WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблема законів історії в сучасній українській соціально-філософській думці - Реферат

Проблема законів історії в сучасній українській соціально-філософській думці - Реферат

лінеарно-одномірного підходу. У тому випадку, коли історія розуміється як розвиток суспільства, з'являється потреба уявляти суспільство за аналогією до організму. Це тягне за собою спроби пристосувати закони біології, котра й описує розвиток організмів, для тлумачення законів поетико-метафоричного "соціального організму". Закони ж суспільства в цьому випадку не пояснюються. Коли ж історія розуміється як оповідь або наука про суспільство, то, знову-таки, закони утворення й функціонування оповіді - наукової чи ненаукової - не можуть бути тотожними законам суспільства, бо вони виражають тільки діяльно-пізнавальне освоєння суспільства дослідником, а не закони суспільства.
Потрібно також відзначити, що окремі дослідники усвідомлюють вказані вище суперечності у тій мірі, в якій вони представлені в науковій літературі. Частково це проявляється і в намаганнях зробити певний внесок у вирішення питання про суть та існування законів історії, ґрунтуючись на спробах урахувати різноманітність теоретико-методологічних підходів та дослідницьких методик.
3.Пошуки "спільного знаменника"
Загальною особливістю спроб знайти вирішення питання про існування чи неіснування законів історії в сучасній українській соціально-філософській думці можна вважати звернення до праць тих закордонних учених, котрі тією чи іншою мірою розробляли цю тему. Стосується це переважно праць західноєвропейських та російських авторів, які орієнтуються на марксистські, позитивістські, екзистенціальні та християнсько-есхатологічні тенденції. Принагідно можна зустріти під час обговорення питань законів історії згадку про одного - двох українських філософів минулих століть. Іноді українські дослідники підносять до рівня законів історії, наприклад, окремі положення вчення А.Тойнбі про саморозпад цивілізацій. Внаслідок аналізу його уявлень робляться висновки, згідно з якими історія спирається, головним чином, на два закони. Першим вважається закон співвідношення "історичноговиклику" та "історичного стимулу": "Чим сильніший виклик, тим сильніший стимул" [3, 51]. Оскільки стимул у даному випадку розуміється як альтернатива виклику, остільки цей "закон", по суті, тільки переформульовує відомий закон механіки, згідно з яким "сила дії рівна протидії". Але, якщо скерована "стимулом" масова "історична" дія виявляється невдалою, тоді нібито "починається дія закону "знижувального повернення", коли суспільство переходить до розряду народів, у яких немає власної історії" [там само]. Тобто і в цьому випадку йдеться не про закон історії, а про моральну оцінку можливої долі якогось невдахи, піднесену в межах авторських візій до рівня його особистого уявлення законів.
Доречно нагадати, що в Україні в 70-і роки ХХ ст. в межах історичного матеріалізму розроблялася інтерпретація історії, методологічно подібна до світоглядних установок вчення А.Тойнбі. Маємо на увазі, перш за все, публікації В.Куценка, в яких історія витлумачена, згідно марксизму-ленінізму, як "розвиток суспільства", що здійснюється "творчістю мас", і уявно була представлена як безперервна лінія постановки і вирішення певних "соціальних задач" [4]. Отже, і в цьому випадку мова йшла не про закони історії, а про "озадачування" політичне чи фантастичне, котре включає "виклик задачі" та "стимули рішення задачі". Причому таке тлумачення історії вкладається в річище лінеарності, а в її межах, оскільки вона виключає аспект випадкового і злучного, будь-який елемент опису ситуації життя на основі принципу детермінізму можна оголошувати історичним законом, якщо це комусь заманеться.
Зважаючи на значні складнощі і суперечності, що виникають у межах лінеарного вирішення питання про закони історії, деякі автори намагаються уникнути їх, розширивши методологічний діапазон та джерельну базу інтерпретацій. Насамперед, у даному разі йдеться про дослідження І.Бойченка, який існуюче в зарубіжній філософській літературі розмаїття тлумачень законів історії спробував розглянути з точки зору онтології, теорії пізнання та морально-смислової значущості історії. Важливе й те, що своє дослідження він спирає на такі фундаментальні принципи української філософії, якими є субстанціональний та методологічний плюралізм, людиноцентризм, котрі, на наш погляд, виражають і особисту прихильність І.Бойченка до Вітчизни.
Тобто йдеться про те, що загальною точкою зору, з позицій якої розглядається тема законів історії, вченому слугує не якась окремо взята доктрина, а Україна. Тривалий час, аж до сьогодення, в ній функціонував, як цілком слушно вважає І.Бойченко, "традиційний, класичний", тобто лінійно-механістичний варіант інтерпретації законів історії, в той час як некласична парадигма тлумачення цих законів не розроблялася. Тому цілком обґрунтовано він констатує обмеженість розуміння законів історії "у нашій філософсько-історичній, соціально-філософській та філософсько-соціологічній літературі", котра не залишає меж "лінійного одновимірного підходу до закономірностей історії" [1, 411]. Актуально звучить висновок І.Бойченка і про те, що прагнення уніфікувати міркування різних дослідників слід вважати "органічним породженням командно-адміністративної системи і зорієнтованим на жорстке підпорядкування суспільної науки потребам, інтересам і цілям політики" [там само].
Оригінальність же розгляду І.Бойченком стану вивчення проблеми законів історії, на нашу думку, проявляється в розробці, на основі вказаних вище підходів і принципів, трьох аспектів розуміння законів історії. Першим є традиційний, або класичний, про суть якого було вже сказано. Другий - це посткласичний погляд на закони історії, а третім є антропологічний погляд, притаманний першим двом у тому розумінні, що при вивченні класичного і некласичного розуміння законів історії треба завжди враховувати не тільки існування суспільного цілого (суспільства), але й окреме буття людини, особистості [1, 412].
Керуючись, отже, некласичною методологією інтерпретації законів історії, І.Бойченко зміг (причому вперше в історії української філософської думки) систематизувати й узагальнити досить значний пласт інтерпретацій законів історії, властивих західноєвропейській філософії. Початки осягання цих законів вбачаються дослідником ще у міфопоетичних формах, на основі перетворення яких виробляється поступово і класичне субстанціональне тлумачення цих законів Г.Гегелем, марксизмом і
Loading...

 
 

Цікаве