WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблеми і перспективи розвитку національної культури в системі освіти - Реферат

Проблеми і перспективи розвитку національної культури в системі освіти - Реферат

здобуття повної волі для української нації, була ведена людьми, які в державну незалежність України не тільки перед тим ніколи не вірили, але навіть до самої ідеї "державноїнезалежності ставились з погордою й вороже" [5, 14]. Звісно, серед учителів 1990-х рр. була досить велика когорта справжніх світочів відродження нації, та їх не підтримала антиукраїнська влада, і вони взяли торбинки та й подалися у світи.
І як слушно зауважують вчені, "школа позбулася фінансів, технологій, методологічних засад, системи підготовки й передпідготовки, атестації кадрів. Оголився трагічний розрив між освітою й наукою, між прагматизмом "риночників" і філософією гуманістів-державників" [7, 33].
А "райкомівські", на теплих містечках обласкані проросійською владою, не тільки вижили, але й оговталися і стали на шлях послідовного викорінення всього українського, насамперед, в системі освіти й культури. Тепер перелицьовані і розбагатілі чиновники вдалися до практики: "науково-вивіреному українознавству вони оголосили їх "последний и решительный бой", а як доказ реформаторської інноваційності проголосили курс на тотальне утвердження "інтернаціоналістсько-глобалістських" курсів типу "всесвітня історія", "всесвітня культура", "всесвітня література…" [7, 33]. Витиснули з вузів та шкіл вивчення таких предметів, як історія України, і повернулися до читання курсів робітничого руху, затвердили програму з естетичного виховання, але учням у школі читають предмет "Світова культура", де про українську культуру немає навіть згадки, начебто її і не було.
Протягом першого десятиріччя на розвиткові національної культури в Україні позначилися суперечливі процеси творення і руйнування водночас. Дискусії навколо культурних явищ мають декілька тенденцій, які лежать у трьох площинах.
Одні в цих дискусіях надмірно міфологізують етнічну культуру, займаються переважно новітнім міфотворенням, бажане часто видають за дійсне, а реконструкції давнього світогляду українців деяких авторів-аматорів не витримують ніякої критики. У пошуках давніх божеств вони доходять до сміхотворного вимислу, вдаються до фальсифікації фактів. Яскравий приклад - поява "нової богині "Берегині".
Інші домагаються якнайшвидше викорінити всі елементи провінційної (на їх погляд) - селянської культури, бачать єдиний вихід з матеріальної й духовної кризи в суперурбанізмі, входженні до європейського цивілізованого світу. Одна з причин цього напряму - дія певних стереотипів, які тяжіють і досі над уявленнями про українську культуру. Один з них, за визначенням вчених, "стереотип сільськості: уявлення про українську культуру, літературу як про породжені сільським побутом і переважно на селянина зорієнтовані (вульгаризований варіант цього стереотипу - уявлення про все українське як про "мужицьке"). Цей стереотип склався й утвердився ще в часи царату; він виявився живучим і в радянські часи. Здобуття Україною незалежності допомогло трохи витіснити його зі свідомості багатьох людей, але сліди його ще залишаються, особливо серед малоосвіченої верстви населення самої України та поза її межами" [8, 610].
Треті, розмахуючи червоними прапорами, брутально заперечують усю етнічну культуру українців, фальсифікують її історію, ладні жорстоко розтоптати будь-які паростки національної культури.
Всі ці тенденції - архаїчна, футуристична й більшовицько-нігілістична -стали виявом глибокої духовної кризи пострадянського, постгеноцидного суспільства.
З демократизацією процесів в Україні, від осені 2004 р. відчутні намагання звернути увагу на національні цінності, традиції народу, його мистецтво, звичаї тощо. У 2005 - 2006 рр. для піднесення національної культури зроблено немало. За указом Президента, розпочата робота Інституту національної пам'яті, організовано цілий ряд виставок творів мистецтва, зокрема в Українському національному музеї образотворчого мистецтва експонувалися виставки живопису ХVІІ - ХVІІІ ст., українського авангарду 20-х рр. ХХ ст. та ряд інших. Пересувна виставка творів народного мистецтва побувала майже в усіх обласних центрах України. Розпочата робота зі вшанування видатних українських громадських діячів, пам'ятних місць, визначена дата (26 листопада) зі вшанування жертв голодомору 1932 - 1933 рр. За програмою Міжнародного благодійного фонду "Україна-3000" багато уваги приділяється піднесенню музейної справи в Україні, розробляються нові проекти зі збереження пам'яток давніх культур на території України. Помітні успіхи українських співаків, митців на світових конкурсах та виставках.
У середовищі вчених, інтелігенції відбувається пошук шляху побудови демократичного суспільства. Це шлях гармонійного поєднання традиційної аграрної культури з її величезним багажем духовності, моралі, етики, поведінки, святково-обрядової культури та досягнень урбанізованого середовища. Цей шлях має проходити через глибоке розуміння і знання етнічної та звичаєвої культури, екологічного досвіду народу та освоєння західних передових технологій, умов побуту, бережного ставлення до історичних національних цінностей. Торування цим шляхом є також непростим, бо необхідно відійти від штучно і заплановано створених стереотипів непрестижності, вторинності української культури. За висловом відомих вчених, "стереотип непрестижності - плід безпідставної екстраполяції нинішніх передсудів на весь історичний простір української культури. Насправді ж, українська культура знала і щасливі періоди свого високого престижу в Європі, композитори і співаки високо цінувалися в Росії у ХVІІІ ст. (та й живописці також); Києво-Могилянська академія була одним із найважливіших центрів освіти та науки для всього слов'янства…" [8, 617].
Для того, щоб молоде покоління через систему правдивих і повних знань про свою історію, культуру, досягнення швидше могло позбутися створених міфів та стереотипів щодо походження українського етносу, його багатої тисячолітньої культури, варто розробити нову концепцію розвитку національної культури. Не можна не погодитися з думкою І.Дзюби, що така концепція потрібна "не для самовтішання чи витворення підбадьорливих міфів та ілюзій, а для справедливої оцінки зробленого багатьма поколіннями, для врахування як очевидного, так і прихованого потенціалу та підключення до нього, для тверезого уявлення про те, що є і чого немає, для вироблення перспектив дальшого розвитку" [8, 617].
Чимало чинників заважають перспективі дальшого розвитку. Залишається дієвою серед політиків, які надають їй пріоритетного значення, "ковбасна ідеологія". Мовляв, піднесемо економіку, а культура тоді сама стане високою. Хоч очевидно, що безкультурна й бездуховна людина не зможе піднести рівень продуктивності праці та економічного зростання. Вона стане жертвою суспільства споживачів.
Втрата духовності, денаціоналізація народу вже вочевидь позначилася на збільшенні
Loading...

 
 

Цікаве