WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Свідчення давніх переказів та літописні відомості щодо заснування Михайлівської Золотоверхої обителі - Реферат

Свідчення давніх переказів та літописні відомості щодо заснування Михайлівської Золотоверхої обителі - Реферат

них першу - "митрополиту съ черноризьцы и зъ попы", а де чорноризці, там і, зрозуміло, монастирі.
Усі ці свідчення доводять існування на території України ще здавна багатьох монастирів. Хоча літописець чомусь мовчить про це, як і мовчить про те, що більшість киян були християнами, прийнявши хрещення при князі Аскольді [6, 49-52].
Мовчить літописець і про ті монастирі, які існували ще за його життя. Якщо ж згадує про них, то лише випадково, коли це має якесь відношення до його розповіді. Так, щодо збудованого кн. Ізяславом Ярославовичем Димитрієвського монастиря літописець не згадує навіть року його заснування, а говорить про нього у зв'язку з розповіддю про Печерський монастир і про переведення його ігумена Варлаама у перший [42, 155]. Наступного разу монастир цей згадується як місце погребіння кн. Ярополка Ізяславовича і, нарешті, знову ж у зв'язку з Печерським, де говориться про незрозуміле захоплення і перейменування "печерянами" церкви Димитрієвського монастиря (1128) [42, 200].
Отже, літописець згадує про ті монастирі, в яких була кам'яна будівля. Закладка кам'яних церков вважалася ймовірно такою подією, яка заслуговувала бути внесеною до літопису. Так згадується і про закладення Видубицького, "Вотча", Михайлівського [42, 169, 284]. Про дерев'яні будівлі, якими були Володимирські монастирі, не варто було й згадувати. Князів у них не ховали і тому про них у літописі не згадується [25, 5].
Поява монастирів ктиторських завжди означала існування на цьому місці чернечих осередків. А Михайлівський монастир - ктиторський. За Є.Голубинським, можна сказати, що він спочатку не був ктиторським [10, 452, 456], а існував як монастирська слобідка, де ігуменствував приходський священик або монах. Пізніше утворився скиток, який з часом поширювався. Під 1071 р. згадується Софроній - "Святого Михаїла ігумен", який був присутній під час перенесення мощей Бориса і Гліба. Достовірно сказати, якого Михайлівського монастиря він був ігуменом, досить важко. Але відомо, що Видубицький Михайлівський монастир у літописі, як правило, згадується під іменем "Всеволодов". Тому можна припустити, що літописець має на увазі Михайлівський Золотоверхий монастир [21, 8-9].
Місце, зайняте Михайлівським монастирем, - прекрасне у всіх відношеннях. Гора, на якій він розміщений, була особливою територією Старого міста. Крута гора підносилась, як величний острів з глибин оточуючих її долин, була неприступна від Дніпра і похила з інших боків. Цю місцевість у давнину називали "перевесище". Преподобний Нестор Печерський пише під 945 р.: "А перевесище було за містом" [14, 501]. Як відомо, монастирі здебільшого будувались за міськими мурами, тому прикладом є Києво-Печерська обитель. Назва "перевесище" означає місце, де знаходиться "перевес", тобто сіті для ловлення птахів, а в значенні більш широкому - взагалі всяке місце, де проводилося полювання на диких птахів і звірів. Давнє Київське "перевесище" займало всю Михайлівську гору, вул. Хрещатик з її долами та Олександрівський (Андріївський) узвіз на Поділ [14, 502]. Ця місцевість увійшла в межі міста, ймовірно, ще при великому кн. київському Ярославі Мудрому або в самий ближчий до нього час. На цій території з'являються величні ктиторські кам'яні храми й монастирі [50, 162-168].
На теперішній території Свято-Михайлівської обителі, з південно-східного боку, був монастир святого Димитрія [5, 19], збудований батьком будівничого Михайлівської Золотоверхої церкви Ізяславом Ярославовичем, який у хрещенні носив ім'я Димитрій на честь св. Димитрія Солунського [28, 9]. Під час заснування монастиря тут була церква в ім'я св. Димитрія. Літопис не згадує ні часу закладення, ні освячення цієї церкви. Згодом у батьківському монастирі старший син кн. Ізяслава Ярополк заклав церкву в ім'я св. Петра, де у ще не добудованій і був похований (†1086).
Князь Ізяслав, бажаючи піднести авторитет свого родинного монастиря, запрошував до нього ігуменів Києво-Печерської обителі Варлаама [37, 52], а пізніше - Ісаю [50, 104]. Не жалів Ізяслав на свій монастир ні золота, ні срібла - згадує преподобний Нестор Літописець, протиставляючи багатство Димитрієвського монастиря бідності Печерської обителі [28, 4].
У цьому монастирі пізніше були ігуменами Феофіл, Полікарп [47, 106-115]. Відомо про подвижника Лаврентія, який прийшов з Печерської обителі і став затворником у монастирі Ізяслава Ярославовича. Він прославився чудотворінням та вигнанням бісів. Про нього говориться у посланні Полікарпа II, укладача другої частини "Патерика", до Акиндина II, ігумена Печерського (†1231 р.).
Проте є й інші версії щодо розташування Димитріївського монастиря: митр. Сильвестр (Косов), архієп. Іриней (Фальковський) [55, 129], митр. Євгеній (Болховітінов) [12, 209] й І. Максимович [37, 52] вважають, що він знаходився неподалік від Печерського монастиря. Та підтвердженням того, що Димитріївський монастир був на Михайлівській горі, є древні фундаменти церков, а також різні знахідки, які прямо чи опосередковано свідчать про це [5, 161-164]. Зокрема, наприкінці XVIII ст. під час ремонту монастирської огорожі серед залишків підвалин якоїсь древньої будівлі знайшли плиту з рожевого овруцького шиферу. На ній побачили двобій із зміями двох святих вершників. У 1887 р. знайдена була гробниця із червоного шиферу, збита залізними скобами [40, 153]. У кінці XIX ст. на території монастиря знову відкопали шиферну плиту, на якій було зображено святих вершників, що вражали списами не змія, а воїна, який лежить на землі. Ці плити були вмонтовані у південну стіну Михайлівського собору [1, 36]. Лише у 1997 р., під час археологічних розкопок, було знайдено подібну плиту з овруцького шиферу [26, 240-243] із зображенням вже одного вершника з німбом довкола голови й списом [19, 56-58]. На цих плитах, на думку дослідників, зображено святих воїнів: на першій - св. Георгія і св. Федора Стратилата, на другій - св. Нестора [18, 14] і св. Димитрія, на третій, можливо, - св. Євстахія [36, 40-45]. Стилістична подібність усіх плит, їх однакова висота дають право припустити, що вони належать до одного циклу. Відкритим залишається питання про їх призначення. В. Пуцко вбачає, що вони знаходилися на фасаді. Але це можливо лише за умови, що церква не мала галерей. Виходячи ж із археологічних матеріалів, більшість авторитетних учених-архітекторів бачать собор з галереями, які оточували його з трьох боків [3, 295]. Найбільш вірогідно, що плити були парапетом хорів, як вважає Ю.Асєєв [2, 76-77]. На думку дослідників, ці рельєфи є пам'ятками середини XI ст. і належали не Михайлівському, а Димитріївському монастирю.
Декотрі вчені пов'язують зникнення Димитріївського монастиря зі смертю в 1128 р. князя Ізяслава Святославовича, сина великого кн. Святополка-Михаїла [28, 4-7]. У Лаврентіївському літописі говориться, що "печеряни" (тобто іноки Печерського монастиря) перейменували церкву св. Димитрія у церкву св. Петра з "великим гріхом і неправдою" [42, 124]. Післяцього в літописі не згадується ні про церкву, ні про монастир св.
Loading...

 
 

Цікаве