WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблеми мовної освіти в Україні - Реферат

Проблеми мовної освіти в Україні - Реферат


Реферат
не тему:
Проблеми мовної освіти в Україні
На початку цієї розвідки доречно окреслити кілька вихідних положень:
1. Мовна компетенція є неодмінною передумовою будь-якої професійної компетенції.
2. Мовна освіта як шлях до набуття мовної компетенції є одним із найважливіших чинників формування національної свідомості та збереження ідентичності нації.
3. Усі, без винятку, демократичні суспільства надають першорядного значення мовній освіті як засобу поширення державних мов та утвердження їхньої об'єднавчої функції, опікуючись при цьому вивченням мов міжнародного спілкування та міноритарних мов [3].
Сьогодні в Україні складовими мовної освіти є: дошкільна, шкільна та підготовка у ВНЗ. Вона надається за такими напрямками: українська мова, мови етнічних меншин та міжнародні мови.
За формою мовна освіта може бути очною, очно-заочною та дистанційною. Одразу наголошую на тому, що остання залишається нерозвиненою в Україні, де дотепер жоден вищий навчальний заклад дистанційно не готує фахівців з мови і не видає відповідних дипломів. Натомість в європейських країнах, завдяки широкому застосуванню глобальної мережі Інтернет, дистанційна мовна освіта надається як громадянам цих країн, так і іноземцям.
На кожному з вищезазначених напрямів мовної освіти спостерігаємо свої проблеми, але є одна спільна - недостатнє матеріальне забезпечення і брак кваліфікованих кадрів, особливо у дошкільній та шкільній освіті. Попри збільшення кількості україномовних шкіл (понад 70%) та успіхи у її вивченні у східних та південних регіонах, що показують результати останніх учнівських олімпіад, якість підготовки з української мови учнів та студентів залишає бажати значно кращого. За даними соціолінгвістичного моніторингу, проведеного співробітниками Науково-дослідного інституту українознавства, лише 20 відсотків випускників вважають, що здобули високоякісну україномовну освіту в загальноосвітній школі. Для понад 60 відсотків респондентів вона є задовільною (посередньою), а решта дає такій освіті низьку оцінку [2,48]. Ці результати не можуть не тривожити.
У тих же південних та східних регіонах мовою навчання у більшості державних вищих навчальних закладів залишається переважно російська, не кажучи вже про її домінування у ВНЗ недержавної форми власності. При цьому таке становище спостерігається у найбільших університетах сходу і півдня, які мають статус національних. Виникає закономірне питання: чи може російськомовний університет мати статус національного у державі Україна, яка його фінансує? Для будь-якої цивілізованої країни це був би нонсенс. У нас це стало нормою.
У столицях Угорщини та Франції діє Американський університет, у якому навчаються громадяни цих країн та іноземці, а навчання ведеться англійською мовою. Проте нікому й на думку не спаде назвати його національним. Ми ж свідомо чи несвідомо пішли на девальвацію самого поняття "національний".
Слід ще раз з усією серйозністю поставити перед Міністерством освіти і науки питання про неприпустимість ведення навчального процесу недержавною мовою у національних університетах. Подібне можливе лише у філіях деяких зарубіжних ВНЗ, які працюють в Україні. Треба припинити усі розмови про неготовність окремих регіонів до переходу на викладання українською мовою, про брак української термінології і т.п., бо вони є лише прикриттям небажання окремих управлінців виконувати вимоги законодавства про державний статус української мови та її вживання в усіх сферах суспільного життя, зокрема в освіті на всій території України. Автору цих рядків довелося читати лекції українською мовою у низці університетів сходу і півдня, і жодного разу не виникало проблем з їхнім сприйняттям. Навпаки, студенти висловлювали зацікавлення в тому, аби чути українську літературну мову в лекційних курсах поряд з російською, що, на їхню думку, могло б убезпечити обидві мови від наступу російсько-українського суржику.
У цивілізованих країнах, наприклад, таких, як Нідерланди, Данія, Норвегія, Швеція, національні заклади вищої освіти забезпечують викладання понад 75 відсотків курсів державними мовами. Приблизно 25 відсотків курсів можуть читатися міжнародними мовами, зокрема англійською, якщо їх забезпечують іноземні професори або вони розраховані на інтернаціональний контингент студентів. При цьому іноземці, які навчаються у цих закладах, зобов'язані пройти курс держаної мови відповідної країни і опанувати її в межах, визначених програмою курсу.
Що ж спостерігається в Україні? Виявляється, можна провчитися 5 років у національному університеті, одержати диплом магістра і не володіти державною мовою. Подібна ситуація, звісно, не є нормальною і викликає багато запитань стосовно спроможності держави регулювати мовні процеси в освітній сфері. Існує чимало причин, які породжують явище неволодіння державною мовою випускниками українських ВНЗ. Про деякі з них ішлося вище. Невеликий за обсягом курс української мови у ВНЗ не може навчити того, чого учня не навчили у школі, тим паче, коли цей курс не доповнюється вживанням української мови в інших навчальних курсах. Не можна не погодитися з П.П.Кононенком, який справедливо вважає, що курс української мови має супроводжуватися курсом українознавства [1,3]. Разом з тим, логічною є думка, що вища освіта не може і не повинна підміняти середню.
Абітурієнт, який вступає до ВНЗ, має довести рівень своєї мовної компетенції у плані володіння державною мовою ( а в разі потреби - також однією з міжнародних мов) поданням довідки незалежного зовнішнього тестування. Адже існуючий на сьогодні у ряді ВНЗ вступний іспит з української мови, так само як і з іноземної, не дає об'єктивної картини мовної компетенції вступників. Оцінювання на такому іспиті носить здебільшого суб'єктивний характер і часто має ознаки корупційних дій. Тож завершення переходу на зовнішнє мовне тестування для всіх категорій вступників протягом наступного року є надзвичайно важливою передумовою істотного покращення середньої і вищої освіти.
Нагальна потреба у запровадженні зовнішнього тестування з української мови для вступників до вищих навчальних закладів, передовсім державної власності, зумовлена також положеннями Європейської хартії регіональних та міноритарних мов, яка передбачає функціонування офіційної мови на всій території держави поряд з регіональними, міноритарними мовами, що використовуються на частині її території. Парадокс у тому, що Україна як держава-учасниця Хартії сумлінно виконує свої зобов'язання стосовно захисту регіональних та міноритарних мов, але не виконує їх щодо поширення державної мови в освітній сфері у деяких
Loading...

 
 

Цікаве