WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблеми мовної освіти в Україні - Реферат

Проблеми мовної освіти в Україні - Реферат

таких належать різнопрофільні ВНЗ (від технічних до торговельних), які заходилися готувати перекладачів, отримавши ліцензію, а часто - просто дозвіл МОН.
Кілька років тому один з таких закладів, а саме: Національний університет "Київський політехнічний інститут", проходив експертну раду Державної акредитаційної комісії на предмет акредитації підготовки перекладачів, яку він фактично здійснював протягом певного часу без ліцензії, за письмовим дозволом МОН. Тоді рада висловила серйозні сумніви стосовно спроможності закладу здійснювати подібну діяльність через брак кваліфікованих кадрів та відсутність власних науково-методичних розробок з фаху. Незважаючи на це, КПІ все ж таки отримав акредитацію і продовжує освітнюдіяльність за вказаною спеціальністю. Подібних прикладів можна було б навести чимало, але висновок може бути лише один: окремі ВНЗ, користуючись потуранням з боку органів Міносвіти, починаючи від інституту експертів, перетворили підготовку з фаху "переклад" на прибуткову справу, не забезпечуючи при цьому належного рівня такої "освітньої" діяльності. Ясна річ, якщо державі небайдуже, яким фахівцям вручаються державні дипломи, тож вона має негайно перевірити стан справ і розставити крапки над "і".
Іншою проблемою, яка згадувалася вище, є поєднання в одному навчальному плані двох-трьох філологічних спеціальностей. Особливо курйозною є ситуація, коли студенти готуються за трьома спеціальностями в межах одного навчального плану. Саме такий випадок спостерігаємо на відділенні фольклористики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де студенти, окрім основного фаху з фольклористики, здобувають іще спеціальності з української мови і літератури та іноземної мови і зарубіжної літератури. Скажу прямо: це є профанація вищої освіти, оскільки за такого експериментування не йдеться про якусь глибоку підготовку з жодної спеціальності. Автори подібних новацій мотивують свої дії потребою підвищити конкурс на спеціальності "фольклористика", "українська мова і література" та "російська мова і література" за рахунок іноземних мов. При цьому робиться суттєва методологічна помилка: необхідність володіння іноземною мовою будь-яким фахівцем з вищою освітою підміняється нав'язуванням іноземної мови як другої або третьої спеціальності всім, без винятку, студентам певного освітнього напрямку. За таких умов нівелюються критерії набору студентів, вилучаються масиви спецкурсів з фахової підготовки, навчальні практики з різних мов сполучаються в одній часово обмеженій педагогічній практиці. Очевидно, що про високу професійність педагогів, які пройшли таку підготовку, говорити не доводиться.
Сучасна європейська вища освіта допускає можливість паралельного здобуття кількох спеціальностей, але у цивілізованих країнах це завжди є предметом добровільного вибору самих студентів. Ідучи на такий вибір, студент обов'язково оцінює як свої бажання, так і можливості, підкріплені реальним рейтингом успішності, оскільки добре розуміє, що здобуття другої спеціальності потребує чималих додаткових зусиль. У нас же це перетворюється, з одного боку, на примус, а з іншого - на полегшений варіант вищої освіти одразу за кількома спеціальностями, самодостатність яких поставлено під сумнів.
Абсолютно невиправданим є поєднання в одному навчальному плані педагогічної за своєю суттю спеціальності, якою є "іноземна мова і література" з непедагогічною спеціальністю "переклад", що також має місце в освітній діяльності Інституту філології КНУ імені Тараса Шевченка. Подібна "новація" відкидає вітчизняну освіту у 50-і роки минулого століття, адже саме тоді у світі відбулося чітке розмежування підготовки перекладачів і філологів-викладачів мов і літератур як двох різних напрямів філологічної освіти. На відміну від філолога-викладача іноземної мови і літератури, перекладач повинен отримати ґрунтовну підготовку з рідної української та іноземної мов, оскільки вони обидві є робочими для ньго. Крім того, перекладач має пройти, як мінімум, дві навчальні практики з письмового та усного перекладу в реальних виробничих умовах. Натомість викладачеві іноземної мови потрібна поглиблена педагогічна підготовка і відповідна практика у навчальних закладах. Нівелювання вимог до фахівців цих двох різних профілів неминуче призведе і вже призводить до зниження якості їхньої підготовки.
Саме тому в переліку навчальних спеціальностей за напрямом "філологія", який наразі переглядається Міністерством освіти і науки, слід обов'язково відокремити спеціальність "переклад" від спеціальності "мова і література " (із зазначенням мови) та розробити для кожної з них нові освітні стандарти. Нових стандартів потребують усі інші філологічні спеціальності.
Ситуацію, яка склалася у сфері мовної освіти, можна і треба істотно покращити, розробивши чіткий план дій на усунення існуючих недоліків. Не претендуючи на повноту та всеохопність власних пропозицій, видається слушним долучити до плану дій такі рекомендації:
1. Розробити та запровадити нові освітні стандарти з усіх філологічних спеціальностей на основі кращих здобутків української вищої школи та принципів Болонської конвенції, виходячи із загальноєвропейської дворівневої схеми - 3 роки (бакалавр) + 2 роки (спеціаліст, магістр).
2. У 2007 р. повністю перейти на зовнішнє тестування з української та іноземних мов з метою забезпечення об'єктивного оцінювання мовної компетенції вступників до ВНЗ.
3. Розробити типові тести з української та іноземних мов для контролю знань студентів за кредитно-модульною системою навчання.
4. На конкурсній основі доручити відповідним кафедрам ВНЗ розробку та впровадження програм дистанційної освіти з української та іноземних мов.
5. Проводити незалежне письмове тестування у рамках кандидатського іспиту з іноземних мов.
6. Посилити вимоги до мовної компетенції керівного складу ВНЗ. Вважати за необхідне для всіх категорій керівників обов'язкове володіння державною та 1-2 мовами міжнародного спілкування і передбачити цю норму у статутах ВНЗ усіх форм власності.
7. У разі невідповідності змісту освіти та мовного режиму статусу національного вищого навчального закладу переглянути цей статус.
Література
1. Кононенко П.П. Українська освіта у світовому часопросторі // Освіта.- 11- 18.10.2006.- № 40.
2. Соціолінгвістичний моніторинг мовою статистики. Авт. кол.: Єрмоленко С.Я. та ін. - К.: НДІУ МОН України, 2006.
3. Чередниченко О.І. Об'єднавча функція мови // Мовні і концептуальні картини світу. Вип.14. Мова і нація. - К.: ПЦ КНУ імені Тараса Шевченка, 2004.- С.3-7.
Loading...

 
 

Цікаве