WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблема законів історії в сучасній українській соціально-філософській думці - Реферат

Проблема законів історії в сучасній українській соціально-філософській думці - Реферат


Реферат
не тему:
Проблема законів історії в сучасній українській соціально-філософській думці
Соціально-політична, наукова й філософська актуальність проблеми законів історії ніколи не була такою вагомою в Україні, як у наш час. Адже нині в галузі політико-соціологічних візій однією з провідних є ідея будівництва нового суспільства. Як всяка технологія будівництва ґрунтується на знаннях різних фізичних і механічних законів, так і намір побудувати суспільство також передбачає опору на знання, зокрема - законів історії.
Ця тема слабо представлена в сучасній вітчизняній соціально-філософській та політичній думці, тому вважаємо за необхідне розглянути ставлення до питань законів історії на рівні сучасного українського політикуму та стан висвітлення цих питань у межах вітчизняної соціально-філософської думки. Об'єктом дослідження, таким чином, є стан розробки й розуміння законів історії в українській філософській думці та в практичній політиці, предметом вивчення в межах цього об'єкта виокремлюємо ставлення до цієї проблеми в теперішній поточній вітчизняній політиці та соціальній філософії.
Методологічною базою дослідження нам слугували традиційні принципи української філософської думки, а також праці В.Андрущенка, І.Добронравової, П.Кононенка, В.Кременя, В.Литвина, В.Лук'янця, М.Михальченка, О.Реєнта, В.Ткаченка та інших сучасних дослідників, в яких прямо чи опосередковано аналізується проблема законів історії.
У коло завдань входить і розгляд ставлення до питання про існування чи неіснування законів історії теперішнього українського політикуму, а також аналіз стану розробки теми законів історії в сучасній вітчизняній соціально-філософській літературі.
1.Сучасна політика та її ставлення до проблеми законів історії
Упродовж кількох десятиліть в українському суспільстві, що перебувало в складі СРСР, твердилося про створення "розвиненого соціалістичного суспільства", а далі - комунізму, де людина стане всебічно й гармонійно розвиватися. Вважалося, що виконання такого завдання спирається на відкриті марксистсько-ленінською філософією відповідні закони історії. У радянсько-комуністичну добу українським вченим було відомо, що на Заході не тільки марксизм, але й позитивізм (О.Конт, Г.Спенсер та ін.) обґрунтовували ідею існування законів історії. Проте в СРСР (відповідно в УРСР) монопольне право першовідкривача законів історії визнавалося, як відомо, тільки за марксистсько-ленінською філософією. Нагадаємо, що "розбудова розвиненого соціалізму" закінчилась на початку 90-х років минулого століття, тобто коли розпався СРСР, а Україна набула державної незалежності. Даний факт засвідчив, що посилання на закони історії як базу створення соціалізму було широкомасштабною політичною і теоретичною симуляцією.
Здавалося б, навчені гірким і близьким досвідом неможливості створення штучного суспільства, всілякі "ентузіасти новобудов" відмовляться від намагань опредметнити свої та чужі утопії. Проте новітнє українське життя показало, що такі ентузіасти входять до когорти "самородків", котрі, в контексті суджень відомого неомарксиста 60 - 70 років ХХ ст. Г.Маркузе, належать до числа тих "реалістів", що завжди "вимагають неможливе". Конкретніше - йдеться про те, що і попередня, і теперішня "команда будівників", складена з різних партійних прапорів, також жадає створити "якісно нове", але не соціалістично-комуністичне, а "демократичне", чи "громадянське" (міщанське або цивілізоване), суспільство. В ньому має продовжитися розпочате за часів "розвиненого соціалізму" формування такої людини, котра всебічно та гармонійно самореалізується. "Гармонійний розвиток людини, - говорить "Угода про створення коаліції демократичних сил у Верховній Раді України V скликання", котра, як відомо, на початку липня 2006 р. розпалася, - можливий за умови побудови громадянського суспільства, забезпечення свободи слова, культурно-духовних потреб, якісної освіти та науки, свободи віросповідання, сучасної медицини, безпечного довкілля, реалізації права на працю та гарантій соціального захисту" [8].
Втілення окреслених вище догматико-політичних і моральних установок, що кочують просторами програм різних партій, потребувало б від політиків вищого владного ешелону з самого початку створити предметно-практичне домінування в Україні певних моральних цінностей, зокрема "гідних умов життя" та "рівних можливостей для всебічного розвитку кожного громадянина". Запорукою здійснення цих моральних постулатів мало б стати зміцнення громадянського суспільства, утвердження результативної і відповідальної влади на всіх рівнях управління державою. Необхідно "комусь" також вирішити і деякі технократичні завдання, а саме: спеціально побудувати конкурентоспроможну в глобальному вимірі національну економіку та перетворити Україну на рівноправного партнера спільноти розвинених європейських держав.
Для здійснення таких намірів потрібні, безумовно, не тільки люди, котрі вже побували у "новому суспільстві", мають досвід життя в ньому, через що є зразками гармонійних особистостей при реалізації політики створення всебічно розвинених громадян. Потрібна також і солідна філософсько-методологічна база, одним із суттєвих елементів якої має бути вирішення питання про ставлення "будівників суспільства", тобто можновладних політиків, до необхідних (тобто до таких, які "не є обхідні") суспільних зв'язків. Цей тип суспільних зв'язків називається також "законами суспільства" (на відміну від законів держави, які можна "обійти", встановити або відмінити). Коли необхідні зв'язки пізнаються і стають відомими, вони утворюють також суттєвий елемент оповіді, тобто історії про суспільне буття. Натомість доводиться констатувати, що реальне управління Українською державою було і залишається далеким від філософських міркувань про закони історії, хоча без цього, по суті, неможлива ефективна державна політика. Методологія теперішньої політики, фактично, зводиться до обмеженого набору ірраціональних суспільно-політичних чинників, серед яких засадничими вважаються "воля та вибір народу".
Безперечно, риторико-пропагандистське посилання на волю й вибір народу спроможне вплинути на стан свідомості "масової людини". Проте філософській думці України здавна відоме і те, що методом голосування на підтримку якого-небудь "плану суспільного будівництва" ніколи не
Loading...

 
 

Цікаве