WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Походження назви Варшава (у світлі балто-українсько-індоарійських фактів) - Реферат

Походження назви Варшава (у світлі балто-українсько-індоарійських фактів) - Реферат

виступає як злий цар Ворот, Верет або Воротар. Битва з ним царя богів і ватажка небесного воїнства Індри складає основний міф "Ріґведи", а перемога останнього символізує перемогу світла над темрявою, весни над зимою, настання Новогоземлеробського року. Пам'ять про цю космічну битву зберігає український фольклор (колядки, веснянки, щедрівки, казки, народні танці весняного циклу), як, поза сумнівом, і польський фольклор.
Імена ведійської Дану й української Дани бачимо в назвах Дон, Донець, Дунай, Дністер, Дніпро, у польських та українських прізвищах Дейна, Дейнеґа, Дейнека, Дейниченко, суто польському жіночому імені Данута. Останнє тим певніше, що в поляків засвідчені й інші жіночі імена, які мають своїх індійських родичів - Ядвіґа й Ванда. Індійські жіночі імена Вандініка, Вандіта, Вандья сходять до санскритської дієслівної основи vand "cлавити, хвалити, величати", з якою споріднений етнонім венеди-венети й назва українського козацького (воїнського) музичного інструменту - бандура (первісно вандура) "який прославляє", "(інструмент), яким славлять". А "Велесова книга" на дощечці 8/2 прямо каже: "ми слов'яни, руси, які богам славу співають, і тако суть слов'яни тому" [2, 38]. За цією пам'яткою, етноніми венеди й слов'яни виявляються семантичними двійниками, причому правильною формою етноніма слов'яни є слав'яни. Отож, жіноче ім'я Ванда означає "Слава, Славна, Славлена, Гідна хвали". Що ж до імені Ядвіґа, то воно безпосередньо пов'язане з ятвягами й означає Ятвяжка, Ятвяжанка, як від Світязь - Міцкевичева Світезянка.
Цар Врішапарван, батько Шарміштхи, матері Ану, Друх'ю та Пуру - асур і нащадок Дану - данава, а Шукра, батько Деваяні - верховний жрець у цього царя-асура. Тобто Врішапарван представляє асурську воїнську, царську верству, а Шукра - жрецьку. Асури в індійській міфології - старші брати богів-девів і їхні постійні супротивники, тобто асурська релігія - первісна, пов'язана з матріархатом, а девівська - вторинна, пов'язана з патріархатом. Тож називання нащадків ведійської Дану за її іменем, данави - відлуння матріархату. У "Махабгараті" героїв часто називають по матері, а матрилінійний, по матері, відлік споріднення ведійські арії, як можна спостерегти, на час прибуття до Індії відчутно забули. В Україні й зараз, надто по селах, людину часто називають по матері, а не по батькові, в чому я не раз переконувався і на собі.
Показовий у цьому плані звичай, коли дівчина-кшатрійка сама вибирала собі чоловіка - так звана сваямвара, яка в індійському епосі вже занепадає. В Україні ще у XVIIІ ст. засудженого до страти злочинця милували, якщо дівчина зголошувалася взяти його за мужа. А ще раніше, в XVII ст., француз Боплан пише у праці "Опис України", яка тривалий час була авторитетним джерелом з історії козацтва й звичаїв українців: "Тут, на відміну від звичаїв і традицій інших народів, дівчина першою сватається до парубка, якого собі вподобала. Їхній традиційний та незламний забобон майже завжди дівчині в цьому допомагає, та й вона більш певна успіху, ніж парубок, коли б наважився першим свататися до обраної дівчини… батьки бояться накликати на себе гнів божий чи якесь інше лихо, прогнавши дівчину, бо вважають, що, так учинивши, навіки знеславлять увесь її рід, який неодмінно їм за це помститься... Звичай, який я описав, водиться тільки між людьми рівного стану, бо в цьому краї усі селяни однаково заможні" [1, 73 -74].
Сватання дівчини до хлопця вважають відгомоном матріархату, воно існувало в різних народів, але за середньовіччя вже сприймалось як небажана форма сватання. Виняток становили українці. "Прийміть мене, мамо, я ваша невістка" - такими словами ще два століття тому українська дівчина починала сватання, і їй украй рідко відмовляли. З огляду на це, побутував і вираз узяти заміж, а не піти заміж чи вийти заміж, як нині. Давня матріархальна родина залишила глибокий слід не тільки в традиціях українського й польського, а й усіх слов'янських та інших індоєвропейських народів [3, 319 - 320]. Саме на берегах Чорного й Азовського морів античні автори добре знають войовничих амазонок і "жонокерованих" сарматів.
3. Інші балто-слов'яно-індійські паралелі
З ядавів-ятвягів походили Крішна "Чорний, Чорнобог" - пастушницьке й воїнське божество - і його старший брат Баладева "Білобог, Могутній бог" - землеробське божество, атрибут і зброя якого - рало, плуг. Ім'я Крішна відбите в латишів - його мав відомий дослідник латиських дайн (пісень) Кріш'ян Барон, у Польщі є річка Кшна (з Крішна, Кірсна "Чорна"). "Велесова книга" знає божества Вишень і Кришень (Крішна - земне втілення-аватара Вішну), такі ж прізвища та ще Кришненко побутують у сучасних українців. Інше поширене ім'я Крішни - Ґопал, Ґопала "Пастух" (санскр. go+pala, досл. "Захисник корів-худоби") відбите в українських прізвищах Гупал, Гупало, Гупалов, Гупалюк, Гупаленко, назвах Гупали (на Волині), Гупалівка й Гупалівщина. У Польщі маємо відоме озеро Ґопло, за яким і довколишня людність колись називалася ґопляни (детальніше про pala й palak див.: 9).
Дружину Крішни звали Рукміні, а в литовців побутує прізвище Рукмане. Батька Рукміні звали Бгішмака, а це ім'я тотожне українському прізвищу Бушмака. Батько Деваяні - жрець, брахман, а в литовців побутує прізвище Брахмане. На українському терені брахман як рахман відбите у фразеологізмах, фольклорі, прізвищах, назвах і навіть святах (Рахманський Великдень). Село Рахмани є на Волині [7, 267-273].
З ядавів походив Шіні - могутній воїн, онук якого під час 18-денної війни, описаної в "Махабгараті", правив бойовою колісницею Крішни. Шіні започаткував рід шайнави, а на Волині, де особливо потужний індоарійський пласт, є місцевість Шайно, побутує прізвище Шайнюк. Сюди ж стає і прізвище відомого польського історика - Карл Шайноха (1818-1868). Санскр. shini означає "осяйний, ясний, світлий, розумний, мудрий" (пор. англ. shine "сяяти"), ім'я Шіні мали епічні персонажі, серед них цар-ядава та син царя Сумітри. Надзвичайно популярне в індійців ім'я Сумітра мав, зокрема, цар сувірів (назва споріднена з етнонімом сівери), а сувіри - інша назва сіндів, яких знає не лише Індія, а й Давня Україна [10, 10-17]. Геродот пише про Сіндику біля Керченської протоки, пізніші античні автори згадують Сіндську Скіфію в низів'ях Дніпра-Бористену. Етнонім сувіри містить те саме vir "богатир, герой", що і в українських прізвищах Балвір-Бальвір-Балбир-Балбиренко, Банбир, Шалбир тощо.
Прадідом Яду й Турвашу по матері, тобто дідом Деваяні, був легендарний мудрець-брахман Бгріґу, дружину якого звали Пулома. А вона - родоначальниця пауломів, відгалуження данавів-ядавів. На Волині є озеро Пульмо (Пулемець, Пулемецьке), назву якого український балтист Анатолій Непокупний пов'язує саме з ятвягами [11, 144]. Індійський міф розповідає про красуню-асурку Пулому, яка була заручена з іншим, але Бгріґу викрав її і привів до
Loading...

 
 

Цікаве