WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Роман Володимира Малика «Горить свіча» у контексті художнього відображення історичного минулого - Реферат

Роман Володимира Малика «Горить свіча» у контексті художнього відображення історичного минулого - Реферат

величезну відповідальність перед своїм народом. У найтяжчі хвилини він повинен бути із співвітчизниками, розділити долю киян. Воєвода навіть не припускає думки про особистий порятунок чи порятунок своєї сім'ї: "Як і всім... І нам, і їм - як усім...!" [18, 280]. Дмитро і тяжко поранений до останнього захищає рідне місто, демонструючи надзвичайну сміливість і військове вміння. Це відзначають навіть вороги. Кияни теж із пошаною і любов'ю ставляться до тисяцького. "Дмитра у Києві любили і поважали за щедрість, справедливість і доброту. Та й у військовому ділі муж він справдідосвідчений" [18, 147]. Компроміси із власною совістю, порушення власного кодексу честі чи то у справах особистих, сімейних (ставлення до кохання доньки Янки і Добрині), чи то у державних (оборона Подолу) - для нього недопустимі. Повнокровність, правдивість цього образу досягається автором завдяки показу сімейного, особистого життя героя і справ державних, розкриття психології вчинків, дій. Воєвода Дмитро є своєрідним концептуальним центром роману, з яким взаємодіють майже всі образи твору. Він уособлює духовні пошуки, ум, совість своєї епохи, є гербом і духовним каталізатором свого часу.
У ракурсі проблеми народ і ватажок, людина і влада образ Дмитра з образами інших історичних діячів, князя Михайла, Данила Галицького виступає як персонаж-антипод, персонаж-дзеркало, а з образом Батия йде як паралельний. Оскільки Батий зображений у творі розумним, далекоглядним керівником, умілим стратегом, мудрим політиком, він виконує своє історичне завдання - заповіт Чингісхана: завоювати півсвіту, дійти до останнього моря. Ці персонажі виступають антиподами з огляду на переломлення в них морально-етичних начал: добра і зла.
Незважаючи на страшну поразку, втрату рідного міста і його захисників, своєї сім'ї, об'єктивним переможцем виявився Дмитро. Обезкровлені орди Батия не змогли виконати наказу Чингісхана і змушені були повернутися назад. Дмитро ж, попри всі поневіряння, повертається у сплюндрований Київ, не втративши віри у відродження рідного народу. "Та вірю я, що відродимося знову! Рано чи пізно - відродимося, розправимо крила!" [18, 421].
У часопросторі тривоги, смутку, болю людина повинна б стати байдужою, жорстокою, егоїстичною. Від отупіння емоційного, духовного її може врятувати і рятує животворящий дух любові, кохання, сильнішого за ворога, за смерть. У трагічний для Києва час розквітає кохання Добрині і Янки, Іллі та Маріам. Це почуття допомагає їм вижити, врятуватися, не втратити людяності, не зламатися морально, воно тримає їх на світі, допомагає перебороти тисячі випробувань: не загинути у пожежах Києва, здолати тяжку дорогу до Бату-сараю, витримати поневіряння неволі, добратися до рідної землі, отчого дому. Заради коханої людини герої готові на смерть. "Що буде, те й буде! - говорить Маріам. - Я знайшла тебе, я люблю тебе, я з тобою, коханий мій, ненаглядний мій, а там - хоч і смерть! Мені тепер нестрашно нічого!" [18, 426]. Ілля і Маріам гинуть, але ніщо не може вбити їхнього кохання.
Сюжетні лінії кохання - Добриня - Янка, Ілля - Маріам - надзвичайно динамічні, сповнені безлічі карколомних пригод і подвигів: переслідування, зустрічі, втечі, порятунок. Вони вносять у твір пригодницький елемент, але разом з тим автор детально відтворює індивідуальність переживань, широту думок героїв.
Через увесь твір наскрізно проходить мотив людяності, збереження людського в людині. Особливо яскраво прочитується це у розділах "Неволя", "Баримтача". Невільникам урусам співчуває і допомагає колишній ворог - половецький хан Бачман, сприяють утікачам і пастухи-половці. Навіть сотник Жадігер, жорстокий господар Добрині, "дозволяє" Янці, Добрині і Дмитрику "залишитись непоміченими" під час облави Менгу, платить добром за добро. Докладає всіх зусиль, щоб врятувати рідних людей, колишня наречена Добрині, дружина його молодшого брата, тепер бранка і дружина монгола Айжу Милана. Добриня мстить за всі кривди зраднику Доману, але залишає живою його родину, не перетворюється, на відміну від колишнього тіуна, на кровожерливого звіра.
Через своїх героїв автор утверджує думку про гуманізм як найвищу цінність, запоруку існування світобудови: "Світ не без добрих людей - і на цьому він тримається!" [18, 219]. Поставлені у романі проблеми не існують у чистому вигляді, бо твір написаний не задля проблем, а для реконструювання історичної пам'яті, у центрі якої стоїть людина.
Вагомим досягненням автора є досконала образна система роману, де гармонійно поєднуються історичні особи і вигадані персонажі. Органічно злито приватний час життя героїв та час історичний. Кожний з персонажів виразний, опуклий, не заступає інших героїв, несе своє ідейно-тематичне навантаження. Точними штрихами окреслена життєва доля навіть епізодичних дійових осіб. Вони не губляться у перипетіях сюжету. На початку твору ми зустрічаємося з веселою синьоокою Росицею з роду Лебедів, в кінці бачимо її ж серед розгромленого Києва, після знищення Калинового кута - як невільницю Юлдуз (ранкову зірку) - подарунок великому Сеїн-хану. Паралельно з іншими жіночими образами (Милани, Маріам) цей образ розвиває мотив трагічної долі жінки-бранки.
Особливо вдалим є образ смерда Добрині, який проходить через усі перипетії сюжету, ніби об'єднує всі його лінії. Це жива людина зі своїми переживаннями, болями, турботами, прагненням зрозуміти свій складний час і вижити в ньому, зберегти честь, гідність, любов до рідної землі.
Поряд з образами-персонажами автор вводить предметні образи- символи для розкриття провідної ідеї твору: уславлення, звеличення героїчного духу нації у боротьбі проти татаро-монгольського засилля, утвердження невичерпних, нездоланних сил народу, віри у відродження, визволення батьківщини. Це бронзова квадрига-четвірка мідних коней, запряжених у колісницю, привезених князем Володимиром на честь перемоги під Херсонесом, та запалена свічка у пограбованому, сплюндрованому храмі.
В.Малик змальовує цілісну соціальну атмосферу, дух епохи, використовуючи деталі побуту, описуючи архітектурні споруди, одяг, поведінку представників тодішнього суспільства - бояр, князів, ремісників, смердів, монгольських воїнів, невільників; зображує родинні стосунки в сім'ї воєводи Дмитра, в родинах Сичів, боярина Домажира. Автор пише виразно, предметно, зримо. Кожна деталь точна, особлива. Так, якщо Добриня взяв грецьке лезо, то воно з "тонкою ручкою із баранячого рогу".
Цілісності у висвітленні буття міста під час неволі автор досягає розширенням і включенням різноманітних топосів міста: княжих горниць у Володимировому городі, Бабиного торжка, Копирового кінця з Іудейськими воротами, княжого прорубу, ремісничого Подолу,
Loading...

 
 

Цікаве