WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Становлення української державності в роки першої світової війни: пошук союзників - Реферат

Становлення української державності в роки першої світової війни: пошук союзників - Реферат

зразок чехословацького уряду в Парижі. Тим самим французький уряд намагався взяти під свій контроль розвиток подій в Україні [37].
За інформацією українського швейцарського бюро, ситуацією в Україні цікавилися також представник Англії у Швейцарії Уайт та американський кореспондент газети "Філадельфія Дейлі Леджер" Коспос. Та найбільшу зацікавленість справами в Україні виявив італійський уряд під час переговорів радника прем'єр-міністра Італії У.Інзабато з членами Українського бюро 20 серпня. Головним змістом переговорів був можливий політичний союз між Італією та Україною, спрямований проти Австрії, а також економічні зв'язки між двома країнами через Дарданелли та майбутню трансбалканську залізницю [38].
Стрімкий розвиток подій примушував гетьманський уряд прискорити налагодження відносин з державами Антанти. 2, 8 та 9 жовтня український посол в Берліні барон Ф.Штейнгель надіслав голові Ради Міністрів і міністру закордонних справ Української Держави ряд секретних телеграм, в яких повідомив про безнадійне становище Німеччини і прийняття нею умов перемир'я. В зв'язку з цим наголошувалася необхідність негайно вступати в переговори з державами Антанти через посередництво відповідних представників в Швейцарії і скандинавських країнах. Головна мета встановлення зв'язків з Антантою визначалася необхідністю досягнення угоди про залишення німецьких військ на території України [39].
Трохи згодом голові української дипломатичної місії в Швейцарії Лукасевичу також вдалося завдяки посередництву дипломатичних представників нейтральних Іспанії й Голландії з'ясувати, що держави Антанти готові вступити в безпосередні переговори з українським урядом. Тоді було вироблено план відправки спеціальних місій до Франції, Англії і США, схвалений Радою Міністрів на засіданні 16 жовтня. Тоді ж були призначені голови місій - до Англії і США - І.Коростовець, до Франції - М.Могилянський [40]. Головна мета місій полягала в тому, щоб вірно поінформувати держави Антанти і США про події в Україні, а після цього встановити прямі й безпосередні зв'язки з державами Антанти, створити умови для визнання ними України як самостійної держави. Серед найближчих завдань місії було забезпечення участі України в роботі мирної конференції.
Від'їзд місій планувався на кінець жовтня, потім його було перенесено на більш пізній період через налагодження зв'язків з представниками Антанти в Яссах, куди для ведення переговорів було направлено І.Коростовця. А.Денікін з цього приводу писав, що затримка від'їзду місій сталася через сильні германофільські настрої, що збереглися на той час в українському уряді. Так, у своєму листі від 24 жовтня (ст. ст.) до заступника міністра закордонних справ Палтова Могилянський просив відкласти виїзд місії мінімум на два тижні, бо "до того часу, можливо, з'ясується міжнародна кон'юнктура… Наше майбутнє, як України, так і Росії, в добросовісних тісних зносинах з Німеччиною, - це визначено географією, історією і здоровим глуздом" [41]. Крім того, як повідомляла преса, причиною затримки місій було негативне ставлення до цього керівних кіл Антанти. Врешті місії так і не було відправлено через стрімкий розвиток подій в Україні - повстання проти гетьмана і встановлення нової влади у формі Директорії.
На думку українських політиків, мир закріпляв міжнародне становище України і ліквідовував перепони, через які вона не могла мати дипломатичних зв'язків з іншими, крім Центральних, державами. Газета "Голос Києва" нове міжнародне становище України характеризувала таким чином: "Культурні держави, до яких належить і Україна, тепер мають одного спільного ворога - це анархо-більшовизм… Немає нічого неможливого в тому, щоб в результаті взаємної згоди європейські держави вжили рішучих заходів проти анархії і більшовизму. На цей випадок Україна виявиться досить цінним союзником, що може постачати продовольством ті сили, що вступлять у боротьбу з більшовизмом" [42]. Тобто з осені 1918 року, коли визначився переможний для Антанти кінець війни, на порядок денний постало питання про спільні дії усіх "культурних держав" - і Центральних, і союзних, і нейтральних, в тому числі України - проти більшовизму.
Виведення німецьких військ з України, що передбачалося в зв'язку з поразкою Німеччини, робило Україну вразливою з точки зору поширення більшовизму на її територію. У зв'язку з цим на адресу американського та союзних урядів посилився потік звернень з проханням залишити німецькі війська в Україні для захисту її від більшовиків. З цією ж метою до Берліна відправився міністр закордонних справ Д.Дорошенко. Далі, за його словами, він планував поїздку через Швейцарію до Парижа і Лондона. Київські газети писали, що спочатку Дорошенко мав завданням лише поїздку до Берліна. Однак його повернення до Києва було скасовано у зв'язку з надзвичайною швидкістю зміни подій. По телеграфу він отримав нове рішення уряду - їхати до Берна, де вступити в контакт з союзниками й ознайомити їх із становищем, що склалося в Україні [43].
У Берліні Дорошенко зустрівся з міністром закордонних справ Німеччини Зольфом та канцлером Баденським, у розмові з якими переконався у неможливості будь-якої допомоги Україні з боку Німеччини. Ця поїздка остаточно переконала його в необхідності розриву з Німеччиною і встановлення відносин з державами Антанти. З Берліна Дорошенко виїхав до Швейцарії, маючи ряд телеграм від Є.Лукасевича про підготовлені переговори з представниками англійського та італійського урядів, а також прем'єр-міністром Італії Орландо. Проте виявилося, що повідомлення Лукасевича про бажання представників Антанти вступити переговори з Україною були не точними. Крім того, по прибутті Дорошенка до Швейцарії різко змінилася внутрішня ситуація в Україні. 14 листопада гетьман видав Маніфест про федерацію з Росією і призначив новий кабінет на чолі із С.Гербелєм, в якому посаду міністра закордонних справ посів Г.Афанасьєв. Одночасно в Україні розпочалося повстання проти гетьмана. За таких обставин Дорошенко утримався від офіційних виступів у Берні, перервав свою місію і повернувся до Берліна, де дізнався про зносини гетьманського уряду з Антантою через Ясси й Одесу.
Паралельно з місією Дорошенка спроби налаготити контакти з представниками Антанти здійснював на Балканах посол Української Держави в Софії О.Шульгін. Під час переговорів Шульгіна з американським послом в Софії Мерфі той дав зрозуміти, що Антанта неприхильно ставиться до існування самостійної Української Держави і прагнула б її бачити у федеративному зв'язку з Росією [44]. За словами О.Шульгіна, який проводив переговори з представниками військового командування і дипломатичними агентами Антанти в Салоніках, "там спочатку і чути нічого не хотілипро Україну, тим більше про самостійну". Після впертої роботи протягом цілого місяця, після кількох докладних записок "антантські представники почали ніби прихильніше ставитися до України, але при умові її федеративної злуки з Росією" [45]. Таке повідомлення від представника української партії в очах гетьмана могло бути вирішальним на користь його
Loading...

 
 

Цікаве