WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблеми русів у світлі археології - Реферат

Проблеми русів у світлі археології - Реферат


Реферат
на тему:
Проблеми русів у світлі археології
Якщо підходити до "Повісті минулих літ" як до датованого історичного джерела, в якому навіть не датована вступна частина відповідає історичним реаліям (за винятком окремих легендарних епізодів, які не важко виділити), то дискусії про норманство, слов'янство чи іранство русів втрачають сенс.
Об'ємний пласт лінгвоісторичної літератури, присвячений цій проблемі, значною мірою заполітизованої, набуває переважно історіографічного значення. Київський літописець чітко, впевнено й однозначно висловлює свою позицію з цього питання. Він знає норманів-русів, до яких належить і київська династія князів Рюриковичів. Оскільки в часи літописця князі вже ослов'янилися, а очолена ними держава, отримавши назву Русь, поступово поширювала її на племінні об'єднання, що входили до неї ("поляне иже ныне зовомая Русь"), то він, ніби передбачаючи полеміку, вважав за необхідне довести і пояснити нащадкам походження князів і цієї назви.
Називаючи всі чотири північно-східні племена (чудь, словени, кривичі і весь), що посилали посольства "...за море, до варягів, до Русі", - літописець пише: "Бо так звали тих варягів - русь, як ото одні звуться свеями (шведами), а другі - норманами, англами, інші готами, отак і ці".
Літопис, Бертинські анали і перші договори київських князів з Візантією, на наш погляд, дають, порівнюючи, найбільш виразний джерельний матеріал для розуміння складних, часто непередбачено сплетених в єдиний клубок міжетнічних відносин слов'янських племінних об'єднань і різних груп степових номадів, хозарів, норманів ("варягів") напередодні виникнення Київської держави. В інших джерелах "русь" як озброєні загони, купці чи посольства згадуються лише принагідно і слабо піддаються або не піддаються без натяжок, історичним реконструкціям. Звідси така велика кількість різних суперечливих концепцій, історична сутність яких час від часу дещо змінюється, уточнюється, але більш під тиском політичних обставин, ніж з огляду на перегляд старих чи появу нових джерел.
Ми вже в одній із статей, а також монографії проаналізували концепцію Б.О. Рибакова про росомонів-русів, підхоплену багатьма радянськими дослідниками. Суть концепції зводиться до того, що багаті скарби VI - VIII ст. Середнього Подніпров'я мартинівського та перещепинського типів належали племінній верхівці слов'янського племені русів. Останнє, на думку Б.О. Рибакова, утворилося внаслідок сармато-слов'янського симбіозу. Воно поглинуло всі інші подніпровські племена й утворило область, яка пізніше, в часи Київської держави, отримали назву "руської землі". Згодом ця назва поширилась на всю державу, відому як Київська Русь. Вже V - VI ст. роси або руси, за Б.О. Рибаковим, витісняють давні імена слов'янських (антських) племен - полян, деревлян, полочан, сіверян та інших і утворюють східнослов'янську єдність - основу майбутньої давньоруської народності.
Наступні дослідження і виявлення нових місцезнаходжень скарбів мартинівського типу в ареалі і на поселеннях пеньківської культури антів, а також колочинської культури, показали, що вони належать останнім, як це доводив О.О. Спіцин ще у 1928 р. Що стосується скарбів перещепинського типу (Перещепин, Глодоси, Келагеї, Нові Санжари та ін.), то О.К.Амброз та інші дослідники довели, що вони фактично являють собою багаті елітні поховання тюркських номадів. Разом цей пласт багатих знахідок співпадає у часі з інтегративними процесами на межі Степу і Лісостепу, що відбувалися в середовищі болгарських, аварських та антських племінних елітних груп. Як відомо, саме кочовики, особливо їх еліта, з найдавніших часів накопичувала у своїх руках великі багатства, які нерідко попадали разом з ними в могилу. На відміну від них, слов'яни V - VIІ ст. не залишили нам багатих елітних поховань, хоч за писемними джерелами відомі імена слов'янських племінних вождів (Бож, Мусокій, Ардагаст, Пірогаст, Межамир та ін.). При цьому необхідно підкреслити, що ні в одному із писемних джерел імена слов'янських князів у додержавний період не згадуються у зв'язку з русами. Усі знахідки, що належать до мартинівського типу, разом становлять 24 місцезнаходження - це скарби, закопані перед загрозою пограбування, яку становив для слов'янського землеробського населення та його еліти номадський Степ. У кінці VIІ - на поч. VIІІ ст., за археологічними матеріалами, простежується також інфільтрація правобережного населення склавінів в області антів та їх інтеграція. Недавно з'явилася навіть концепція (І.О. Гавритухін, А.М. Обломський), за якою антська племінна еліта закопала скарби у зв'язку з приходом сюди склавінів. І хоч вона виглядає дещо надуманою щодо воєнної загрози, яку для антів становили склавіни, факт переходу правобережного склавінського населення на лівий берег Дніпра незаперечно підтверджений археологічними матеріалами. Цей процес був тривалим і мирним, тому ховати скарби не було причин. Варто пригадати, що в VIІ ст. був закопаний скарб і на території давнього Галича, де жили склавіни. Приналежність скарбів мартинівського типу антам підтверджується не тільки тим, що вони не тільки включають один і той самий набір речей, а й тим, що наявні в них речі знаходять собі аналогії серед металевих виробів слов'янських ремісників і нерідко відповідають кам'яним відливним формам із ремісничих майстерень, відкритих як на антських, так і на склавінських поселеннях (Скибинці, Семенки, Бернашівка, Зимне). Якщо порівняти карти розповсюдження скарбів VІ - VIІ ст. мартинівського типу з картами пеньківської і колочинської культур, то неважко переконатися, що переважна їх кількість знаходиться в межах і навіть на поселеннях цих культур. Це визначає їх належність антській верхівці в цьому регіоні.
Отже, скарби мартинівського типу, як і пеньківська культура, належали антам, відомим у Середньому Подніпровії за писемними джерелами. Наявність деяких з них ареалі Колочинської культури свідчить про інфільтрацію антів у райони Верхнього Подніпров' я, де у ІІІ - VIІІ ст. основною групою було слов'янське населення київської та колочинської культур, що поступово слов'янізувало балтський субстрат.
В основу своєї концепції про приналежність скарбів слов'янським русам Б.О.Рибаков поклав 129-й параграф праці готського історика Йордана "Гетика", написаної в середині VI ст. Він інтерпретує етнонім "росомони" як "русские люди" і припускає, що в складі лісостепових слов'янських племен, внаслідок сармато-слов'янського симбіозу, "... окреслилось близько ІV ст. плем'я "росів",
Loading...

 
 

Цікаве