WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Становлення української державності в роки першої світової війни: пошук союзників - Реферат

Становлення української державності в роки першої світової війни: пошук союзників - Реферат

згоди на федерацію.
У Яссах, тимчасовій столиці Румунії, гетьман намагався увійти в контакт з представниками Антанти в особі французького посла Сент-Олера, англійського - Барклая, американського - Вопічки та інших. До Ясс було спішно відряджено І.Коростовця із завданням прозондувати ґрунт для встановлення дипломатичних відносин. За дорученням гетьмана Коростовець мав заявити, що коли перешкодою для визнання України Антантою є сама особа гетьмана, то він готовий зректися влади.
Настрої держав Антанти щодо України добре демонструє заява французького посла Сент-Олера під час зустрічі з Коростовцем: "Україна є частиною Росії, яку вони вважають, не дивлячись на Брест-Литовський мир, союзницею; Україна, не бувши самостійною державою, не може претендувати, як того бажає київський уряд, на визнання її нейтралітету; вступивши в союз з Центральними державами, Україна тим самим розірвала свій союз з державами Антанти і тому вони не можуть довіряти її заявам, які робляться очевидно через зміну політичних обставин" [46].
Коростовець зробив спробу зацікавити представників Антанти в підтримці гетьманського уряду з суто практичних міркувань: через відсутність української армії залишення німцями України приведе до повстання проти гетьмана, організованого лівою націоналістичною партією, і край буде зруйновано. У зв'язку з цим Коростовець виступив з ініціативою, щоб держави Антанти за згодою з українським урядом прислали свої війська для охорони краю після виходу звідти німецьких військ.
Загалом у ході переговорів зазначалося, що ставлення держав Антанти до України буде залежати від тієї допомоги, яку український уряд надасть їм у відновленні порядку в Росії. Українці мали виступити на оборону своєї території від більшовиків і боротися разом з лояльним військом Росії. Ставилася також вимога негайно виключити з уряду міністрів, скомпрометованих своїми германофільськими зв'язками і замінити їх людьми, які користуються довір'ям Антанти.
Гетьман отримав звіт Коростовця близько 9-10 листопада. 14 листопада він підписав грамоту про федерацію з Росією та призначив новий проросійський уряд. Неважко простежити в цих рішеннях прагнення піти на поступки планам держав-переможниць.
Одночасно гетьман намагався встановити зв'язки з генералами Денікіним, Красновим та іншими керівниками російських антибільшовицьких сил. Такі спроби він почав робити з жовтня, із зміною становища Центральних держав. 16 листопада міністр закордонних справ України Т.Афанасьєв надіслав генералу А.Денікіну телеграму, у якій заявив, що "українські сили в порозумінні з Доном і паралельно з Добровольчою армією направляються на боротьбу з більшовиками і на відновлення єдності Росії" [47].
Таким чином, щоб підтвердити свою орієнтацію на Антанту, гетьман кардинально змінив політичний курс: ідею самостійності, яку начебто підтримували німці, було підмінено ідеєю федерації, за яку виступали союзники. Про це було повідомлено уряди іноземних держав спеціальним зверненням міністра Афанасьєва.
Під час Ясської конференції, що відбулася 16-23 листопада 1918 року, союзні дипломати по-іншому поставилися до представників геть- манського уряду. Київська преса повідомляла, що "напрям політики нового гетьманського уряду зустрінутий співчутливо", "державами згоди прийняте рішення про повну підтримку усіма засобами гетьмана та його уряду" [48].
За рішенням Ясської конференції до Києва було направлено Еміля Енно, призначеного консулом Франції в Україні. Завдання його місії полягало в тому, щоб вимагати у німців виконання обумовленого перемир'ям обов'язку підтримувати порядок і дисципліну на місцях, де їх застало перемир'я. У даному випадку в Україні, з метою не допустити перемоги "шовіністичних українців" [49], тобто антигетьманського повстання, організованого Українським Національним Союзом.
За згодою усіх учасників конференції Енно був призначений "повноважним представником держав Антанти в Південній Росії", тобто йому були надані повноваження виступати від імені усіх союзних держав. Тож по прибутті французького десанту консул Енно став для українських державних та політичних діячів головним представником союзних держав в Україні. Всі його розпорядження розглядалися як такі, що виражали точку зору урядів Антанти.
Енно залишив Ясси 26 листопада у напрямку до Києва, але був змушений зупинитися в Одесі, оскільки лінія Одеса-Київ вже була окупована військами Директорії. З Одеси Енно надіслав кілька телеграм у міністерство закордонних справ гетьманського уряду та гетьманському командуванню у Києві. У цих телеграмах повідомлялося, що держави Антанти визнають існуючий український уряд; всі дискусійні політичні й соціальні питання, особливо питання про самовизначення націй, будуть детально розглянуті після того, як військові сили Антанти та її політичні представники прибудуть до Києва; всілякий замах проти існуючої влади буде суворо придушений; німці повинні відновити і підтримувати порядок в Києві і в усьому краї до приходу союзників; держави Згоди ні в якому разі не допустять вступу до Києва військ Петлюри [50].
В гетьманських колах ці заяви поспішили прийняти як визнання Української Держави з боку держав-переможниць. Так, міністр Афанасьєв в інтерв'ю пресі заявив, що держави Згоди, з одного боку, визнають гетьманський уряд, хоча й не роблять це суто офіційним шляхом, згідно з установленою дипломатичною традицією, а, з іншого боку, вони розраховують направити до України достатню кількість збройних сил для придушення повстань, таких як повстання Петлюри [51]. Натомість сам Енно висловлювався за повну підтримку Денікіна і висував три умови для одержавлення союзницької підтримки: боротьба з більшовизмом, вірність союзникам і єдність Росії. Отже, головною причиною зміни ставлення представників союзників до України в другій половині листопада 1918 року стала нова орієнтація гетьманського уряду, спрямована на відмову від самостійності, відновлення єдиної Росії, союз з проросійськими антибільшовицькими силами.
Однак у випадку з призначенням Енно "повноважним представником союзних держав" знову повторилася ситуація часів Центральної Ради. Рішення, які приймали представники союзників у Яссах, були виразом їх особистих поглядів на російське питання, у той час як вони не мали повноважень на прийняття рішень з такої складної проблеми, як російська. Більше того, вони були відрізаними від своїх урядів і не здатними досить точно відображати їхню політику через пошкодження радіотелефонного зв'язку з Парижем і Лондоном. Лише наприкінці листопада його було відновлено. Тож наради в Яссах не можна вважати офіційними, бо вони майже протягом місяцявідбувалися без керівництва з боку урядів держав Антанти, про що заявив у бесіді з кореспондентом УТА американський представник Ч.Вопічка [52].
На засіданні французького парламенту наприкінці березня 1919 року міністр закордонних справ Франції С.Пішон заявив, що Енно ніколи не був призначений урядом, ніколи не був консулом Франції і ніколи не мав ніяких дипломатичних доручень [53]. Що стосується надання
Loading...

 
 

Цікаве