WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблеми русів у світлі археології - Реферат

Проблеми русів у світлі археології - Реферат

які жили очевидно в південній частині слов'янського світу, найближчий до готів на р. Рось. Але з контексту § 129 "Гетики" випливає, що термін "gens" вжитий тут Йорданом не в значенні племені, як вважає Б.О. Рибаков, а в значенні роду, "клану", як його тлумачить О.М. Анфертьєв (не плем'я, а рід росомонів - як "ingente Amala" - рід Амалів). На користь того, що Йордан писав про рід росомонів, а не про плем'я, свідчить і конкретика цього абзацу. Йордан називаєімена сестри (Суніхільда) та братів (Сар та Аммій). У тексті "Гетики", де йдеться про племена, по імені називаються, як правило, лише вожді (рекси) чи їх найближче оточення. О.Анфертьєв вважає, що співставлення імені роду росомонів ("Rosomonorum gens") з "... етнонімом русь не має під собою ніякого ґрунту". Тому поняття "Русь", "Русская земля", що ніби то означають майже споконвічну етнографічну, мовну, політичну єдність східних слов'ян, а пізніше - давньоруську народність на величезному просторі від Вісли до Волги і від Балтійського до Чорного морів, надумане і нереальне. Писемні джерела для кінця ІV - початку VIІ ст. засвідчують слов'янських антів, а не русів, які, за Б.О. Рибаковим, мали становити ядро майбутньої літописної "Руської землі" у Середньому Подніпров'ї.
Не посилюють концепції про інтеграційну діяльність легендарних слов'янських росів у ІV - VIІ ст. і дані, наведені Б.О. Рибаковим із географічного нарису сірійського автора з середини VI ст. Захарія Ритора або Псевдозахарія.
Легендарний народ "hrws" (грос, ргос), що, за Псевдозахарієм, живе на північ від не менш легендарних амазонок, також не може бути визнаний за слов'ян-русів. Ці казкові неозброєні люди-велетні, "яких і коні носити не могли із-за ваги їх тіла", краще вписуються в міфологію, ніж у реальність. Крім того, лінгвісти пояснюють "hrws" (рос, рус) як іранські форми "rouka"/"ruk", що означає "світло", "блискучий", "білий". О.М.Трубачов приводить багато прикладів ономастичної термінології Північно-Причорноморського регіону, що більш-менш співвідноситься з цими термінами, але він також виводить їх від індоіранської основи "ruksa/rus(s)a", що означає "світлий", "білий". Він допускає, що у Приазов'ї, в Північному Причорномор'ї і Тавриді міг існувати етнос з назвою "роси", яка пізніше була перенесена на слов'ян.
Приєднавшись до поглядів О.М. Трубчова, В.В. Седов, виходячи з археологічної ситуації в цих регіонах, вважає, що асиміляція іраномовних скіфо-сарматів Північного Причорномор'я слов'янським населенням відбулася в час існування черняхівської культури (ІІІ - IV ст.), до появи тут тюркських номадів. Це припущення було б логічне, коли б справді на берегах Чорного моря були відкриті слов'янські пам'ятки IV - VII ст. Але їх тут немає . Відомі численні сарматські, скіфо-сарматські або гото-сарматські, а пізніше - тюркські могильники. З приводу білявого народу, що живе у першій половині І тис. н.е. у степах Північного Причорномор'я, хочу вказати на повну відсутність у цьому регіоні навіть елементів слов'янської матеріальної культури на сарматських могильниках у період черняхівської культури. Разом із цим пригадаємо, що Аміан Марцелін пише про наявність там красивих аланів із світлим волоссям. Отже, світлі люди, що жили у причорноморських степах, не обов'язково повинні бути слов'янами, на що натякає і О.М. Трубачов. У всякому разі , нам не вдалося ні разу у степах Дніпровського Причорномор'я виділити будь-які пам'ятки першої половини І тис. н.е., які можна було б зв'язати із слов'янами, хоча ми займалися їх пошуками багато років. Слов'янські пам'ятки першої половини І тис. н.е. відкриті лише у лісостеповій частині України.
Отже, росомони - це сарматське родове ім'я. Термін "hrws" сірійця Псевдозахарія у лінгвістичній літературі пояснюється не як іменник - назва якоїсь етнічної групи, а як прикметник "біляві" ("біляві люди"). Це означення через названі вище причини не відносяться до слов'ян. Спроба вичленити русів із етнонімів "росомони" або "роксолани", розділяючи їх на дві частини (такі спроби відомі з XV - XVII ст.) типу роксолани-рос-алани-алани-роси, виявились неспроможними.
Нещодавно (1999 р.) з'явилося нове монографічне історико-археологічне дослідження В.В. Сєдова "Древнерусская народность", де зроблена ще одна спроба виділити серед слов'янських старожитностей археологічні пам'ятки русів, але вже на матеріалах іншого хронологічного зрізу. Тепер у центрі своїх побудов В.В. Сєдов поставив волинцівську археологічну культуру кінця VII - IX ст. Дніпровського Лівобережжя, в ареалі якої існував крупний "Каганат русів", що тримав у постійному страху Хозарію.
Ця культура досить добре вивчена українськими археологами та інтерпретована як старожитності літописних сіверян, які "…сіли на Десні і по Сейму, і по Сулі. Останнім належить і роменська культура VII - X ст., що є наступним хронологічним етапом волинцівської.
Волинцівську культуру обрано В.Сєдовим не випадково. Територіально вона межує з Хозарським каганатом, представленим в археологічному відношенні салтівським поселеннями , городищами і некрополями. Як відомо з літопису, носії волинцівської культури - сіверяни перебували у сфері впливу Хозарії і платили данину. Порівняно високорозвинена Хозарська держава справляла економічний і культурний вплив на своїх сусідів. Тому волинцівська старожитності дещо виділяються серед інших східнослов'янських культур високим рівнем залізоробного ремесла і металообробки взагалі, землеробства і навіть блиском імпортної високохудожньої досконалої гончарної кераміки, Це, як і скарби, про що йшлося вище, підходить вибраному, майже харизматичному племені русів, яке за В.Сєдовим, утворивши свій каганат, вершило історичні долі всіх східних слов'ян.
Друга причина вже не є чисто археологічною. Вона випливає з того, що, на думку В.Сєдова, можна знайти в писемних джерелах свідчення про русів, які дозволяють помістити їх у "каганат" у межах ареалу волинцівської культури, поряд з Хозарією. Для цього В.Сєдов використав журнал спостережень франкського уряду за подіями у Північному Подунав'ї, відомий у літературі як "Опис міст і областей Північного Дунаю", іменований "Баварським географом". Його дослідники, зокрема О.Назаренко, О.Пріцак, О.Трубачов, Й.Геррманн, Г.Ловмянський та інші, вважають першою згадкою про русів (Ruzzi) у латино-германському варіанті. Але на цьому виразність джерела кінчається. В.Назаренко, який найдетальніше опрацював це джерело, датує його другою половиною ІХ ст., а це - фінал волинцівської культури і початок роменської. Отже, це
Loading...

 
 

Цікаве