WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Походження назви річки Вісла - Реферат

Походження назви річки Вісла - Реферат

Vinithi, нім. Winden); пор. місто Вінети (Вінета), воно ж Волин у землях західних волинян. Перші достовірні відомості про слов'ян відносяться до І - ІІ ст. н.е. - вони з'являються в них саме під назвою венеди (Venedi, Venadi, Veneti, Ouvenedai). Про них повідомляють Пліній і Тацит (І ст.), Птолемей (ІІ ст.), "Певтінгерова таблиця" (ІІІ ст.), де двічі згадані венеди-сармати (між Дунаєм і Дністром та в Дакії), грецький список народів (початок ІІІ ст.), "Перипл" Марціана (V ст.) тощо. У цих джерелах венеди-слов'яни - численний народ за Віслою, між Балтійським морем (Венедська затока), Карпатами (Венедські гори) й землями певкінів і феннів.
Сюди ж можна долучити й згадки Корнелія Непота (І ст. до н.е.) про індів, яких буря занесла з "Індійського" до "Північного моря", і про бурштин у землігенетів чи енетів. Назви інди й Індійське море аж ніяк не можуть стосуватися Індії, бо буря не могла віднести корабель звідти аж до Балтійського моря. Вочевидь ідеться про народ зі схожою назвою - венедів-вендів-віндів. Що ж до бурштину, то в землях італійських венетів він не зустрічався, тоді як Прибалтика здавна постачала країни Середземномор'я бурштином, а жвава торгівля між цими обома ареалами велася вже в ІІ тис. до н.е. Чеський учений Л.Нідерле вважає, що уявлення про бурштин у Північній Італії (історична Венеція) виникло через змішування балтійських венедів з італійськими венетами, колись більш відомими [6, 34 - 35].
Балтійські венеди, вважає Л.Нідерле, - безумовні слов'яни, і наводить вагомі докази цього. По-перше, у І - ІІ ст. вони займали ту саму територію, яку в VI ст. займали й слов'яни. По-друге, назву Wenden, Winden упродовж усієї історичної епохи німецька мова зберігає як загальне означення слов'ян. Аби відрізнити давні слов'янські села від своїх, німці називали їх windisсh, wendisсh - "венедські". Йордан, який перший виклав початкову історію слов'ян, каже, що назви венди-венеди й слов'яни означували той самий народ, і сам навперемін вживає їх. Тобто принаймні на VI cт. тотожність венедів і слов'ян ніяких сумнівів не викликала.
Л.Нідерле не сумнівається, що венеди-венди Плінія, Тацита, Птолемея, Йордана, Прокопія і пізніших істориків завжди були слов'янами. Проте схильний гадати, що назва венеди-венди не слов'янська, а чужомовна - її могли дати слов'янам сусіди. Тоді виходить, що венеди - не самоназва. Але як у такому разі пояснити, що у "Велесовій книзі" (ІХ ст.) слов'янські князі мають імена Венд і Вендеслав, що в поляків поширене жіноче ім'я Ванда, а етнонім венди-венеди відбитий в українських зокрема та слов'янських узагалі назвах? На Вінниччині є село Вендичани, у басейні Дністра - річка Вендичанка, де й річка Славська й потік Слов'янка [8, 81, 96]. Дослідники співвідносять Вендичанку з гідронімом Віндава в басейні Лаби на крайньому заході полабсько-слов'янського масиву (нім. Wendland). На їхню думку, обидві назви відбивають глибинні венедсько-слов'янські взаємозв'язки. І звертають увагу, що зі словотвірного погляду древанська (древлянська) Віндава перегукується і з річкою Русава біля Вендичанки в тій же системі лівобережного Дністра [2, 102].
У Криму, біля Алушти - річка Венеть (певно, з Венедь), де й річка Слов'янка, у басейні Дунаю - потік Вандріча і там же річки Славець, Славець Великий, Славка, Славчик, Слов'янець. У басейні Дніпра гідронімів на Венд нібито не виявлено, але є річки Славинка (притока Росі), Славута (притока Ужа), Словечна (притока Прип'яті) й народно-пісенне означення Дніпра - Славута, Славутич-Словутич. Річки Славута й Словечна - на Житомирщині, де в давньому селі Троянів з поселенням ІІІ тис. до н.е. засвідчене прізвище Вендер. Через село Троянів і прізвище Вендер у ньому перекидається місток до венедів-венетів і Трої (сюди ж і Троєщина з історичної топографії Києва). Маємо цілком певний паралелізм: в ареалах з гідронімами на Венд-Ванд-Вінд засвідчені й гідроніми на Слав-Слов. Що навряд чи випадково і промовляє, як на нас, за значеннєву тотожність основ Венд і Слав, причому назви на Венд виглядають ранішими.
У самій Польщі під 1518 роком засвідчений топонім Vindica - одна з найпізніших фіксацій, як зазначає український дослідник Анатолій Непокупний, пруської (боруської) особової назви Vindiko. У 1517 - 1521 рр. згадується село Vindica (нині Воловно Ольштинського повіту), під 1505 р. зберігся запис: yako ya tho wyem, ysze Pavel Nyenalth…ydzye sz domv Vindyczynego [5, 123], що підтверджує побутування антропонімів і топонімів з основою Vend-Vind і на польських теренах. Тож, якби етнонім венеди-венди був іншоназвою, то навряд чи слов'яни називали б нею своїх дітей, річки й осідки. Тому виходить, що венеди - така ж самоназва, як і слов'яни-склавини й сколоти, в яких, до речі, бачимо те ж сл-скл, що і в назві Вісла-Віскла.
Щодо імені Ванда, Александер Брюкнер каже, що ніде й ніколи жодна полячка чи слов'янка себе цим іменем не називала, що тільки з XVIII ст., після німецького роману про Ванду, це ім'я з'явилося в поляків, а еміграційний календар (після 1831 р.) навіть визначив її день - 24 червня, чим дав поштовх до нових довільних вигадок про Ванду-Мелузіну й походження імені Ванда від wanduo "вода" тощо [10, 600, 624].
Насправді ж, усе виглядає нині не зовсім так, бо є чоловічі слов'янські імена Венд, і з Венд їх подає "Велесова книга", давньоукраїнська пам'ятка ІХ ст. Вона згадує руського князя IV ст. на ім'я Вендеслав, а ще "молодшого Вендеслава". Коли руси зазнали поразки від готів Германаріха, який підступно вбив Буса-Божа й сімдесят його воєвод, "…повстав молодший Вендеслав, і зібрав русь, і повів на них, і того разу розбив готів" [1, 73, д. 32]. З чого виходить, що був і старший (певно, давніший) Вендеслав. Цікава й згадка арабського автора Аль-Масуді, який у землі волинян називає одного з князів Вандж-Слава, що, певно, іномовна передача саме імені Вендеслав. "Велесова книга" мовить і про братів Славена й Скіфа, що Славен подався на північ, а Скіф лишився біля моря, що Скіф мав сина Венда, по якому був онук, володар південних степів [1, 191].
Знає пам'ятка і київського боярина венеда Святояра, який "розбив готів зі Скотичем" і якого називає "героєм нашим", а "була та славна подія од приходу слов'янського люду на Русь тисяча третього року… тоді Святояр узяв руськолунь і борусів … і пішов на готів... і була січа люта… і було по готах" [1, 18 - 19, д. 4б]. Дощечка 4Б засвідчує, що венедів обирали князями в Києві: "Києву ж дана частина мала, бо там всілися варяги, які захопили владу після венеда Святояра". Ці рядки, як на нас, засвідчують, що варяги - представники воїнського стану,
Loading...

 
 

Цікаве