WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблема природи в системі українознавства - Реферат

Проблема природи в системі українознавства - Реферат

1966 р. оголосило заборону на промисел дельфінів, через те, що їхній мозок "вражаюче близький до нашого", і було висловлено побажання в газеті "Известия" (N60, 13.03.1966), щоби "їх промисел в усіх морях та повинен був припиненим". Проте інша газета, "Джерузалем пост", процитувала думку спілки ізраїльських моряків, які вважають дельфіна не морським братом, а своїм найгіршим ворогом, бо він поїдає рибу, володарями якої вони вважають виключно себе. Ізраїльські рибаки виголошували "тотальну війну" усім дельфінам Середземного моря, а міністру риболовного господарства СССР пропонувалося забрати усіх дельфінів до себе, тобто в Чорне та в Азовське моря. Єдине, з чим ізраїльські рибалки погоджувалися із радянськими, так це з тим, що дельфіни дуже розумні, "хоча ми вважаємо, що вони не на стільки розумні, як хитрі та зловтішні... Ми не одноразово бачимо, як, побенкетувавши нашим виловом, ці дельфіни навмисне висовують з води свої потворні голови, щоби поглузувати над нами з безпечної відстані" (3). Проте більшість людей вбачають у виразі досконалої голови дельфіна веселу посмішку.
Дельфіни були визнані в елліністичні часи праведною істотою, а давнє святилище із віщуючим дубом було в Дельфах, назва якого споріднена із назвою розумної морської істоти.
Ці приклади ми навели, щоби продемонструвати різне ставлення до живих істот різних народів. Слід зауважити, що рибалки - це єдина соціальна група, у якій дельфіни викликають негативні асоціації, як і в усіх голуб'ятників - коти, які, потрапивши до голуб'ятні, можуть винищити усіх голубів. Проте ставлення до голубів на рівні етносу з давніх-давен було негативним лише у давніх іранців, а до дельфінів - позитивне у давніх еллінів та в Криму. Тому ми вважаємо, що ставлення до тих чи інших тварин і рослин є специфічною психоетнічною рисою різних народів; в давнину це було засвідчено природними тотемами, священними історичними рослинами, а згодом і державними гербами. Найбільш поширені леви, орли, а от, наприклад, у ірландців - арфа, в українців - тризуб, у японців - стилізована хризантема. Це оригінальні виключення.
В Світі існує досить багато сучасних держав (наприклад, США) які обрали своїм символом орла, бо, як говорив Еразм Ротердамський, відомого західноєвропейського мислителя: "З усіх птахів лише орел здався мудрецям втіленням монарха - не мав ані краси, ані мелодійного співу, непридатний до їжі, проте усеїдний, пожадний, для усіх ненависний і є прокляттям усім, він володіє величезною силою та ще більшим бажанням творити зло". Наразі досить глибоке спостереження. В давньоукраїнській міфогенезі орел - явище рідкісне і, окрім як символ князя київського Ярослава, сокіл сапсан у великій пошані не був. Інша справа - лебеді. Це одна із самоназв тюрків - лебеді.
Проте слід зауважити, що різнобічні жертвоприношення горобців не мали на меті тотального винищення, як це відбувалося в комуністичному Китаї 60-х років XX ст. Як і жертвоприношення богам інших живих тварин. Великочисельні жертвоприношення, в Давній Греції їх називали гекатомбою, відбувалися в часи визначних подій, а на підсвідомому рівні - коли кількість тотемних істот перебирала межі доцільності, або коли ця подія була символічною - ісламісти вбивали биків на знак перемоги над індуїзмом.
Ґенеза людства є складовою частиною загальної ґенези Планети, відповідно цьому усі процеси, які відбуваються в Природі, притаманні і людським суспільствам загалом і людським організмам зокрема. Загальновідомо, що екологічні системи не еволюціонують, а природний відбір впливає виключно на особину або на групу споріднених істот. Проте людство, як частина довкілля, має свої адаптаційні особливості, які втілені в комунікативно-адаптаційній системі людини, які на суспільному рівні виявляють себе у психоетнічних особливостях ставлення до природного довкілля: рослин, тварин, птахів, комах, плазунів, неживої природи тощо. Людству притаманна оригінальна і унікальна риса - уберегти від безвиході вироку природного відбору усе живе на Планеті.
Присутність живих рослин в сучасних помешканнях та службових офісах є показником культурного рівня їхніх господарів. Дім без рослин - не живий дім, кажуть на Британських островах. І правдиво говорять. Проте, сьогодні помешкання вже наповнені вщерть не лише "рослинами-людожерами", а й собаками, козами, крокодилами, удавами, кондорами та левами. Чи потрібно це? Складно відповісти. Наразі психоетнічні особливості у ставленні до сусідів по Планеті з рослинного та тваринного царств існують.
Прадавнє людство сприймало оточуючий його Увесь Світ - малий і великий, живу та неживу Природу - виключно обожнено, бо сама ідея Бога - це відображене в свідомості тогочасної людини наповнене життям природне довкілля. Сучасна людина, на відміну від цього, прагне пізнання самої себе. Довкілля ж існує немов саме по собі. Навіть не усвідомлюючи, навіщо створювати парки, сквери та інші рослинні об'єкти в місті? Ці ж бо сучасні фрагменти живої Природи - це підсвідоме відтворення давніх праведних гаїв, які слугували природними храмами і в них людина спілкувалася безпосередньо з Богом. Тому і сьогоднішні міські парки-храми треба оберігати та пестити.
Є повідомлення, що давні новгородці (1061р.) на Софійській стороні мали зоопарк, там, де знаходився Зверінецько-Надєінскій монастир. Вважаємо, що там ніякого, у сучасному розумінні, зоопарку не було, а був "звіринець", як і в Давньому Києві, тобто замовник (заборонена територія для сторонніх), де князі полювали чи відпочивали, або для них збирали гриби та ягоди. Проте до утвердження княжих замовників там були праведні ліси, де волхви-чародії виконували свої обряди. Згодом, після введення християнства, на волхвинських територіях відбулися зміни: винищили бузину (праведну волхвинську рослину), а замість лісів в Києві, наприклад, штучно насаджували дуби за кельтсько-друідичною традицією, бо раніше рослинна більшість на Київщині була за буками. І вже в християнські часи, на місці праведного гаю, крім звіринця побудували Видубецький монастир, а в Новгороді - Звіринецько-Надєінський, бо це були природні містично-сакрапьні місця - геопсихоенергетичні центри. До введення на Русі культу Перуна (символом його є дуб) київським князем Володимиром був Род - божество Неба, дощу, блискавок, усієї Природи, людей і підземелля. Вшановували його 2 серпня за новим літочисленням. В цей час урожай зернових вже готовий до збирання і, відповідно, зовсім інша семантика, ніж "Перунового дня", й інше святочне дійство.
В Античні часи та в часи Відродження в Європі ставлення до Природи було захопленим, хоча і тоді вже справжня містичність первозданної природи зникла, але виникло культурно-естетичне, мистецьке обожнення та гуманізація Природи. Поступово утверджувалось усвідомлення, що і людина зі своїм власноруч створеним штучним Світом є об'єктом краси і чарівності. Гарно - коли присутня гармонія, а гармонія - поєднання раціонального й натурального. Визнання цього - цеактивний психічний процес одночасного відшукання певної природної упорядкованості та аналіз і оцінка рівня
Loading...

 
 

Цікаве