WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Самовираження особистості як форма потреби в саморозвитку - Реферат

Самовираження особистості як форма потреби в саморозвитку - Реферат


Реферат
не тему:
Самовираження особистості як форма потреби в саморозвитку
У сучасному суспільстві інтерес до проблеми особистості настільки великий, що вона стала предметом дослідження більшості суспільних наук. Адже її шляхи формування визначає подальший розвиток суспільства. Серед філософів, психологів, педагогів, на рівні державної політики все частіше ведуться розмови про людиноцентризм - "практичний і світоглядний орієнтир, який повинен стати основним виміром державної політики у новітній історії України". Але для того, щоб стати особистістю гармонійною, діяльною, здоровою, потрібно розкрити декілька основних аспектів саморозвитку.
"Людиноцентризм" - це гуманістично орієнтований підхід до формування нової людини - активної, енергійної, розум і душа якої знаходяться в злагоді. Сьогодні особливо важливо привернути увагу педагогів до формування у вихованців особистісних цінностей, до таких якостей, як справедливість, свободолюбність, самоповага (гідність). У зв'язку з цим, проблема особистості набуває не тільки теоретичного, а й практичного значення. Цим пояснюється її актуальність.
У контексті філософії людиноцентризму особливої ваги набуває акмеологія - наука про розвиток та саморозвиток особистості, про її орієнтацію на досягнення достойних результатів у різних царинах життя. Предметом акмеології є об'єктивні та суб'єктивні чинники досягнення людиною певних висот у власному творчому житті. Мало приділено уваги аналізу витоків "акме" особистості, зокрема, теоретичним та практичним аспектам прагнення людини до самовираження, проявам готовності до саморозвитку та самозмін.
Психологія акцентує увагу на тому, що соціальні впливи на особистість перетворюються на її внутрішні умови, які разом з біологічними задатками сприяють активності особистості, що і творить її унікальність.
У теоретичному дослідженні акмеологічних підходів до проблеми вироблення особистістю шанобливого ставлення до себе ми зверталися до праць вітчизняних та зарубіжних педагогів і психологів (Б.Ананьєв, О.Бодальов, Г.Костюк, Е.Еріксон, І.Кон, Ф.Лерш, А. Хілл). Дослідники акцентують увагу на тій ролі, яку відіграє характер самоповаги у процесах самореалізації та саморозвитку. Якщо самосприйняття нестійке, непевне, а самоповага деформована, особистість більше дбає про самозахист, компенсацію, натомість при позитивному самосприйнятті вона вірить у можливість змін і розвитку, готова апробувати свої сили в різних справах [6].
Особистість - не лише цілеспрямована, але й самоорганізуюча система. Об'єктом її діяльності й уваги є не лише зовнішній світ, а й вона сама, що виявляється у відчутті "Я", в уявленні себе, в самооцінці, у програмі самовдосконалення, здатності до самоспостереження, самоаналізу, саморегуляції. Бути особистістю - означає здійснювати при необхідності вибір, оцінювати наслідки прийнятих рішень.
Феномен особистості не вичерпується усвідомленням себе людиною зрілою і сповна розуму (він поширюється лише на тих людей, які безпосередньо опановують своє тіло й почуваються господарями щодо нього). Феноменальне ставлення людини до свого тіла має глибинне значення. Той, хто у своєму усвідомленні тіла переважно ідентифікує себе з його змістом, ще не є особистістю. Лише той, хто переживає своє тіло, ідентифіковане в зовнішньому і внутрішньому сприйнятті через визначення "моє тіло", тобто як "власність" (феномен цей, до речі, є передумовою формування самої ідеї власності), заслуговує на визнання його особистістю.
Особистість слід розглядати як складну систему, в якій диференціюються та інтегруються психічні властивості, що розвиваються в індивіді під впливом соціальних факторів під час його діяльності та спілкування з іншими людьми. Тому особистість можна вважати "системою систем", на що вказував Г.Костюк.
Цікавий і перспективний проект синтезу двох вимірів психологічної структури особистості здійснив у 30-50-х роках відомий німецький психолог Ф.Лерш, який запропонував поєднати соціально-психолого-індивідуальний і діяльнісний плани особистості у вигляді двовимірної горизонально-вертикальної схеми. За Ф.Лершем, горизонтальний параметр особистості утворюють психічні процеси та функції, що виникають і розвиваються на основі "закону комунікації". Горизонтальний вимір складається з чотирьох "членів": мотиваційного, чуттєвого (або емоційного), пізнавального, діяльнісного. Вертикальний параметр особистості розглядається як внутрішній результат "горизонтальної діяльності", як внутрішні сили особистості, що утворюють нашарування у формі диспозиції психічних властивостей, навичок, звичок. Вертикальна структура особистості формується такими диспозиціями:
- особистісна надбудова;
- ендотимна основа особистості (її внутрішні спонукання, прагнення, потреби та почуття як мотиви діяльності);
- зовнішній обсяг переживань особистості (її відчуття, сприймання, уява, пам'ять, фантазія, мислення, діяльна поведінка);
- життєва основа особистості (сукупність органічних процесів живої істоти, серед яких найважливішими є фізіологічні процеси в нервовій системі) [7].
Кожний віковий період людини залишає свій слід у розвитку особистості. З погляду гуманістичної психології, сама сутність людини постійно рухається в напрямку особистісного росту, творчості і самодостатності. В теорії особистості Е.Еріксона є положення про те, що людина протягом життя проходить через кілька універсальних для всього людства стадій. Процес розгортання яких регулюється у відповідності з епігенетичним принципом дозрівання. У книзі "Дитинство і суспільство" Е.Еріксон розділив життя людини на 8 окремих стадій психосоціального розвитку "его". Ці стадії є результатом епігенетичного (від грец. "після народження") розгорнутого плану особистості, який передається генетично. Епігенетична концепція розвитку базується на уявленні про те, що кожна стадія життєвого циклу наступає у певний для неї час ("критичний період"), і повноцінна особистість формується тільки шляхом проходження у своєму розвитку послідовно всіх стадій. Крім того, кожна психосоціальна стадія супроводжується кризою - поворотним моментом у житті індивідуума, який виникає внаслідок досягнення певного рівня психологічної зрілості і соціальних вимог.
Характерні для індивідуума моделі поведінки зумовлені шляхом розв'язування певних проблем або подолання криз. Кожна психосоціальна криза містить як позитивний, так і негативний компоненти. Якщо конфлікт розв'язано задовільно, то "его" вбирає в себе новий позитивний компонент, що гарантує здоровий розвиток особистості у подальшому. Завдання полягає в тому, щоб людина успішно долала кожну кризу, і тоді в неї буде можливість підійти до наступної стадії розвитку більш адаптованою і зрілою особистістю.
При безпосередній роботі з дітьми необхідно пам'ятати про вікові особливості, характеристики онтогенетичного сприймання і реагування дитини. Онтогенетичні періоди нервово-психічного реагування взаємоперекриваються, і афективний періодохоплює 5 - 10 років, характеризується домінуванням емоцій у внутрішньому світі дитини. Психологічне неблагополуччя в цей період проявляється реакціями гніву, емоційною нестабільністю, плачем, дратівливістю, капризуванням, невдоволенням.
Емоційно-ідеаторний період нервово-психічного реагування у більшості дітей починається з 12 років і свідчить про те, що когнітивна сфера стає все більше зрілою. Психологічне неблагополуччя може проявлятися не тільки проблемами в навчанні, а й надмірним мудруванням дитини, її відгородженістю від однолітків [4]. Про сформованість самоповаги у дитини можуть свідчити її бажання реалізуватися за рахунок самостійно виготовленого продукту; готовність бути старанною, наполегливою для того, щоб добре впоратися із завданням; вимогливість до себе при оцінці результатів своєї роботи; здатність гідно поводитися в ситуаціях із моральним вибором.
Часто можна спостерігати категорію дітей, поведінка яких характеризується невпевненістю, тривожністю, відсутністю прагнення до самостійності, страхом перед помилкою, високою залежністю від ставлення й оцінки дорослого, невмінням і небажанням захищатися, відстоювати власну точку зору. Часто така категорія дітей буває досить "зручною" і тому не викликає тривоги у батьків і вихователів. Проте це дуже тривожні "дзвіночки", які можуть сигналізувати про низку таких проблем, як фрустрація дитячих очікувань стосовно світу, деструкція внутрішнього світу, домінування психологічних механізмів самозахисту, деривація потреби в змінах [2].
На розвиток особистості
Loading...

 
 

Цікаве