WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Роль історичної школи М. Грушевського у формуванні державницької концепції української історії, її реалізацію у Львівській школі української історіогр - Реферат

Роль історичної школи М. Грушевського у формуванні державницької концепції української історії, її реалізацію у Львівській школі української історіогр - Реферат

державницького напряму в українській історіографії. Заявлена в ній концепція зламала офіційну на той час схему історії Росії, "загально-російської народності", авторами якої були М. Карамзін, С. Соловйов та інші. За М. Грушевським, Київська держава, право, культура були витвором однієї народності - українсько-руської, а Владимиро-Московську державу збудувала інша, великоруська народність. Київський період історії перейшов не у владимиро-московський, а в галицько-московський, а згодом у литовсько-польський період. "Владимиро-московська держава не була ані спадкоємицею, ані наступницею Київської, вона виросла на своїм корені"[9,168-175]. Ця теорія, як і концепція окремішності українського історичного процесу, стала переломною в українській історіографії, допомагала утвердженню її державницького спрямування. Саме на її основі зароджувалась новітня українська історична думка, нова генерація українськихісториків, працювала наукова історична школа, котра була першим представником української національної історіографії.
Львівську школу української історіографії Д. Багалій назвав "Галицькою школою істориків", яка мала загальноукраїнське значення, наші ж сучасники називають її "без перебільшення однією з перших шкіл української національної історіографії" [3, 119]. Вихованці школи взяли від її засновника історичну схему, методологію історичного дослідження і його історіографічні й історичні концепції. Майже всі учні професора стали істориками-державниками, котрі вважали його найвидатнішим істориком і організатором українського наукового життя. Головне своє завдання вони вбачали в переоцінці історичної спадщини "істориків-народників", зокрема в ідеологічному та історіософічному аспектах [4, 76]. Отже, державницька школа виросла з історичної школи В. Антоновича, вихованцем якої був М. Грушевський.
Важливо підкреслити, що на той час Львівська історична школа фактично була єдиним осередком в українській історичній науці, який займався дослідженням історії державності України і друкував свої праці українською мовою. Згуртувавши у своїх рядах кращих представників української наукової інтелігенції Східної Галичини, Львівська історична школа М. Грушевського поступово перетворилась на всеукраїнський центр історичних досліджень, мету якого її члени вбачали в утвердженні національної і державницької самосвідомості, духовному відродженні української нації та відстоюванні національних інтересів українців засобами науки, у підготовці наукового ґрунту для відродження української державності.
Заснування школи помітно вплинуло на розвиток наукової роботи, що зосереджувалась не лише у товаристві, але й поза його межами. Уже в перші роки її члени плідно вивчали усі часи української історії, збирали й досліджували джерела, друкували свої доповіді в "Записках НТШ". Матеріали, які вивчалися учнями школи, були переважно литовсько-польських і козацьких часів. С.Томашівський [20] разом з М.Кордубою [16] працювали над добою Хмельниччини, І.Джиджора вивчав переважно історію Гетьманщини ХVІІІ ст. [12], використовуючи харківські архіви, І.Кревецький займався питаннями давньої і нової історії Галичини [17]. Майже всі їхні праці написані на основі архівних матеріалів, що були виявлені авторами в архівах Львова, Відня, Кракова, Варшави, Харкова, Москви.
У "Записках НТШ", крім учнів школи, друкували свої наукові розробки і вчені з Наддніпрянщини. Їх кількість побільшала від того часу, як "Записки" дістали вільний доступ до Росії[13]. Свої праці в них розміщували О.Лотоцький ("Соборні крилоси на Україні та Білій Руси в XV-XVI ст.", т.9 і "Суспільне становище білого (світського) духовенства на Україні і Росії в XVIII ст.", т.21), один з молодших учнів В. Антоновича В.Доманицький (розвідки по історії козаччини - "Козаччина на переломі XVII в. (1591-1603)", тт. 60-64, "Причинки до історії повстання Наливайка", т.40 та цілий ряд дрібніших заміток). В.Доманицькому належить і розвідка "Чи була реформа Баторія?" у "Науковому Збірнику" (Л., 1906). Усі зазначені наукові праці були написані істориками-державниками, а отже, підняті в них проблеми розглядалися під кутом державництва.
Неоціненний внесок Наукового товариства імені Шевченка в українську історіографію завдяки його публікаціям можна прирівняти лише до видань "Кієвской Старины". Після її закриття "Записки" стали головним друкованим органом, де побачили світ наукові дослідження і розробки української історії в руслі державницького спрямування. Визначальна заслуга в їх створенні та організації роботи належить М. Грушевському, який майже 20 років був головою Товариства і редактором "Записок" одночасно. За цей час проведена колосальна робота: НТШ видало 120 томів "Записок НТШ", 59 випусків "Хронік НТШ" та багато інших книжок. Видавало воно й "Українську бібліотеку" (з 1901 р.), щомісячний журнал "Літературно-науковий вісник" (у 1898-1906 рр.) тощо.
Особливо активною була очолювана М. Грушевським історично-філософічна секція НТШ. До її роботи вдалося залучити майже всіх українських істориків. З 1895 р. вона почала видавати "Джерела до історії України-Руси", з 1899 р. - "Збірник історично-філософічної секції НТШ" (вийшло 16 томів, в їх числі 8 томів "Історії України-Руси" М. Грушевського"), "Збірка актів до історії суспільно-політичних і господарських відносин в Західній Україні" та багато інших. При секції працювали правнича і статистична комісії, кожна із своїм друкованим органом.
Багато учнів М. Грушевського пізніше стали дійсними членами НТШ, що було визнанням їх наукового доробку. Велика кількість наукових дискурсів членів історико-філософської секції НТШ була написана про визначні проблеми історії України, козаччини, гетьманщини, Галичини.
Пріоритетною рисою Львівської історичної школи М. Грушевського була загострена увага до збирання й публікацій історичних джерел, насамперед тих, що давали ґрунт для дослідження державності. Дослідження самого М. Грушевського опиралося, в першу чергу, на архівні документи. Професор наголошував, що, вивчаючи рідну історію, здобувати інформацію
Loading...

 
 

Цікаве