WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Походження назви річки Вісла - Реферат

Походження назви річки Вісла - Реферат

помічник - prastotar "прославитель". Чоловічі й жіночі імена Стотра "Величальна пісня", Става й Прастава "Хвала, Слава", Ставака-Ставак "Славитель, Хвалитель, Величальник", Сустута й Вістута "Винятково славлений" мають індійські міфологічні й епічні персонажі. Імена від stu-stav "славити, величати" мають верховні індійські божества: Ставейя "Славлений" - Індра, Стотрі "Хвалимий" - Вішну, Стуті "Хвала, Слава" -богиня-воїтелька Дурґа, озброєна тризубцем і списом, інші імена якої - Діва-Деві "Богиня" й Мокоша-Махеші "Велика богиня". Ці божества добре відомі на теренах України: Індру й Вішну знає "Велесова книга" як Інтра, Індар, Андар та Вишень-Вишній (на Черкащині є місто Вишнопіль), а ім'я Дурґадеві "Дурґа-богиня" засвідчене на теренах України ще в IV ст. до н.е. - його мала дружина сіндського царя Гекатея [3, 89 - 94]. Поклоніння Деві-Діві рясно відбите в численних "дівиних" і "дівочих" назвах як в Україні та Польщі, так і в усьому слов'янському світі. А Сіндика - країна сіндів біля Боспору Кімерійського (Керченської протоки) відома ще Геродотові у V ст. до н.е.
Доречно тут сказати й про ставанів (грец. stavanoi), - народ, який згадує в ІІ ст. Птолемей у своїй "Географії" і який мешкав північніше верхів'їв Південного Бугу. За географом, ставани сусідували з балтійськими судинами (судовити, судова) й галіндами та аланами. Досі етнонім ставани або ототожнювався з самоназвою слов'яни, або це ототожнення відкидалося як занадто рання фіксація етноніма, та ще й надто віддалена від основної форми. Отож етнонім ставани відносили то до сарматських, то до балтійських племінних назв, тим більше що Птолемей згадує їх по сусідству з аланами й безперечними балтами - галіндами й судинами. Втім, це розцінювалось і так, що давній географ непогано знав людність "азовсько-балтійського коридора". А коли так, зазначають дослідники, то було б протиприродно й незрозуміло, якби в цьому коридорі не виявилося слов'ян.
Зв'язок етнонімів слов'яни й ставани - незаперечний, його тільки треба пояснити, зазначає Олег Трубачов - російський мовознавець і дослідник індоаріки в Північному Причорномор'ї. Він вказує, що в індоіранських мовах наявне дієслово stav "cлавити, хвалити" й похідне від нього - stavana "славлений, хвалений". І висловив припущення, що вжите на початку нової ери означення окремого народу stavanоі, та ще й в окреслених межах, цілком могло бути відбиттям (перекладом, калькою) етноніма слов'яни. А коли так, то це водночас і задокументовує слов'янсько-індоарійські мовні контакти в регіоні, прилеглому з півночі до Старої Скіфії Геродота, з якою і межує Південний Буг [9, 119, 278]. О.Трубачов стверджує зв'язок назв словени-слов'яни й ставани з давньоіндійським та ірансько-авестійським stavana "хвалений, славлений" - дієприкметниками від д.-інд. stauti й авест. staoti "славити, хвалити". Він, зокрема, каже: "Важко не бачити тут, що індоарійське або - цього разу - спільне індоіранське stavana, stavanoi є передачею слов'янського slovene із субституцією st- замість утрудненої групи sl- (згадаймо аналогічну субституцію слов'янського sl- грецьким sthl в цьому імені)… Ця передача мала характер осмисленого перекладу-кальки, що промовляє про певну ступінь контактування, а також ніби підтверджує в наших очах рідкісний приклад поєднання народної і наукової етимології, які відрізняє одну від одної лише відсутність або наявність необхідних ступенів словотворення, через що в одному випадку той самий зв'язок мовби хибний (народна етимологія слов'яни - від слава), а в другому - правильна (наукова етимологія slovene - від slovo, slyti - у slava)" [9, 117]. Хоча (додамо вже від себе) у світлі "Велесової книги" виходить, що народна етимологія в даному випадку не така й хибна, бо й пам'ятка зводить назву слов'яни до дієслова славити. На дощечці 8/2 читаємо: "Ми - слов'яни, руси, які богам славу співають, і тако суть слов'яни тому" [3, 38], тобто недвозначно заявляється: назва слов'яни - від славити богів. Чим підкреслюється і праведність слов'ян-слав'ян, і відчутна роль жрецької, волхвівської верстви у них. У такому разі - правильніша форма буде слав'яни, а не слов'яни.
Якщо префікс vi тотожний префіксові su, якщо індійське Вішравас і слов'янське Віслав - етимологічні двійники й означають "Велеславний, Преславний", якщо вони тотожні назві Вісла, то мали б бути й індійські та слов'янські варіанти цих імен із префіксом Су. І такі імена справді є: у індійців ім'я Сушравас, у слов'ян - Сеслав. Як і Вішравас, ім'я Сушравас мають міфологічні й епічні персонажі, а жіночий варіант його Сушрава (слов. Сеслава) мала дружина царя зі знаменитої династії царя Пуру, так званих пауравів. У ведах пуру-паурави "нащадки Пуру" найбільш праведне й чеснотливе плем'я, як поляни чи поляки в літописах. Санскр. r у слов'янських мовах часто відбите як l: санскр. shravas - пол. slawa, укр., рос. слава, cанскр. purna - пол. pelny, рос. полный, санскр. dirgha - пол. dlugi, рос. долгий, санскр. pur "місто" - пол. pol, укр. піль (у назвах Вишпіль, Вишнопіль, Костопіль, Миропіль, Тернопіль, Ямпіль). Тому інд. paurava "паурави" на слов'янському ґрунті мало відбитися як паулави, пулави, у зв'язку з чим привертають увагу назви Пулави в Польщі, Пулавець і Полавиця на Івано-Франківщині, Половиця в Києві й на Сумщині тощо. Та й санскр. puru й грец. poly - тотожні, первісне значення їх - "багато"; на індійському грунті puru розвинулось і до значень "люди, плем'я, народ".
Отже, якщо stu-la в назві Vistula означає "славна, славлена, звеличувана, шанована, знаменита", то з vi назва Вістула означатиме "Велеславна, Багатославна, Преславна". Таке значення і всього ряду Вісла-Віскла-Вістла-Вістула в його різномовних і різночасових фіксаціях.
2. Вандала - інша назва Вісли: правдивa чи вигадана
Близько 1200 р. польський хроніст Вінсенти означив Віслу назвою Vandalus, з якою пов'язав і польське жіноче ім'я Ванда. А.Брюкнер не погоджується з цим, вважаючи, що це просто довільне припущення, цілком фантастичне, яке важить іще менше, аніж назва Dizike щодо Вісли у Костянтина Багрянородного (Х ст.). Оскільки ж вандали - німецьке плем'я, то з нього ніяк не могло постати ім'я героїні польських легенд, яка завершила своє життя у Віслі [10, 600, 624].
Ці закиди нині можна заперечити, зокрема, й той, що вандали - німецьке плем'я. Насправді ж воно слов'янське, і це підтверджує сама назва вандали, споріднена з назвою венеди-венди. Як відомо, найдавніші слов'яни ототожнюються з історично засвідченими венедами (грец. Ouvenedai, латин. Veneti, Venedi, Wenethi, нім. Wenden), або віндами-вінідами (латин. Vinidi,
Loading...

 
 

Цікаве