WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблема етногенезу українського народу у шкільних і вузівських підручниках - Реферат

Проблема етногенезу українського народу у шкільних і вузівських підручниках - Реферат

Вони корелюються з найбільш архаїчними слов'янськими гідронімами, які І.Удольф поміщає у верхів'ях Пруту, на середньому і верхньому Подністров'ї та Посянні. Відомий сучасний німецький лінгвіст І.Удольф схильний саме цей регіон визнати прабатьківщиною слов'ян [9, 1-23].
Територія України входить у той етнокультурний простір, де проходили процеси становлення індоєвропейських, праслов'янських і слов'янських етнічних утворень. Південно-східне крило індоєвропейських груп успадкувало якоюсь мірою досягнення Трипільської культури, яка за доби енеоліту (V - початок III тис. до н. е.) на території України визначається високим злетом землеробства, общинних ремесел, особливо гончарства, виникненням протоміст, де нерідко проживало по декілька тисяч жителів (Майданецьке, Тальянки на Черкащині). Однак слід зауважити, що походження Трипільської культури пов'язане з Балканами і Подунав'ям, тоді як культури кулястих амфор та шнурової кераміки, з якими археологи співвідносять ту частину індоєвропейців, з яких виділялись германо-балто-слов'яни, сформувались північніше цієї зони. Отже, тут не йдеться про їхню пряму спадкоємність. Ще менше даних існує, або їх зовсім немає, для порівняння степових культур з ранніми культурами лісостепу. У III - II тис. до н. е. степове населення Ямної та Катакомбної культур лише контактувало з тими племенами лісостепу, які мали відношення до зародження праслов'янських старожитностей. Отже, трипільська та арійська концепції походження слов'ян, а тим більше українців, яких в той час просто не могло існувати, також не можуть бути прийняті академічною наукою. Дещо виразніше процеси культурогенезу проявляються у II тис. до н. е. на території центральної та лісостепової зони Східної Європи. Окремі праслов'янські племінні групи цього періоду археологи співвідносять з Тшцінецькою та Комарівською культурами, що займають велику територію у межиріччі Одри та Дніпра. У I тис. до н. е. диференційовані групи праслов'ян пов'язують з пам'ятками Лужицької і Поморсько-Підкльошової культур у Середній Європі та землеробськими культурами лісостепової частини України - Білогрудівською та Чорноліською. Ця схема, хоч і доволі реалістична, є надто загальною. Визначити етнічну належність археологічних культур глибокої давнини без ретроспективної їхньої прив'язки до більш пізніх етнічно визначених старожитностей та порівнянь з даними писемних джерел і результатами досліджень інших наук (лінгвістики, антропології) дуже важко. Тому дослідники слов'янського етногенезу результати своїх розробок викладають у вигляді можливих припущень та гіпотез. Ті навколонаукові археологічні "розробки", які нібито знаходять слов'ян і навіть предків українців у степових культурах кочових аріїв доби бронзи, а то й раніше, забувають, що степове населення того часу розмовляло іранськими, а пізніше - тюркськими мовами.
Найбільш реальною і обґрунтованою археологічними матеріалами в поєднанні з лінгвістикою та антропологією, на наш погляд, є ранньосередньовічна концепція походження слов'янських народів, висунута М.Грушевським. Виявлення на території України та суміжних країн слов'янських пам'яток V - VII ст. н. е. та їх інтенсивні дослідження після Другої світової війни в поєднанні з писемними джерелами відкрили нові можливості вивчення етнокультурних процесів. Створені типологічні колонки безперервного розвитку слов'янської матеріальної культури на території Південно-Східної Європи, зокрема в Україні, дають змогу у ретроспективному плані, з одного боку, простежити розвиток місцевого слов'янського населення, а з іншого - розкрити його у взаємодії з іншими неслов'янськими племенами. Шляхом ретроспекції слов'янські етнографічні елементи виявлені в ряді раніших, в тому числі поліетнічних культур Південно-Східної та Середньої Європи. В окремих випадках вдалося виділити конкретні групи пам'яток, належних окремим слов'янським племінним об'єднанням, які можна вважати предками майбутніх слов'янських, в тому числі східнослов'янських народів. V - VII століття раннього середньовіччя - це період найбільш інтенсивного розселення слов'ян з лісостепової зони України, що була їх корінною територією. Слов'янські племена антів та склавінів з'являються в Подунав'ї, у глибинних районах Балканського півострова - на півдні; доходять до Ельби та балтійського узбережжя - на заході; на північному сході заселяють верхів'я Дону і Волги. У 2-ій половині I тис. н. е. розселення слов'ян досягло таких розмірів, що вони стали однією з основних груп, які формували етнічну карту ранньосередньовічної Європи. Водночас саме велике розселення слов'ян започаткувало процеси слов'янського народотворення, тобто формування тих слов'янських груп, що стали ембріонами сучасних слов'янських народів. Ця історична закономірність стосується всіх слов'янських об'єднань - південних, західних і східних. Інтеграція слов'янських різноплемінних переселенців з місцевим населенням на нових землях, поступове поглинання ними чужих, також різноетнічних субстратів, привели до зародження нових слов'янських етносів як на Балканах і в Подунав'ї, так і на Двіні, і на Волзі. Слов'янські племена, що залишились на корінній території, а це - український лісостеп, а також Лівобережне Повіслення (Середня Польща), набули щодо тих племінних слов'янських груп, які переселилися у нові регіони, свої культурно-мовні статуси і також стали окремими етномовними одиницями. Вони склали основу формування українського та польського народів. Разом з тим, слід відзначити, що пам'ятки Празько-Корчацької культури, які виникли на території України, у Подунав'ї, лежать в основі старожитностей предків словаків, морав'ян і чехів. Тобто вони засвідчують, що у VI - VII ст. предки українців, словаків, морав'ян і чехів мали одну й ту саму археологічну культуру. Не існує джерельного підтвердження існування в Середньому Подніпров'ї до 2-ої половини IX ст. племінного утворення слов'янських русів, а тим паче - Руського каганату, які нібито поглинули всі східнослов'янські племена, згадані Літописом, і створили єдину східнослов'янську етнічну спільноту, а потім - давньоруську народність. Сама назва Русь, за Літописом, привнесена норманською династією князів Рюриковичів. Поляни отримали свою назву "русів" лише з приходом до Києва варягів - русів. Тому фраза з Літопису "… поляне еже ныни зовомая русь" [6, 14] ніколи не означала, що назва "поляни" - це одвічний синонім назви "русь". Але це вже окрема проблема, що вимагає окремого дослідження [1].
Література
1. Баран В. Д. Давні слов'яни.- К.,1998.
2. Баран В. Д. Давні слов'яни.- К., 1998; ТолочкоП.П., Толочко О.П. Київська Русь.- К., 1998; Баран В.Д., Баран Я.В. Походження українського народу.
3. Брайчевський М. Конспекти історії України.- К., 1993.
4. Грушевський М. Історія України- Руси.- Львів, 1904. - Т.І.
5. Давня історія України.- Київ, 1997. - Т.І.
6. Літопис Руський (в перекладі Л. Махновця).- К., 1989.
7. Петров В. П. Етногенез слов'ян . - К., 1972.
8. Тойнбі А. Дж. Дослідження історії (Переклад Шовкуна).- К., 1995.
9. Udolph J. Zum Stand der discussion um die Uhrheimet der Slaven// Beitrage zur Namenforschurg.- № 7 - 14.- 1979.
Loading...

 
 

Цікаве