WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Проблема етногенезу українського народу у шкільних і вузівських підручниках - Реферат

Проблема етногенезу українського народу у шкільних і вузівських підручниках - Реферат

походження від конкретного палеолітичного, неолітичного чи навіть індоєвропейського предка або арія-кочівника східноєвропейських та придніпровських степів, то сучасна історіософія та етнологія, виходячи з писемних джерел та даних згаданих вище наук, здатна повністю спростувати і відкинути заполітизовані концепції давньоруського чи пізньосередньовічного походження українського народу. Приємно, що, працюючи з сучасними підручниками з історії України, ми їх там не побачили.
Процеси етногенезу - складні й залежні від багатьох історичних складових. Етноісторичний процес будь-якого народу, зокрема слов'янського, конкретно - українського, не можна звести до простого біологічного відтворення поколінь одного етносу. Уже від самого початку свого зародження українці були частиною слов'янства, як їхні предки - частиною індоєвропейського світу. Їх розвиток відбувався у безпосередніх контактах і взаємовпливах із сусідніми, такими ж етноісторичними, спільнотами. Поряд із процесами диференціації, виділення і самоусвідомлення окремих етнічних груп і народів, мали місце процеси інтеграції, коли в результаті змішування різних племінних об'єднань утворювались нові народи. Ця закономірність притаманна, насамперед, тим слов'янським утворенням, які в ході розселення осідали на чужих територіях і змішувались із субстратним населенням. Усі ці процеси суворо регламентовані, прив'язані до певних природних та географічних зон і визначені часово. Тобто зародження слов'янських народів відбувалось у рамках певних географічних регіонів, певного етносоціального та етногеографічного середовища і на певному історичному етапі. Етноісторична схема, розроблена лінгвістами, істориками-медієвістами, археологами, зведена до декількох ієрархічно-історичних етапів: індоєвропейці, або староєвропейці; германо-балто-слов'яни; праслов'яни; слов'яни; слов'янські народи. Кожна з цих етноісторичних категорій повинна була пройти тривалий історичний шлях від зародження та розвитку до утворення нових етносоціальних спільнот, які б усвідомили свою етнокультурну окремішність. Зрозуміло, що це зайняло століття та тисячоліття. При цьому формування кожного європейського етносу відбувалося в конкретних історичних умовах, які в різних регіонах Європи мали свої особливості, залежно від багатьох чинників, в тому числі від географічного положення та природного середовища. Наприклад, найбільш сприятливою для етносоціального та культурного розвитку в Європі була середземноморська зона. Там з'являються перші європейські народи, перші європейські цивілізації. Звідси випливає, що ми не можемо довільно встановити час виникнення слов'янських народів, наприклад, з палеоліту, неоліту чи енеоліту. Вони, у тому числі й український народ, не могли утворитися раніше, поки їхні предки не пройшли визначені історичні стадії свого розвитку.
Певна частина українського суспільства дещо болісно сприймає тезу про зародження слов'янських народів та українців зокрема у ранньосередньовічний час, хоча тоді народжувалася більшість європейських народів. Їм здається це значним припізненням. Відома палеолітична стоянка Королеве на Закарпатті, їй близько мільйона років. Хіба то не наші предки? І справді, ця стоянка, як і аналогічні нижньопалеолітичні стоянки Причорномор'я і Криму та середньопалеолітичні на Середньому Дністрі, відкривають історію наших земель, історію України, бо вони вказують на появу тут людини в прадавні часи, у дольодовиковий період. Але це ще не етнічна історія українського, слов'янського чи навіть праслов'янського етносу, до формування якого від Королевого пройшли тисячоліття. За цей час тут безліч разів змінювалося населення. Відомо, що коли в кінці 1-ої половини I тис. н. е. на південні схили Карпат, де відкрита стоянка Королеве, прийшли слов'яни, вони застали там фракійське населення, германців та рештки кельтів. Так чиї предки - люди з Королевого? На сьогоднішньому рівні знань цього просто неможливо встановити. Вони ще не усвідомлювали себе якоюсь окремою етнічною групою. Правда, нерідко в деяких газетних статтях, а також по радіо і телебаченню можна прочитати та почути, що саме з Королевого слід починати український етнос. Авторам цих матеріалів притаманна надмірна емоційність, проповідь винятковості та месіанства українців. Вони не тільки вводять читача в оману, а й викликають настороженість і навіть вороже ставлення до української науки. Бо хто ж з наших близьких чи далеких європейських сусідів хоче бути нащадком меншовартісних предків? Тим паче, загальновідомо (або має бути відомо), що з найдавніших часів європейські народи знаходились у взаємозв'язку та взаємозалежності, переживаючи ті самі або подібні стадії соціально-економічного, культурного та етнічного розвитку. А можливо, нас навмисне втягують у безплідні дискусії про те, чиї предки давніші та кращі, щоб відвернути нашу увагу від розв'язання справді життєво важливих проблем нашого історичного буття?
Англійський учений, теоретик історії А.Дж.Тойнбі у фундаментальній багатотомній праці "Дослідження історії" підходить до проблеми походження слов'ян з протилежного боку. Він уявляє собі слов'ян як невелику групу племен, що "…оселилися на прип'ятських болотах, коли ці землі вивільнилися з-під льодовика, який відступив на північ Європи". Тут вони жили примітивним варварським життям сотні й сотні років, і коли тевтонський рух племен покінчив з тривалою еллінською драмою, яку започаткували племена ахейців, слов'яни ще залишалися там, де вони й були. Слов'ян, за А. Дж.Тойнбі, вивели з прип'ятських боліт (за його термінологією "випхали") пастухи-авари, яким вони були потрібні як хлібороби для обробітку нив навколо угорської рівнини, яку вони освоїли, взявши участь у "тевтонських (германських) ігрищах зруйнування та грабунку Римської імперії" [8, 158]. Для аварів слов'яни, на думку А.Дж.Тойнбі, були лише стадами робочої худоби із землеробськими навичками, чужими для пастухів-аварів. Під враженням уривчастих повідомлень хроніки VII ст., відомої під ім'ям Фредегара, де змальоване тяжке і принизливе життя слов'ян в умовах аваро-слов'янських війн та аварської неволі, А.Дж.Тойнбі саме таким уявляє собі "… сценарій, за яким почався… запізнілий і принизливий дебют слов'ян в історії" [8, 159]. Коли б А.Дж.Тойнбі звернувся ще й до лінгвістичної та археологічної літератури, то переконався б у тому, що шлях слов'ян на історичну арену дещо інший, складніший, не такий пізній і "принизливий". По-перше, за дослідженнями лінгвістів, усе прип'ятське Полісся вкрите балтськими гідронімами та топонімами, які передують як слов'янській гідро- і топонімії, так і слов'янським археологічним культурам. Ряд вчених-славістів взагалі виключає верхнє Подніпров'я раннього середньовіччя з історії слов'ян. По-друге, з кінця II по IV ст. включно Волинь займають поселення імогильники Вельбарської культури готів, а носії слов'янської Зарубинецької культури, які на межі ер посунули тут балтів, під натиском готів та гепідів відходять на верхній Дністер, Південний Буг і доходять до Буджацького степу в Молдавії. Їхні археологічні пам'ятки представляють слов'янську частину багатоетнічної Черняхівської культури або в Молдавії виділені в окрему етулійську групу.
Loading...

 
 

Цікаве