WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблеми русів у світлі археології - Реферат

Проблеми русів у світлі археології - Реферат

дані - синхронні не волинцівській, а роменській культурі. З іншого боку, VІІІ - ІХ ст. - це період активності вікінгів у Європі. У цей час на території угро-фінів та північно-східних слов'янських племінних союзів закріплюються нормани (варяги) і збирають з них данину. "В лето 6367 (859) имяхо варязи изь за моря на чуди и на словенех, на мери и на всехь кривичех". Але ці, другі історичні реалії В.Сєдов опускає, хоч археологія засвідчує, що в Ладозі у ІХ ст., ще до покликання князів, жили як слов'яни, так і нормани-варяги. Це стосується й інших городищ північно-східної частини слов'ян.
Із списку етнообластей (civitates) обираються ті, які відносяться до східноєвропейського ареалу. Серед них Caziri (хозари), після яких Ruzzi (руси), після них Forsderen, Liudi, Fresiti. За послідовністю назв у списку В.Сєдов поселяє русів в ареалі волинцівської культури на північний захід від Хозарського каганату. ForsderenLiudi читаються як одне складне слово з давньоверхньонімецької - Forsderriliudy і вважаються деревлянами (лісними людьми); Fresiti (за Й.Геррманном - з давньоверхньонімецької мови (Freisassen - "вільні люди"), тобто на думку В.Сєдова, мешканці поля - поляни. Правда, тут є одне неузгодження. Як відомо, літописні поляни займали регіон, що лежить між деревлянами і волинцівською культурою, що не відповідає послідовності списку. Крім того, і Forsderen, і Liudi, і Fresiti - це за списком "Баварського географа" окремі назви етнообластей, тому їх інтерпретація, а тим більше місце на карті Європи не ясні, їх можна і навіть слід вважати невизначальними.
Й.Геррманн вважає, що етнообласті "Баварського географа" зафіксовані відповідно до напрямів торгових шляхів. Отже, у нього етнообласті: Ruzzi, Forsderen, Liudi, Fresiti незалежно від того, як він їх інтерпретує, знаходяться між хозарами (Caziri) та уграми (Ungare) у Причорномор' ї, тобто південніше від регіону волинцівської культури, на Дніпрі.
Дещо по-іншому представляє собі список civitates "Баварського географа" О.Назаренко і вже зовсім інакше читає його О.Пріцак.
О.Назаренко, як і Г.Ловмянський, Й.Геррманн та ін., розділяє етноназви на групи за торговими магістралями. Він зводить їх до чотирьох груп, позначаючи цифровою нумерацією. 1-а група з першої частини списку (№3 - 17) веде свій перелік з півночі на південь уздовж кордону Франкської держави; 2-а - Сілезько-Лужицька група (№54 - 64); 3 - група, що відповідає балтійсько-волзькому торговому шляху (№42 - 48) з можливим північно-причорноморським продовженням (№49 - 53). Через велику кількість неідентифікованих назв велика центральна група civitates (№18 - 40) не може бути підведена під будь-яку закономірність. Для нашої теми найважливішою є третя група civitates, прив'язана до балтійсько-волзького торгового шляху. За О.Назаренком, сюди входять етнообласті від назви Прішани (Prissani) до назви Угри (Ungare). Ідентифікація трьох перших (Prissani, Velunzani, Bruzi) не зовсім ясна, але серед них вписана назва Bruzi (Пруси), тому їх локалізація на північному торговому шляху допустима. Четвертий за порядком списку етнікон Вісунбейри (Vuizunbeire). Він приблизно визначається О.Назаренком як весь. Отже, його відношення до балтійського шляху зрозуміле. (В.Сєдов цей етнікон визначає як волиняни?). Безсумнівно, з волзьким шляхом зв'язані Caziri (хозари), а між ними й уграми (Ungare), що у ІХ ст. кочували в Причорномор'ї, стоять у списку Ruzzi (руси), Forsderen, Liudi, Fresiti, Seravici, Lukolane. Усі спроби ідентифікації останніх п'яти етніконів, на нашу думку, безуспішні. Навіть Lukolane, якщо їх співвідносити з лучанами, випадають із групи, поєднаної назвами хозар та уграми. Тому визначати за ними локалізацію русів, перетворивши останніх на Руський каганат, як це робить В.Сєдов, принаймні занадто сміливо і ризиковано. Отже, до їх однозначної ідентифікації вони ніяк не можуть служити історико-географічними реперами.
О.Пріцак, який присвятив лінгвістичному та історичному аналізу "Баварського географа" як джерела, багато сторінок праці "Походження Русі" повністю заперечує, що тут ідеться про слов'янських русів із Середнього Подніпров'я. На його думку, в останній чверті VIII ст. цю назву перенесла до Північно-Східної Європи Рутено-фризько-норманська торговельна компанія, що сформувалася в Галії під назвою "Русь". Саме цих русів фіксує "Географ Баварський", що складений в імперії Каролінгів.
Таким чином, етнікони із списку етнообластей, де велика їх кількість не піддається перевірці і не може бути визначена, дуже ризиковано, а то й просто недопустимо ставити в основу відповідальних історико-археологічних реконструкцій.
Уже сам факт того, що В.Сєдов поселяє русів ІХ ст. у лівобережному Середньому Подніпров'ї, Й.Геррманн та О.Трубачов - в Азовсько-Причорноморському регіоні, а О.Пріцак у регіонах, де діяла Рутено-фризько-норманська торгівельна компанія, говорить про рівень невизначеності "Баварського географа" як історичного джерела. Якщо вважати ймовірною спробу О.Назаренка зв'язати ідентифіковані етнікони пруси, хозари, руси, угри з балтійсько-волзьким торговим шляхом (навіть при тому, що він повертає в бік Причорномор'я), то з цього ніяк не випливає, що руси середини ІХ ст. - це слов'яни - носії волинцівської культури, і що жили вони в цей час до приходу норманських князів - Рюриковичів, у Середньодніпровському Лівобережжі, як вважає В.Сєдов.
В історичній реконструкції В.Сєдова це виглядає так: частина черняхівського слов'янського населення в симбіозі з сарматами під тиском гунів наприкінці ІV - V ст. переселилася з Північного Причорномор'я в далеке Самарське Поволжя. Тут воно створює іменьківську культуру. В кінці VІІ на початку VІІІ ст. носії іменьківської культури вже в зовсім іншій іпостасі переселяються у Середньодніпровське Лівобережжя і створюють тут Каганат русів, представлений археологічно волинцівською культурою. Типологічний зв'язок між іменьківською та волинцівською культурами пояснюється наявністю в їх керамічних комплексах високоякісних гончарних посудин та виготовлених за їх зразком поодиноких проголошених ліпних горщиків. У керамічних комплексах на волинцівських пам'ятках дійсно присутні високоякісні гончарні посудини салтово-маяцьких зразків. Вони разом складають близько 10% посуду. На іменьківських пам'ятках (і то не всіх) - це лише окремі рідкісні знахідки. Все це, на нашу думку, свідоцтво хозаро-болгарських культурних впливів на обидві культури. За виразом дослідники волинцівської культури С.Юренко, гончарна високоякісна кераміка, що присутня
Loading...

 
 

Цікаве