WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Роль історичної школи М. Грушевського у формуванні державницької концепції української історії, її реалізацію у Львівській школі української історіогр - Реферат

Роль історичної школи М. Грушевського у формуванні державницької концепції української історії, її реалізацію у Львівській школі української історіогр - Реферат


Реферат
на тему:
Роль історичної школи М. Грушевського у формуванні державницької концепції української історії, її реалізацію у Львівській школі української історіографії
На рубежі ХІХ-XX ст. інтенсифікувався процес професіоналізації української історичної науки, а історія стала фаховою наукою. Саме в таких умовах народжувалася Львівська історична школа М. Грушевського. Протягом майже двох десятиліть (1894 - 1913) його діяльність була пов'язана з науковим і суспільно-політичним життям Галичини. Приїзд до Львова і розгортання тут наукових досліджень нового рівня стало важливим етапом у житті вченого [2,6] і всього українського науково-культурного життя кінця XIX - початку XX ст. М. Грушевський був уособленням київської наукової школи В. Антоновича, мав надзвичайно велику ерудицію, солідну наукову підготовку і на посаді професора Львівського університету відчував, що йому належить дати своїй нації синтез історичних знань. Як писав у рецензії на брошуру М. Возняка "Українська державність", що була видана СВУ у Відні в 1918 р., історик української літератури, професор таємного Українського університету у Львові, дійсний член НТШ Л.Білецький, професор М. Грушевський "у всіх своїх працях при кожній нагоді підкреслював ідею української державності, вказував на історичні факти й доказував необхідність для українського народу всіма засобами і силами стреміти до самостійної Української держави" [1, 6].
У Львові на той час під впливом ліберального просвітництва і романтизму західноєвропейських історіософських течій, насамперед позитивізму, сформувався новий характер дослідження історичних джерел та подій, ключовою особливістю якого було повернення до національних проблем. Послідовники романтизму визнавали суспільні ідеали у самобутності національної історії кожного народу [15, 213]. Забігаючи наперед, можна сказати, що М. Грушевський під час головування в Науковому товаристві імені Шевченка продовжував застосовувати у своїх дослідженнях засади європейської суспільно-наукової думки, а саме - синтез методологій позитивізму і неопозитивізму. Його наслідували учні: М. Кордуба, І. Крип'якевич, а С. Томашівський та І. Кревецький намагалися вже застосовувати онтологічні і гносеологічні нововведення в дослідженнях української історичної думки. В наукових дослідженнях М. Грушевський залишався послідовним прихильником наукового критицизму, об'єктивності й всебічності висвітлення історичних явищ. Історична ідея М. Грушевського виходила з досягнень європейської науки, а її методологічні основи сміливо поєднували найновіші теорії історичного процесу, що означало перехід східноєвропейської історіографії від класичної до модерністської форми, який відбувався в атмосфері українського національного відродження [14, 46]. Будучи головою НТШ з 1897 р. і керівником історично-філософської секції, М. Грушевський заклав міцний фундамент розвитку української історіографії.
Український державницький напрям відображав історіософію новітньої західноєвропейської історіографії. Відомих успіхів державні школи в історіографії досягли в Англії, Німеччині, в польській історичній науці, а також у Росії. Однак організаційно українська школа державницького спрямування сформувалася пізніше, ніж у країнах Європи, хоча такі історично-ідеологічні трактати, як "Історія Русів", а також історичні праці "История Малой России" (1822) Дмитра Бантиш-Каменського (1788-1850) чи "История Малороссии" (1842-1843) Миколи Маркевича (1804-1860) можна розглядати як провісники державної школи.
Львівська історична школа М. Грушевського поставила перед собою серед домінуючих завдань дослідження історії України в контексті державотворчих процесів. Практично всі його учні стали істориками-державниками, вбачаючи рушійною силою українського історичного процесу не просто народні маси, а українську еліту як ключову верству, що розуміла значення державності й тому була державотворчим чинником історії України.
Науково-організаційна праця М. Грушевського у Львівській історичній школі поділялась на три основні підрозділи: а) розбудова Наукового товариства імені Шевченка; б) організація широкої видавничої діяльності рідною мовою; в)підготовка й виховання нових кадрів українських істориків, головним чином із студентів Львівського університету [3, 82]. В основу історичної школи вчений поклав ідеї національно-культурної окремішності українського народу, а також соборності українських земель, що підкреслювала територіальну цілісність і єдність України і українського народу. Ідея українського демократичного державотворчого процесу існувала з часів княжої доби. М. Грушевський вважав, що "наукова робота лежить в основі культурного поступу, і без сильного, солідного культурного підкладу неможливі ніякі національні здобутки, ніякий тривкий і певний поступ народу." Цю думку вчений підтвердив словами з Євангелія, коли взяв їх за епіграф до "Історії України-Руси": "Пізнайте істину, і істина визволить вас!" [8].
Працюючи у Львові, вчений розраховував на підтримку громадськості Галичини і Наддніпрянської України, а також домагався перетворення Наукового товариства імені Шевченка в Українську академію наук, що поставило б культурну рівноправність українського народу врівень з іншими європейськими народами [21]. М. Грушевський вважав, що утворення Академії наук дало б "остаточне право українській мові як мові культурній, здатній до наукового вжитку" [11, 89-100].
На багатотомну наукову працю М. Грушевського "Історія України- Руси", стосовно "прозьби про допущення її до Росії", відповіддю була абсолютна заборона. "В наукових колах російських і польських книгу ґрунтовно замовчано…"[7,204]. "Історія України-Руси" до цього часу вважається основним виданням "Збірника історично-філософічної секції", котрим М. Грушевський "подав своєму народові найсильнішу зброю, яку тільки можна було дати "[5, 9]. За твердженням О. Оглоблина, на фундаменті новітньої схеми і концепції вчений побудував свою монументальну роботу, яка стала історіософською основою наукової школи істориків у Львові і сприяла розвитку
Loading...

 
 

Цікаве