WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Регіональні проблеми впровадження української мови як державної у сферу освіти України - Реферат

Регіональні проблеми впровадження української мови як державної у сферу освіти України - Реферат


Реферат на тему:
Регіональні проблеми впровадження української мови як державної у сферу освіти України
У регіонах України проблеми впровадження української мови як державної у сферу освіти тісно пов'язані, на нашу думку, з тією політикою, яку проводить держава, а також місцева влада. Спочатку з'ясуємо, яка ситуація із впровадженням української мови у сферу освіти була на початку 90-х років XX cт. По-перше, у комунікативному просторі України домінувала російська мова. По-друге, вузівський навчально-виховний процес був майже повністю русифікований. За станом на 1989 р., кількість студентів, що навчалися у вузах українською мовою, обмежувалася 7,8%, українською та російською - 15,9, тільки російською навчалося 76,3 відсотка. Частка дисциплін, що викладалися у 1989 р. українською мовою, становила 11,3 відсотка, обома мовами - 7,0, російською мовою - 76,3. Студенти-українці Західного регіону складали 86%, викладачі - 74%. У вузах Східного регіону студентів-українців навчалося 46%, викладачів було 44%. Студенти-українці вузів Центрального регіону складали 69%, а викладачі - 64%. Але на вступних іспитах твір українською мовою писали лише 24 відсотки абітурієнтів [3, 20]. Слід зазначити, що південь України на початку 90-х років минулого століття було повністю зрусифіковано, хоча етнічні українці там складають (як свідчить останній перепис населення 2001 р.), за винятком Кримського півострова, більше половини населення.
Отже, українською мовою, за даними 1989 р., навчалася зовсім незначна кількість студентів, а частка дисциплін, що викладалися нею, також була низькою. Разом з тим, студенти і викладачі-українці складали, як видно з даних, значний відсоток. Тобто ґрунт був готовий для того, щоб посіяти й виростити добрий урожай.
Перед молодою Українською державою постала проблема: підняти престиж української мови і розширити її функціонування в усіх сферах суспільного життя, в тому числі і в освітній. У жовтні 1989 р. було прийнято Закон "Про мови в Українській РСР", який ввели в дію 1 січня 1990 р. Але на початку 90-х років складні політична, економічна й фінансова ситуації негативно впливали на розвиток та функціонування української мови.
Уже в той час молода держава зіштовхнулася з проблемою забезпечення навчальних закладів україномовою літературою. Ринкові відносини призвели до різкого підвищення цін на папір та послуги друкарень. Автори висували свої вимоги. Вводилась велика кількість навчальних дисциплін і спеціальностей, змінювалися навчальні плани і програми, які також необхідно було перекласти на українську мову [18].
Однією з серйозних проблем було безпідставне скорочення обсягу навчальних годин українознавчих та суспільних дисциплін. Окремі керівники та педагоги закладів освіти самочинно вилучали ці курси з навчальних планів. Це теж негативно впливало на функціонування української мови як державної у навчальних закладах України [15].
Відчувалась гостра потреба у навчальній і науково-методичній літературі, якою кафедри вищих навчальних закладів забезпечували себе в основному за власні або спонсорські кошти, бо на це держава кошти не виділяла. До того ж українська книжка не була дешевою і доступною для тих, кому вона була потрібна. Процес видання навчальної та науково-методичної літератури гальмувався ввезенням з-за кордону книжок російською мовою [12, 156].
Загалом обсяг друкованої продукції українською мовою поступово скорочувався, особливо у Південному та Східному регіонах, де навчальний процес здійснювався переважно російською мовою. За 10 років кількість випущених книг зменшилась за назвами удвічі, за тиражами - більше ніж у 10 разів. Лише у 1999 р. (за даними Книжкової палати України) випуск книжок в Україні, порівняно з 1998 р., за назвами скоротився в 1,5 раза, за тиражами - майже у 2,5 раза. На одного жителя України у 2000 р. видавалося лише 0,36 книжки проти 3,6 у 1989 р. Малотиражність спричиняла високі ціни. У 1998 - 2000 роках суттєвого поширення набула практика розміщення замовлень на виробництво книжкової освітянської продукції за межами України, бо відсутність держзамовлень на освітянську продукцію вітчизняним підприємствам призвела до руйнації їх промислових баз. Негативний стан у сфері вітчизняного книговидавництва зумовлений був і недосконалою податковою системою, яка відрізнялася від її аналогів у країнах близького та далекого зарубіжжя [1].
У зв'язку із ситуацією, яка склалась у сфері забезпечення навчального процесу закладів освіти україномовною літературою, та з недостатньою увагою в цьому питанні держави та окремих її діячів, комунікативний простір ряду регіонів України, зокрема сходу і півдня, практично перестав виконувати цивілізаційні функції українською мовою. Доречно згадати вислів кандидата в президенти 1994 р. Л.Д. Кучми, який у своїй інавгураційній промові сказав, що російська мова в Україні не повинна почувати себе як іноземна, а у майбутньому вона повинна стати другою державною мовою в Україні. Цей вислів мав негативні наслідки для сфери освіти: відразу різко зменшилась кількість україномовних класів у школах та груп - у вищих навчальних закладах, особливо на півдні і сході держави, а українська мова стала об'єктом політичних протистоянь і спекуляцій.
Започаткована політика на користь російської мови знайшла продовження після ратифікації Європейської хартії регіональних та міноритарних мов у практичних діях деяких місцевих рад, які проголосили російську мову на окремих територіях областей і міст сходу і півдня України регіональною. Поширення російської мови всіляко підтримували законопроекти, які масово почали з'являтися у комітетах Верховної Ради України. Такі дії спричинили посилення протистояння у мовній сфері між Східним і Західним, а також Південним і Центральним регіонами. Окремі політики мовну проблему активно використовували на виборах президента або до Верховної Ради України. Все це дало можливість російській мові зайняти ключові позиції у сфері освіти на півдні і сході держави.
Отже, якщо порівняти Україну з Прибалтикою, де на початку 90-х років переважало російськомовне населення, то в Україні ситуація була набагато сприятливішою щодо переведення навчальних закладів на україномовне навчання. Але національна свідомість українців була набагато нижчою, ніж у етнічних прибалтійців. Це пояснюється відсутністю належної просвітницької, роз'яснювальної діяльності на державному рівні, низькою правовою культурою, відірваністю теоретико-ідеологічних, наукових здобутків від освітньої і виховної сфер [11, 111].
Низька свідомість українців, їх слабка самоорганізація, недосконала законодавча база, недостатня увага з боку держави, спекулятивні процеси навколо мовних проблем, брак дипломованих спеціалістів та інші фактори були тими причинами, які гальмували процес впровадження української мови в освітні заклади
Loading...

 
 

Цікаве