце розташування в'ютили повстанські сили протягом десяти післявоєнних років. Влітку 1951 р. на терені, де в 1944 р. дислокувалось військо УПА, група повстанців, очолювана Небесійчуком ("Заведією"), сином гуцульського письменника і громадського діяча Онуфрія Манчука, закатованого енкаведистами в Жаб'ївській в'язниці в 1941 р., Іваном Манчуком ("Білогрудом") та вихідцем з Устерік, чільним повстанцем Танасієм Яцковським ("Жайворонком"), прийняла на себе бій з енкаведистськими військами, які були транспортовані сюди чотирма десятками вантажних автомашин. Останні частини українських повстанських сил протримались в основному на території Голів та прилеглих до нього сіл до осені 1955 р. Тому тут НКВС, а після - КДБ, утримували весь цей час свій військовий гарнізон.
Це є незаперечним підтвердженням того, що Головами надто переймалася радянська влада, яка з інших населених пунктів, задовго до цього, ще на початку 50-х рр., повсюдно зняла з території Західної України повоєнні каральні гарнізони, окрім Голів. Тут цей гарнізон розформовано у 2-й половині 1955 р., пісня остаточного знищення цієї повстанської групи.
Таким чином, короткий огляд історії села Голови підтверджує незаперечну роль І. Франка та його соратників у культурно-національному відродженні Гуцульського краю, як і України в цілому. Водночас педагогічна та суспільно-громадська діяльність в цьому селі таких непересічних особистостей, як Л.Гарматій та М.Ломацький, їх педагогічна, культурно-літературна спадщина, науково-просвітницька робота, а також їх учнів - педагогів наступних поколінь - спростовує комуністичну догму про нібито другорядну роль окремих особистостей.
Важко судити, як могла скластися доля села Голови, якби не побували тут Іван Франко та його соратники і друзі, якби не попали сюди на педагогічну роботу видатні громадсько-культурні діячі Л.Гарматій та М.Ломацький, чия діяльність сприяла прогресу суспільних процесів цього краю.
Література
1. Ломацький М. Верховино, світку ти наш. /Нариси з Гуцульщини. - Мюнхен, 1956. - С. 131.
2. Крип'якевич І. З історії Гуцульщини. - Львів, 1929. - С. 27.
3. Гнатюк В. Лука Гарматій і спомини про М. Коцюбинського. // Учитель. - Львів, 1925. - С. 68.
4. Арсенич П. Учитель і етнограф. //Світанок, 25 вересня 1971 р.
5. Ломацький М. 1920 р. у Головах і сусідніх селах. // Гуцульщина, 1995, № 2 (44), с. 23.
6. Савчук М. Ще буде відплата. //Гуцульщина, 1995, № 2 (44), с. 22.
7. Шекерик-Доників П. Гуцульщина в польському ярмі. // Гуцульщина, №№ 45, 46, 47, 48.
8. Співець Гуцульщини - Михайло Ломацький. /Гуцульський календар на 1996 р., с. 23.
Loading...

 
 

Цікаве