WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблеми і перспективи розвитку національної культури в системі освіти - Реферат

Проблеми і перспективи розвитку національної культури в системі освіти - Реферат

історичних умовах, часто екстремальних (голод, відчуження хлібороба від землі, від рідної мови, війни, економічні кризи, розруха, репресії, політичні та ідеологічні утиски, радянська уніфікація культури). Внаслідок цього, сталася насильницька перерваність у спадкоємності традицій, порушилася природна еволюція народної, традиційної культури. Заборонялася, принижувалася, ігнорувалася етнічна специфіка, а натомість адміністративно впроваджувалися уніфіковані загальнорадянські форми святково-обрядової культури. Утворивсясвоєрідний вакуум у пам'яті не одного покоління, яке жило в умовах нестабільності соціально-політичного й економічного життя. Вже практично два покоління людей виросли на постулатах ідеології і цілеспрямованої пропаганди, що все українське - "шароварщина". З екрану телебачення це підсилюється образом Вєрки Сердючки, різноманітними сценками "кумів". Комерційний підхід в індустрії розважальної культури спрямований на космополітичне виховання, відчуженість молоді від своєї культури, природи, родинних цінностей.
Другим потужним травматогенним чинником є подвійність життєвих стандартів, зденаціоналізованість масовиків-витівників від культури різного рівня, які у дитсадках, школах, ВНЗ, засобах масової інформації, розмаїтих антиукраїнських шоу навмисне впроваджують справді низькопробні музично-пісенні зразки, псевдофольклорні твори, аргументуючи такий підбір пресловутою і добре продуманою тезою: "Доки є споживач - доти буде такий продукт". Ця облуда вироблена денаціоналізаторами, адже при культивуванні примітиву дуже швидко зростатиме попит примітивного, меркантильного споживача. Бо все ж залишається істина: "Прекрасне виховує людину".
Культурний простір досить далекий від національного й сьогодні. Ще в радянські часи нищилася структура національного культурного феномену. В той період, як зауважують дослідники, "ми повинні визнати, по-перше, що на відміну від нормального простору, в якому рух всебічний, тут переважав однобічний рух з боку російської культури в національні, протилежний процес не був співмірним. По-друге, ми повинні об'єктивно визнати, що в цьому просторі національні культури не були репрезентовані своїми кращими явищами" [11, 29]. Це слушно, бо всі ми знаємо, скільки заборонялося тем, творів у культурному просторі України. Ніхто й не чув ніколи про знаменитий хор О.Кошиця, відомий у світі, але не в Україні, балетмейстерів В.Верховинця, В.Авраменка, театр Л.Курбаса, Г.Хоткевича, митців М.Бойчука, Г.Мазепу, Л.Морозову та багатьох інших. "Водночас, навпаки, нав'язувалися часто офіціозні явища, псевдокультурні, псевдомистецькі, які мали репрезентувати ту чи іншу національну культуру" [11, 29 - 30]. Цей процес, на жаль, ще має тенденцію до збереження.
Звідси випливає необхідність широкої інформованості людей з питань цілісного образу української національної культури через систему освіти всіх типів та через мас-медіа. Людина повинна знати свою, часом хоч і гірку, історію та свою національну культуру в історичному розвиткові, від її витоків. Лише ґрунтовні знання сформують певні стереотипи, дадуть можливість вибирати між своїм і чужим або ж збагачувати своє й чужою мудрістю. За своєю структурою (хоч і зруйнованою) та функціональним сенсом, національна культура ще має певний запас життєздатності та потенціал для справжнього відродження. Загалом, національна культура українців мала синкретичну єдність, але в результаті нищення утворився вакуум знань, який швидко заповнюється низьковартісними зразками маскультури у примітивній пострадянській формі. Руйнування духовної культури нації не сприяє її консолідації та державотворчим тенденціям.
Формування естетичних і моральних цінностей має відбуватися спочатку в сім'ї, коли батьки будуть носіями української культури, бо саме батьки "найперше, чому вони вчать: мудрості - досвіду, поваги й любові до сім'ї, природи й культурно-мистецьких традицій, людяності й самоповаги, честі й свободи" [12, 7].
Через систему освіти можна і потрібно подолати перешкоди у розвиткові національної культури. Тут необхідно враховувати різні грані проблеми: "…загальнотеоретичний, який враховує основні підходи до культури взагалі, психологічний підхід - культура розуміється як рівень інтелектуального удосконалення людини; соціально-етичний підхід - коли культура розуміється як моральний розвиток суспільства чи народу; історичний - коли культура розуміється як корпус художніх та наукових досягнень суспільства або народу; синтетичний - коли культура розуміється як цілісність матеріального, інтелектуального та духовного розвитку суспільства чи народу" [11, 28].
"Перспективи розвитку національної культури полягають у новому змісті концепції освіти, в основі якої має бути національно-світова гуманістична традиція; фундаментом, методологічно-філософською основою, найважливішим засобом та джерелом формування характерів громадян, органічним компонентом усіх ланок та всіх форм системи освіти є національне виховання, фундоване на засадах національно-державницької ідеї" [13, 130].
Для вирішення проблем розвитку і перспективи національної культури в Україні вкрай необхідно виробити чітке розуміння цілісності культури з її локальною специфікою, направити зусилля держави, культурологів, освітян на гуманізацію культурних заходів, які б збагачували людину духовно, а не деморалізували її. Також потрібно розробити систему захисту від надмірної комерціалізації культури, від наркотизації людської психіки. Через систему знань утверджувати національну культурну самобутність, її універсальні цінності, які шануватимуться у світі.
Література
1. Кононенко П.П. Українознавство: Підручник для вищих навчальних закладів. - К., 2006.
2. Грушевський М. Развитие украинских изучений в ХІХ с. и раскрытие в них основных вопросов украиноведения. Переклад Л.Лимана // Український історик. - 1989. - Ч. 103.
3. Веремчук А.П. Теоретичні основи виховання у працях М.С.Грушевського. - Рівне, 1998.
4. Українська культура. Лекції за редакцією Дмитра Антоновича. - К., 1993.
5. Забаревський М. В'ячеслав Липинський і його думки про українську націю і державу. - Аусбург, 1945.
6. Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. Антологія 1917 - 1933. - К., 2001.
7. Кононенко П., Кононенко Т. Освіта ХХІ століття: філософія родинності. - К., 2001.
8. Дзюба І. З криниці літ. - К., 2001. - Т.ІІ.
9. Сірополко С. Історія освіти в Україні. - К., 2001.
10. Кононенко П. Національна ідея, нація, націоналізм. - К., 2005.
11. Дзюба І. Між культурою і політикою. - К., 1998.
12. Кононенко П. Українська освіта: стан, проблеми, перспективи в Україні і в світі // Українознавство. - К., 2006. - №1.
13. Кононенко П. Українознавство - наука любові, етики, життєтворчості: Зб. наук. праць. - Львів, 2006.
Loading...

 
 

Цікаве