WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблема природи в системі українознавства - Реферат

Проблема природи в системі українознавства - Реферат

господарський устрій, зародилась і психоетнічно сформувалась вона в умовах змішаних листяно-соснових лісів з різнотрав'яними луками, які сприяли такому господарському устроєві. З часу свого утвердження та поступового чисельного зростання, керуючись відповідною творчо активною настановою та екологічною необхідністю, ця спільнота почала на півночі свого регіону перетворювати праліси в лісо-лукове рідколісся з допомогою вогню, вола, сокири та рала. Сокирою рубали ліс, випалювали порубане, це давало попіл як підживлення, потім землю ще угноювали і переорювали. Усе більше земель із природного стану переходило до окультуреного, це сприяло посухам. На півдні, де панівним був скотарсько-землеробський господарський устрій, давньоукраїнці безоглядно вторгалися в ковилево-полинові та злакові степи, рішуче перетворюючи їх на свої угіддя, широко використовуючи вогонь та коня. Через велику кількість хижаків люди тримали худобу найближче до стійбищ, це перенасичувало пасовиська - виникала ерозія. Випускали "веселих півнів" - вільно запалювали вогонь на величезних територіях рідколісся та степу. Таким чином готувалися угіддя для вільного випасу великих отар худоби. Це значно змінювало та збіднювало флору і фауну. Проте така діяльність дала результат - великий надлишковий натуральний продукт з подальшим великомасштабним демографічним вибухом. Далебі, ця діяльність спричинила суттєві зміни клімату, що і викликало природні катаклізми - довготривалі посухи, а в інших регіонах, особливо в гірських (в наших Карпатах, на Балканах), страшні зливи, .де викликало міграційні процеси. Людність на прадавній Україні деградувала. Дуже багато людей вимерло, а про зміни в якісному складі, то годі й казати. Культурні фітоценози занепали і без догляду людини поросли бур'янами, а родючість землі значно погіршилась. Відбулося інтенсивне поширення степової рослинності полинового типу, дуже змінився склад тварин, птахів, поширились плазуни та кровоссучі комахи.
Нова ж людність, яка відроджувалась на теренах України, і людність, яка мігрувала в західні та південно-західні регіони Європи, вже тримала в своїй підсвідомості велику екологічну пересторогу. Ця пересторога втілювалась в різних за формою духово-магічних обрядах та в традиції праведних гаїв та священних лісів. На нашій території цю функцію виконували священні ліси Київщини, Волині та Карпат, проте з часом ставлення до них докорінно змінилося - екологічна стурбованість підмінилась споживацькою ненаситністю.
Обожнення Природи лишилося не лише в різноманітних культових спорудах, де мистецтво відтворювало рослинну естетику лісу, якою її бачив вже новий етнос, геопсихічний спадкоємець попередніх насельників терену, а і в різноманітних штучних насадженнях: парках, квітниках та декоративних і плодових садах, а також вирощуючи рослини в приміщеннях. Обожнення, втілене в орнаментах, вишиванках, посуді, писанках, килимах тощо.
Давньоукраїнське світосприйняття сформувалося ще задовго до християнських часів на українських теренах в природних праведних лісах: дібровах, сосняках та липняках, а також в букових, яворових та ясеневих гаях, які волхви ретельно доглядали і оберігали від чужинців. Головною формуючою засадою етносу є самосвідомість, яка складається з низки певних духовних цінностей, які створюють важливий понятійно-психологічний феномен: мова, культура, освіта, мистецтво. Чому більшість із нас, наприклад, ідентифікує себе з буковинцем, поліщуком, галичанином, хорватом та словаком і сербом, але не погоджуються ідентифікувати себе з білорусом чи поляком? Проте є бажання сучасних українців, наприклад, ідентифікувати себе з росіянами або із західноєвропейцями чи північноамериканцями та ізраїльцями тоді, коли це їм матеріально вигідно. Нам сучасникам - це конче необхідно дослідити. Цікавою обставиною є те, що прискіпливе ставлення кельтів до дубів повернулося із Західної Європи і вже як новація в часи Київської Русі почали інтенсивно поширюватись штучним шляхом дуби на Київщині, замість найпоширеніших, в більш давні часи, букових дерев. На схилах Дніпрових та Почайни в дохристиянські часи були дуже поширені черешневі та червоного дикого винограду зарості.
Більшість людей вважає, що вже в ті давні часи (1000 років тому) на Україні була така, як зараз, велика кількість плодових дерев. Це хибний погляд. Більшості плодових, якщо не усіх, ще не було. Ще не було майбутніх розкішних яблунь і груш тощо. Було багато волоського горіха (в рос. мові грєцкій орєх), інтродукованого з Балкан. В "Іпатіївському списку" згадується, що в 1151 році, під час облоги Києва, "були спалені передмістя та порубані огороди", тобто порубані сади, проте ані слова, що ж у тих садах. Яблунь там не було, бо ще у 1653 р. Павло Алепський, перебуваючи в Києві, згадує велику кількість садів з волоським горіхом, сливами, вишнями та виноградом. Про шовковицю мова також не йде, бо вона вільно росла, а не при садибах. Якщо звернути погляд на Схід у напрямку т.з. Великого Євразійського Степу, яким він є в наш час, раніше це був Лісостеп - змішані та листяні ліси, лукові різнотрав'я. Наразі цим шляхом рухались на Великий Схід і з нього до нас. Так, саме Шовковий шлях. Бо для давньої України ніколи не був важливішим нав'язаний нам згодом шлях "із варяг в грєкі"; і ті й інші завжди були ворогами (жорстокими і підступними) для народу нашого - варяги до греків рабів возили, а торгівельні факторії греків було розкидано по усьому причорноморському узбережжі. Дякуючи легендарному Святославу Великому-Завойовнику, трохи наш народ позбувся від тої пошесті. А справжні торгівельні шляхи на Захід і дуже далеко на Захід (Анну, королівну французьку, везли відомим Битим шляхом, а не по закуткам диким) і на Схід і дуже далеко на Схід ( Олександр Великий-Македонець не випадково з нашого терену шлях до Індії і Персії розпочав). Саме цим шляхом із Сходу потрапили до нас справжня пшениця і жито. Проте найдивнішою річчю був шовк і вироби з нього, тому і шлях в наш бік був шовковим. На землю Давньої України шовковичні дерева завезли, щоби зайняти великі площі, бо такі можливості тут були, а працьовитість людей, вихованих біля землі, засвідчена Геродотом та й в пізніші часи арабомовними мандрівниками. Листя шовковиці у великій кількості поїдає гусінь шовковичного шовкопряду. Нагадуємо, що аналогічна є і дубовою і сосновою, а сибірський шовкопряд нападає на кедрові та листяні ліси, винищуючи їх, перетворюючи на сухостій, непридатний для існування живого. Наприклад, гусінь непарного шовкопряду, за якою спостерігали на протязі 100 років в Криму, дає масоване розмноження в середньому кожні 10 - 12 років і на протязі 3 - 4 років опісля цього гусінь відмирає майже повністю, вважають що через хвороби та інших ворогів. Рештки ледь животіють, проте з часом поступово відновлюються і увесь цикл повторюється.Шовкопряд може нападати на фруктові дерева та на дуб і об'їдає їхнє листя вщент. Із штучно виведених плодових сортів садів Давня Україна ще не мала, черешні, виноград, волоський горіх, дику грушу та яблуню гусінь шовковичного шовкопряду не чіпала.
Loading...

 
 

Цікаве