WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Світоглядні й виховні функції у системі вищої освіти в Україні - Реферат

Світоглядні й виховні функції у системі вищої освіти в Україні - Реферат


Реферат
не тему:
Світоглядні й виховні функції у системі вищої освіти в Україні
Видатний мислитель ХХ ст. Хосе Ортега-і-Гассет виділяє в системі сучасної вищої освіти три притаманні їй функції: передання культури; навчання професій; наукові дослідження і плекання нових науковців [1, 80]. Пізніше цю думку розвинув американський соціолог Т. Парсонс, назвавши такі основоположні функції вищої школи: дослідження й підтримка наукових спадкоємців; академічна професійна підготовка; загальна освіта і зміцнення культурного самоусвідомлення та інтелектуального просвітництва. Перша функція (за порядком перерахування) в іспанського мислителя й остання - в американського стає в епоху розгортання глобалізаційних змін та тотального проникнення ринкових стосунків у тканину освітніх процесів чи не найпроблемнішим полем як у дискусіях, що їх ведуть поміж собою вчені й педагоги-практики, так і в плані результатів її предметного втілення в культурні практики сьогодення у національно-державних або й цивілізаційних вимірах. Проблеми саме цієї функції вищої школи в їх дотичності до сучасних українських реалій і будуть наразі темою наших роздумів.
Левова частка публікацій, пов'язаних з питаннями оптимізації педагогічних та організаційних процесів у царині вищої школи в Україні, присвячена стосункам таких соціальних інституцій, як освіта й виробництво. Вже загальновживаними й затертими штампами стали закиди щодо відсталості вищої школи від потреб і структури новітньої господарки, щодо відсутності узгодженості між мережею спеціальностей, що їх надають університети, кількістю випускників, переліком обов'язкових для вивчення предметів і т. п. та становищем на ринку праці або найновішими пріоритетами в структурі й напрямках розвитку економіки. Все це, як кажуть бюрократи, "має місце бути". Але, видається, не варто забувати й про те, що певний консерватизм був і є внутрішньо належним освітній сфері і що цей фактор має не лише від'ємні, але й позитивні риси, бо дозволяє зберегти спадкоємність у системі навчання й виховання.
Хотілося б закцентувати іншу невідповідність у структурі непростих стосунків вищої школи у суспільному житті. Помітну стурбованість науковців західноєвропейських та американських університетів давно викликає проблема пошуку моделей згармонізованості фахової підготовки студентів і формування в них здатності до цілісного бачення дійсності, готовності до дій згідно з цим баченням. З неабиякою гостротою це питання стоїть і перед українською освітою. Ідеться, насамперед, про вміння відобразити у змісті навчального процесу глибинну суть і можливі наслідки для українського суспільства нагальних проблем і процесів загальноцивілізаційного масштабу.
Спробуймо виділити деякі складові цієї непростої теми. Сьогодні навіть той, хто найвпертіше намагається не забивати собі голову політичними, а тим більше міжнародними справами, знає про страхітливі за своєю безглуздою жорстокістю й своїми тенденціями міжконфесійні сутички як всередині окремих держав, так і між державами та навіть і групами держав, які належать до різних культурно-історичних спільнот. Суперечності релігійного характеру виступають тут яскравим показником і потужним конденсатом принципових розбіжностей у сфері фундаментальних життєвих цінностей, ідеалів, традицій, світорозуміння, бачення принципів світопорядку... На швидке й безкровне залагодження цих контроверсів не розраховують сьогодні навіть найбезнадійніші оптимісти.
Чи стосується це України? Не будемо поділяти наївно-бездумних реляцій про те, що в Україні немає реального підґрунтя для міжетнічних та міжконфесійних конфліктів і що одвічна толерантність українців не дозволить цим конфліктам розгорітись. В українській державі співіснують представники двох світових релігій - християнства й ісламу, репрезентованого в основному кримськими татарами. Виключати можливість протистояння між двома етносами на ґрунті різного розуміння світоглядних цінностей (не говорю вже про каталізацію такого конфлікту житловими, земельними, побутово-ксенофобськими факторами) було б вершиною безглуздя й безвідповідальності. І навряд чи є сьогодні в нашому суспільстві питання важливіші, аніж ті, які пов'язані з міжетнічним миром і порозумінням.
Який же внесок тут здатна зробити освіта? В чому, за великим рахунком, полягає її обов'язок не лише в запобіганні такого конфлікту, але ще більше - у формуванні особистостей відкритого демократичного суспільства, де подібні сутички неможливі? Щонайперше, освіта має сприяти широкому взаємоознайомленню етносів з історією, культурою, звичаями один одного, уникненню негативних етнічних стереотипів. Між тим, у жодному з тих підручників з історії України, які були видані наймасовішими тиражами, геть-чисто відсутні матеріали про етапи і проблеми формування кримськотатарського етносу, розвиток його освіти, літератури й мистецтва, політичних і громадських рухів у цьому соціумі. В жодному з підручників з культурології немає і згадки про специфіку культури кримських татар, зумовлену як мусульманським світоглядом, так і культурними впливами інших етносів, в тім числі й українського. Що ж тоді знатиме про кримських татар студент, а пізніше - й дорослий освічений фахівець, окрім того, що Кримське ханство було небезпечним сусідом, ворогом, а його громадяни - жорстокі й віроломні противники? Чи відчуватимуть себе в такій ситуації кримські татари частинкою українського суспільства, невід'ємним елементом української політичної нації? Відповіді, гадаю, однозначні й очевидні. Те ж саме можна сказати про греків, болгар, угорців.
Ось так нагальні питання консолідації українського соціуму виявляють свою закоріненість у системі освіти, залежність від її змісту і спрямувань.
Світоглядний вимір цього фактора полягає ще й у висвітленні досвіду політичного й культурного життя тих країн, де вже тривалий час співіснують етноси, що сповідують різні світові релігії. Для нас у цьому плані найважливішим було б отримати відповіді на питання: де знаходяться основні больові точки такого співіснування, де пролягають шляхи послаблення конфліктогенних чинників, які основні концепти світогляду й життєвого світу особистості, що належить до тієї чи іншої конфесійної групи саме в цьому, а не іншому суспільстві?
Якщо дисципліни, змістом яких є формування світоглядних знань, світорозуміння, будуть і надалі перебувати в статусі Попелюшки, скорочуватимуться аудиторні години, виділені на ці дисципліни, а екзамени з цих предметів перетворюватимуться на заліки, процеси збіднення політичної культури студентства, його моральної "всеїдності" будуть продовжуватись і наростати.
Апелювання до необхідності збільшити час для самостійної роботи студентів як найважливішої форми виховання здатності до творчого мислення й самодисципліни тут явно не спрацьовують. Адже одна річ, коли студентові потрібно засвоїти певну суму позитивних знань, суму певних фактів, розрахунків і т. ін., і зовсім інша, коли вчорашній випускник школи, який маєще обмаль життєвого й соціально-політичного досвіду, стоїть перед необхідністю засвоєння складних регуляторних принципів соціальних стосунків, цілком нових для нього способів мислення. Тут без безпосереднього творчого спілкування з викладачем не обійтись. Самі лише консультації теж не допоможуть, бо, по-перше, якщо студент вважає, що він зрозумів матеріал (а в суспільних науках це часто трапляється - лише на семінарському занятті студент виявляє, що його впевненість у знанні проблеми є лише ілюзією), то на консультацію він не піде. По-друге, на консультацію не прийде і той, кому потрібен лише диплом.
Суттєвою особливістю сучасного суспільства (і в його структурі
Loading...

 
 

Цікаве