WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблеми русів у світлі археології - Реферат

Проблеми русів у світлі археології - Реферат

в її комплексах, є "іншокультурними впливами", що засвідчують етнічну неоднорідність населення Дніпровського Лівобережжя. В усіх культурах, що перебували під впливом Хозарського каганату, такий посуд, характерний для салтово-маяцьких старожитностей - присутній, В.Сєдов не приводить ніяких доказів, які б свідчили про відхід великої групи черняхівського населення з Нижнього Дніпра на Волгу. Писемні джерела, зокрема Йордан та Прокопій Кесарійський подають відомості про відхід черняхівських готів та аланів на Дунай і не знають готських відселень у Поволжя. Одним невиразним наземним житлом, відкритим на Старо-Майнському городищі в Ульяновській області, яке нібито може мати аналогії на вельбарських і тих черняхівських поселеннях, де жили готи, пояснити переселення не готів-германців, а слов'янських великих груп із черняхівського ареалу на Волгу нелогічно і неможливо. На цьому городищі і на інших поселеннях іменьківської культури відкриті численні квадратні житла - напівземлянки з центральним стовпом, близькі до жител київської культури. Вони і належали слов'янським переселенцям у Поволжі.
Слід вважати надуманим слов'яно-іранський симбіоз у черняхівській культурі Північного Причорномор'я, де сарматські матеріали відомі, але не має слов'янських, про що говорилось вище. Немає ніяких даних, що саме цей симбіоз - і є руси, які спочатку пішли на Волгу, а звідти вже у виглядііменьківсько-волинцівської культури повернулися на Дніпро і створили тут "Руський каганат". З приводу слов'яно-іранського симбіозу висловився недвозначно О.Трубачов. Він вважає, що іранське походження слова "Русь" позбавлене лінгвістичної опори.
Питання витоків волинцівської та її спадкоємиці роменської культури виникло з появою перших публікації про них. Воно дискутується і сьогодні.
І.Ляпушків вважав, що роменська культура, куди він включав і волинцівські пам'ятки, виникає з приходом на Лівобережжя на початку VІІІ ст. населення слов'янської райковецької культури з правого берега Дніпра. Спостереження дослідника про близькість пам'яток райковецької і роменської культур підтверджуються все новими матеріалами. Більш того, нині вдалося встановити, що процеси інфільтрації слов'янського правобережного населення на Лівобережжя почалося ще на етапі празько-корчацьких та пеньківських старожитностей на початку VІІ ст. Про це однозначно свідчить поява тут глиняних печей, вирізаних у материковому останці, курганних поховань, певних типів ліпного посуду, що не мають на Лівобережжі місцевих попередників, але характерні для Волинського Правобережжя. Недавно виникла навіть концепція (І.Гавритухин, А.Обломський, О.Щеглова), за якою склавини силою підпорядкували Лівобережжя, про що говорилося вище. Аналіз усіх категорій знахідок, масового ліпного посуду, жител, поховань приводить до висновку, що основну масу прибульців на Лівобережжя складали слов'яни - носії райковецької культури на її сахнівському етапі. На Правобережжі, зокрема на Поділлі, процеси інтеграції антів та склавинів за археологічними матеріалами спостерігаються вже з кінця VІ - початку VІІ ст.
В.Петрашенко провела статистичний аналіз співвідношення керамічних комплексів пам'яток сахнівського та волинцівського етапів, з одного боку та їх відношення до кераміки райковецької і роменської культур, з другого. Коефіцієнт подібності основних форм посуду виявився вражаючим. Подібність основних форм ліпного посуду Монастирки Канівського поселення, Сахнівки Житомирського Полісся, Ходосівки, Києва досягає 80 - 88%; Волинцівського поселення Житомирського Полісся, Ходосівки, Києва - 81 - 86%; Новотроїцького городища, Житомирського Полісся, Пастирського городища, Стецівки - 80 - 81%. Авторка підкреслює, що в усіх трьох групах присутнє Житомирське Полісся, тобто класична кераміка райковецької культури. Середній коефіцієнт подібності керамічних комплексів коливається в межах 80 - 85%. Якщо врахувати, що І.Русанова тим же методом довела пряме переростання пам'яток празько-корчацької культури в райковецьку, то не можна не погодитися з обома дослідницями в тому, що населення, яке створило празько-корчацьку і райковецьку культуру в процесі розселення та асиміляції носіїв пеньківської культури антів було також основним творцем волинцівської та роменської культур. В.Петрашенко посилює свою тезу і прикладами влаштування інтер'єрів жител. Усі наведені нами дані повністю спростовують спроби поселити на Дніпровському Лівобережжі вихідців із Поволжя - носіїв іменьківської культури. Археологія засвідчує поступове розселення слов'ян з верхнього Дніпра на Волгу, а не навпаки.
Таким чином, ні сарматських росомонів, ні Ruzzi (русів) "Баварського географа" у світлі багатьма проведеного багатьма дослідниками аналізу писемних та археологічних джерел, неможливо признати творцями східнослов'янського каганату русів. Археологічні матеріали Середнього Подніпров'я VІ - Х ст., зокрема скарби мартинівського типу і волинцівсько-роменська культура співвідносяться відповідно з антами Йордана Прокопія та сіверянами "Повісті врем'яних літ". На нашу думку, такого племінного утворення, яке поглинуло інші східнослов'янські племена за Б.Рибаковим у кінці ІV - VІІІ ст., а за В.Сєдовим у ІХ ст. і створило східнослов'янську єдність - основу майбутньої давньоруської народності, на Середньому Дніпрі не існувало.
Історична картина, змальована літописцем Києво-Печерської лаври, і надалі залишається найбільш реальною і неспростовною.
Література:
1. Літопис руський - К., 1995. - С. 12,16.
2. Баран В.Д. Скарби VI - VII ст. Анти чи Русь? - Археологія №1, 1998. - С. 15 - 27. Його ж: Давні слов'яни. - К., 1998. - С. 65 - 69.
3. Спицын А.А. Древности антов. - Сб. отд. русского языка и словесности АН СССР. - М., 1928.
4. Амброз А.К. Кочевнические древности Восточной Европы и Средней Азии V - VII вв. - Степи Евразии в эпоху средневековья. - Археология СССР. - М., 1981. - С. 10 - 23.
5. Гавритухин И.О., Обломский А.М. Гапоновский клад и его культурно-исторический контекст. - М., 1996. - С. 140 - 148.
6. Йордан О. О происхождении и деяниях гетов (пер. Е.Скржынской). - М., 1960. - С. 91 - 92.
7. Рыбаков Б.А. Древняя Русь и русские княжества XII - XIII вв. - М., 1982. - С.86.
8. Свод древнейших письменных известий о славянах. Т.1 (І - І вв.). - М., 1991. - С. 113, 115.
9. Трубачев О.Н. К истории Руси (наблюдения лингвиста). - М., 1993.
10. Йордан О. О происхождении и деяниях гетов (пер. Е.Скржынской). - М., 1960. - С. 275 - 276.
Loading...

 
 

Цікаве