WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Священний шлюб. Архетип матері-землі у фольклорі - Реферат

Священний шлюб. Архетип матері-землі у фольклорі - Реферат

питання походження самої землі в народних уявленнях є декілька відповідей. Звичайною є християнська версія створення Богом світу, включаючи небо й землю, за шість днів. Поширеним залишається середньовічне уявлення, джерела якого заховані в перекладній апокрифічній літературі: Земля розташована посеред океану на трьох китах (двох або одній рибі), на змії, черепасі.
За давніми міфами світу, колись небо й земля, як шлюбна пара, не були розділеними, і перші діти, яким було тісно перебувати без повітря і простору між батьком і матір'ю, силоміць роз'єднали їх назавжди, хоча небезпека зворотної дії, коли небо обвалиться на землю, завжди існує і вона малюється в уявних картинах кінця світу і Страшного суду (така картина світу постає, наприклад, з уявлення про світове древо, що кроною підпирає небо, або про вітер - повітря між небом і землею.
У поширених в Україні апокрифічних легендах розповідається: коли ще нічого не було, а була лише одна вода, землю чи пісок зо дна моря дістає, пірнаючи на замовляння Бога, сатана: "Коли замислив Господь сотворити світ, то сказав своєму старшому янголу Сатанаїлу: "А що, - каже, - архангеле Мій, ходімо творити світ..." От вони й пішли понад морем. А море таке темне, сказано - бездонне! "Йди ж, - каже, - у цю безодню на саме дно й дістань Мені жменю піску..." Взяв Господь той пісок, ходить морем і розсіває..."
У космогонічних колядках зо дна моря дрібний пісок і золотий (синій) камінь дістають птахи; вони його "сіють", і з того постає світ:
Три голубоньки Радоньку радять,
Радоньку радять, як світ сновати:
- Та спустимеся на дно до моря
Та дістанеме дрібного піску,
Дрібний пісочок посієме ми:
Та нам ся стане чорна землиця.
Та дістанеме золотий камінь,
Золотий камінь посієме ми:
Та нам ся стане ясне небонько...
Вагоме місце в народних уявленнях належить хтонічній природі землі і тому свідомісному комплексу, який асоціюється з похованням інгумацією та з потойбічним світом. І тут стародавній язичницький культ Матері-Землі тісно переплітається з культом померлих, пізнішою трансформацією якого постало пошанування своїх предків і своїх батьків. На цьому ж етапі відбувається взаємопроникнення вірувань, породжених різними умовами розвитку суспільства. Дифузія взагалі властива народнопоетичній свідомості, її наслідки виявляються у здатності сприймати світ у цілокупності, здавалося б, несумісних, іноді протилежних ознак, якостей, уявлень, у семантичній амбівалентності культурних концептів і фольклорних символів.
Саме таке взаємопроникнення елементів різних рівнів народної свідомості щонайбільше характерне для уявлень про "життя після смерті". Наведемо приклад, який свідчить про те, як слід бути обережними, визначаючи хтонічний чи небесний характер образу землі, язичницьку чи християнську його основу.
У пісні "Знати галоньку по політоньку" сирота перед весіллям надсилає зозулю в сиру землю по матінку. А матінка стоїть перед Богом і просить:
Гей, пусти ж мене, мій милий Боже,
Дрібним дощом на землю,
Дрібним дощом на землю,
Ясним сонцьом до хати...
У пісні яскраво виражений характерний для архаїчного мислення зв'язок між трьома світами, посередниками у якому виступають небіжчики. Померлі предки уособлюються в образах астральних світил, дощу, інших природних явищ. У поминальній пісні "материнська субстанція" поєднується в трьох образах: вечірньої зірки, Божої і сирітської матерів:
Плакала сирітка,
Та вже й припізнилась,
Вечірняя зірка
Перед нею скотилась!
То ж була не зірка,
То Божая мати...
(порівн. у пісні: "Мене мати-зоря рано заміж оддала").
У традиційній і сучасній духовній культурі культ предків найбільше виявляється у поховальних обрядах і поминальних звичаях, а також у ставленні до батьків і старих людей (старші люди мають статус, який наближає їх до небіжчиків, у фольклорі вони виконують функції медіатора між живими і мертвими). Шанобливе ставлення до батьків і старих людей є водночас універсальним законом, ментальною рисою українців і критерієм духовної цінності людини у фольклорі. В епосі з'являється образ "безродного, бездольного" козака, якому "прощення ні від кого прийняти". У думах мотив материного благословення як запорука козацького щастя і навіть життя проходить наскрізним. Народне прислів'я повчає, що "материна молитва на морі рятує, а прокляття і в калюжі топить". У пісні співається: "хто матір зневажає, того Бог карає". В легенді ображена на дітей мати перетворюється на зозулю. Відбуваються метаморфози з проклятими матір'ю дітьми у баладах і казках. А тих людей, які поминають небіжчиків і шанують батьків, у фольклорних творах нагороджує Бог або самі мерці. І в цій фатальній приреченості ми також вбачаємо притаманний міфопоетичному світобаченню зв'язок між трьома сферами: небом, людиною, землею.
Пошанування землі виявляється і в забороні "матірно лаятись", як говориться у повчанні Іоанна Златоуста: "не подобаєт православним християном матерни лаяти", тому що погане слово ображає, по-перше, Матір Божу, по-друге, рідну матір людську і нарешті - третю матір - Землю. Духовні вірші розповідають про гнів землі, яка відмовляється давати врожаї, насилає мор, голод, хвороби:
Вы, народ Божий-православный.
Мы за матерное слово все пропали,
Мать Пресвятую Богородицу прогневили,
Мать мы сыру-землю осквернили.
У російській легенді походження матірної лайки пояснюється інцестом. У кожного чоловіка, розповідається в ній, три матері - одна рідна і дві великі матері - мати-сира земля і мати Богородиця. Диявол "змустив" одного чоловіка, він убив батька і одружився з матір'ю. З тих пір почала людина лаятися і пішла по землі ця розпуста.
Наслідком матірної лайки, за народними уявленнями, може бути й кінець світу. У фольклорних творах з'являється образ землі, яка провалюється, горить від поганого слова, малюються картини Страшного суду:
Мать мы сыру землю осквернили:
А сыра-земля матушка всколебается,
Завесы церковные разрушаются,
Пройдет река к нам огненная,
Сойдет судия к нам праведная.
Відомо, що клятва землею була найсвятішою (при цьому землю цілували, їли, покладали на голову), і найсуворішим було покарання за кривоприсяжництво.
Проте на ритуальному рівні практикується те, що забороняється у звичайному побуті: качання по землі, сороміцькі пісній солоні жарти, інші вияви антиповедінки, які набувають в обряді особливих магічних властивостей.
Література:
1. Топоров В.Н. К реконструкции балто-словянского образа Земли-Матери // Балто-словянские исследования. Сб. науч. трудов. XIV. - М., 2000. - С. 259.
2. Українські приказки, прислів'я і таке інше / Уклав М.Номис. - К., Либідь, 1993. - С. 163.
3. Песенный фольклор Мазени. - Л.: Наука, 1967.
4. Грушевський М.С. Історія української літератури. - К., 1994. - Т. 1. - Кн. 1. - С. 197.
5. Голубиная книга. Русские народные стихи ХІ - ХІХ веков. - М., 1991. - С. 36.
6. Булашев Г. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. - К.: Довіра. - 1992. - С. 81.
7. Колядки та щедрівки. Зимова обрядова поезія трудового року. - К.: Наук. думка, 1965. - С. 43.
8. Щур М.С. Архів кафедри фольклористики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - К., № 152.
9. Таланчук О. Українська народна космогонія. Специфіка міфопоетичного мислення. - К., 1998. - С. 208 - 224.
10. Успенский Б. Мифологический аспект русской экспресивной фразеологии // Антимир русской культуры. Язык. Фонетика. Литература. - М. Ладомир. 1996. - С. 25.
Loading...

 
 

Цікаве