WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Світоглядні й виховні функції у системі вищої освіти в Україні - Реферат

Світоглядні й виховні функції у системі вищої освіти в Україні - Реферат

- студентської молоді, яка відділяє його від політичної й духовно-культурної атмосфери епохи Модерну) постає зниження цінності феномену знань, девальвація уявлень про їх соціальну значимість і зростання натомість значення інструментального виміру знань [2, 174-176]. Цей процес простежується практично в усіх суспільних сферах, на різних ієрархічних рівнях соціальних організацій і груп. Стосовно ж університетської освіти в Україні, то явище такої зміни пріоритетів охоплює навіть значну частину кращих студентів. За останні роки, як свідчать результати соціологічних опитувань, різко зменшилась частка студентів, які вбачають у знанні, загалом у культурі, ключ до розв'язання таких проблем сучасності, як поглиблення демократії, наркоманія, міжетнічні конфлікти, екологічна криза. Слід зважити й на той факт, що подібні переконання вплетені в загальноцивілізаційні процеси автономізації особистості (автономізації, перш за все, в нормативному сенсі) щодо домінуючих у суспільстві цінностей, ідеологій, навіть тих, які панують у референтних для цієї особистості групах, що робить згадані погляди стійкішими й поширенішими. Зважимо й на те, що сьогодні в індустріальних суспільствах різні покоління сповідують несхожі мистецькі уподобання (представники одного покоління не тільки не сприймають, часто навіть не знають субкультуру іншого покоління, його кумирів, предмета захоплень або й першочергових зацікавлень - як Інтернету тощо).
Відтак особливої значимості набуває проблема самодисципліни, самовиховання, почуття відповідальності. Отже, необхідне зростання ваги світоглядного виховання, світоглядного знання. Без ознайомлення особистості - в даному разі студента - зі світовими надбаннями світоглядної думки формувати такі якості, як відповідальність, активність, які б узгоджувались із сучасними соціальними реаліями, просто неможливо. Інакше особистість буде поєднувати в собі, з одного боку, риси грамотного, ерудованого, здатного до самостійних професійних рішень фахівця, а з іншого - напівосвіченого, інфантильного (хоч нерідко ця інфантильність супроводжується тупою агресивністю), несамостійного в політичних та соціальних орієнтаціях обивателя, яким легко маніпулювати, інтересами якого легко нехтувати. Початки такого несимпатичного соціального типу вже сьогодні можна спостерігати в середовищі українського студентства. Поряд з жертовним, просвітленим, інтелігентним студентом, якого багато хто з нас ще недавно спостерігав на Майдані, середовище впевнено продукує інший соціальний типаж - безідейного, продажного, здатного за відповідну плату зранку підтримувати одну політичну силу, а після обідньої пори з такою ж завзятістю - протилежну, мотивуючи це бажанням поліпшити скрутний матеріальний стан. У бесідах ці студенти щиро визнають свою повну байдужість до будь-якої політичної заангажованості. Що при цьому впадає в очі, то це ототожнення студентом своєї політичної і моральної поведінки з поведінкою робітника на ринку праці: йде туди, де є вільне робоче місце, незалежно від того, хто хазяїн, які його уподобання й антипатії, якого характеру і спрямованості роботу потрібно буде виконувати...
Було б невдячною справою моралізувати з цього приводу. За ціннісними мотиваціями студентів, окрім примітивного пристосовництва чи спроб поліпшити свій бюджет, мусимо бачити факт більш масштабний, більш глибинний, а саме - багатолике проникнення ринкових правил, ринкового духу в освітнє середовище.
Ця тема заслуговує на окрему розмову, на окремі дослідження, хоча вона стала предметом розгляду провідних мислителів уже в минулому столітті й багато аспектів її вже добре всім відомі. Привертає увагу одна особливість рецепції українських науковців, політиків, педагогів на такого штибу явища: надто часто, розмірковуючи чи то про присудження наукових ступенів [3], чи то про кількість студентів у наших вузах, ми як аргумент використовуємо практику західноєвропейських або американських університетів, беремо її за зразок. Але при цьому дуже часто не звертаємо уваги на такі фактори:
- як ці реалії оцінюють самі західноєвропейські чи американські інтелектуали;
- освіта на Заході сьогодні знаходиться на переломному етапі, а деякі дослідники навіть називають це кризою. Ідея Університету зазнає серйозних трансформацій.
Так, наприклад, ми безумовним і беззаперечним успіхом вважаємо той факт, що за кількістю студентів на 10 000 осіб населення ми "наздогнали й випередили" чимало розвинених країн. А варто було б поцікавитись, як ставились і ставляться до кількісного зростання студентства видатні вчені-суспільствознавці західних країн. Адже ту освітню ситуацію, яку ми зараз створюємо, вони вже переживали тридцять - сорок років тому.
Так, у своєму виступі з нагоди 600-річчя Гайдельберзького університету Г.-Г. Гадамер згадав, як у часи його юності у Марбурзі подарували золотий годинник тритисячному студентові цього вузу - так раділи з приводу зростання кількості студентів. "А сьогодні, - говорить він, - вшанували б чимось кращим за золотий годинник того студента, який би символізував зменшення студентів з 30000 до 3000", тобто до повернення розумного співвідношення між викладачами та студентами. Вибух кількісного зростання студентства у Західній Європі розпочався в 60-і роки ХХ ст. Про проблеми, що негайно ж виникли в освітній сфері цих країн, ми тоді мали змогу дізнатися з твору Р. Мерля "За склом", що був опублікований в СРСР і пізніше перекладений на українську мову. Вже в 1974 р. було призупинено розширення лав студентства в ФРН, тому що й ринок праці виявився неспроможним забезпечити належну роботу випускникам, і громадські бюджети не витримували.
У нас причини зростання студентства досить різноманітні. Це і соціальні (відтягнути на чотири - п'ять років ривок зростання безробіття серед випускників шкіл), і амбітні (бажання "бути як люди" в розвитку освіти), і, нарешті, суто ринкові - поповнення (хоч і не таке вже значне) бюджетів державних ВНЗ і бюджетів приватних ВНЗ (тут уже вельми значне). Як наслідок - послаблення контакту "викладач - студент", втрата взаємовідносин "вчитель - учень", які складалися століттями і забезпечували спадкоємність інтелектуальних і, значною мірою, моральних традицій у суспільстві.
Важливо й те, що в загальній масі нещодавніх вельми посередніх учнівсередньої школи ("малоспроможних середняків", як сказав би активіст-комсомолець 30-х років), котрі часто несподівано для себе стають студентами, творчі й працелюбні особистості залишаються в меншості, а тому "бал править" агресивна посередність, для якої мислячий студент - це "вискочка", подразнюючий фактор, якого необхідно позбутись. Викладачам вищих навчальних закладів, особливо периферійних, такий стан речей добре знайомий. Далеко не всі студенти в цій ситуації витримують боротьбу за власну ідентичність, та й викладач мусить вести заняття так, щоб бути хоч трохи зрозумілим аудиторії, тобто знижувати рівень викладання на шкоду кращим студентам.
У цих умовах по-новому постає і потребує переосмислення ідея елітарності вищої школи, відбору до неї кращих представників учнівської молоді. Тому перед фахівцями постає дуже складне завдання: поєднати майже непоєднуване - орієнтувати освіту на принципи ринкових стосунків і на традиційні принципи плекання еліти суспільства.
Література
1. Ортега-і-Гассет Хосе. Місія Університету //Ідея Університету. - Львів: Літопис, 2002. - С. 65 - 108.
2. Гадамер Г.-Г. Ідея Університету - вчора, сьогодні, завтра //Ідея Університету. - С. 167 - 184.
3. Ганіткевич Ярослав. Наукові ступені в Україні. Історія проблеми // Світогляд.- 2006. - № 2. - С. 46 - 56.
Loading...

 
 

Цікаве