WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Походження назви Варшава (у світлі балто-українсько-індоарійських фактів) - Реферат

Походження назви Варшава (у світлі балто-українсько-індоарійських фактів) - Реферат


Реферат на тему:
Походження назви Варшава (у світлі балто-українсько-індоарійських фактів)
Варшава (2 млн. жителів) - столиця незалежної Польщі на річці Вісла (1047 км) й адміністративний центр Варшавського воєводства. Перші поселення на території Варшави відносяться до Х ст., перша документальна згадка - 1265 рік. Із 1343 р. - столиця Мазовецького князівства, з 1596 - столиця Польського королівства. У 1795 - 1806 рр. підлягала Прусії (після розділу Польщі), після Віденського конгресу - столиця автономного Царства Польського в складі Російської імперії.
Назва Варшава (лат. Varsovia) згадується в історичних документах із ХІІІ ст. Припускається, що колись це було невеличке село, першопоселенець якого звався Варш, за яким і отримало назву Варшева, де -ева - суфікс присвійності, приналежності. Тобто Варшева - "Варшине (село)", "Належне Варші". Внаслідок розвитку мови у XV - XVI ст. назва прибрала сучасної форми - Варшава. За Александром Брюкнером [18, 603], Варшава постало з давнішого Варшева (XV - XVI ст.), народна назва Варсєнґа (Warsiega); назва походить від Варша (Warsza), чеське Wrsz (Wrszowce). Польський мовознавець Станіслав Роспонд вважає, що ім'я Варцислав, тотожне Вроцислав (слов. Воротислав), знане на Мазовшу, утворене від спрощеного імені Варш: Варцислав, звідки спершу постала форма Варшеве, потім Варшаве "Село Варша", а тоді й сучасне Варшава [21, 99]. У такому разі виходить, що назва Варшава тотожна назві Вроцлав, оскільки саме з імені Варцислав-Вроцислав, за С.Роспондом, постало ім'я Варш.
Але таке нехитре пояснення аж ніяк не витлумачує назви Варшава. Воно - просто звичний і найлегший хід, до якого досить часто вдаються, аби більш-менш достойно вийти з незручного становища, коли не можуть переконливо пояснити ту чи іншу назву. Втім назва Варшава справді може походити від особового імені Варш. Але тоді постає цілком природне запитання: а що ж означає ім'я Варш? Наші предки ретельно добирали собі імена й назви, вони мали бути високостатусні й не могли сходити до буденного, першого-ліпшого слова. Вони творились, як слушно зазначає видатний польський мовознавець А.Брюкнер, "згідно з первісними арійськими уявленнями".
Нині накопичилося чимало нових теонімних, етнонімних, гідронімних, топонімних і антропонімних фактів, насамперед, з українських теренів, аби поглянути на назву Варшава під дещо незвичним, може й несподіваним кутом, а конкретніше - під кутом індоіранських і балтійських даних. У Північному Причорномор'ї з найдавніших часів засвідчене перебування індоіранських племен, які брали участь в етногенезі слов'янських і балтійських народів, що дає підстави ширше залучати до тлумачення слов'янських реалій різноманітний індійський та іранський матеріал, зокрема й мовний. З'ясування походження і значення назви Варшава почнемо трохи здалеку, з фактів, які нібито стосуються України й українців, хоча насправді вони стосуються і Польщі та поляків.
Отож підійдемо до витлумачення назви Варшава з індоарійською міркою. Підстава для цього вагома - виняткова насиченість "варшавського" й сусідніх ареалів, насамперед українського, індоарійськими реаліями.
1. Індійські ядави й літописні ятвяги
"Рігведа" знає так звані п'ять ведійських племен, або п'ять ведійських народів - яду, турвашу, ану, друх'ю і пуру, про які детальніше оповідає "Махабгарата" - велетенська давньоіндійська епічна поема. Вона містить оповідь про епонімів, тобто родоначальників цих п'яти племен - братів Яду, Турвашу, Ану, Друх'ю і Пуру. Ось стисло ця романтично-повчальна оповідь.
У царя асурів (старших братів богів-девів) Врішапарвана була донька Шарміштха ("Найсоромливіша"), а в його верховного жерця Шукри - донька Деваяні, що зростала без матері й була вередливою і себелюбною. Якось після купання в лісовому озері між подругами спалахнула сварка - царівна в поспіху вдягла несвоє вбрання, і Деваяні те обурило. Шарміштха спересердя штовхнула її, та заточилась і впала в колодязь, на щастя, пересохлий і засипаний опалим листям. Перелякана царівна втекла додому, а Деваяні витягнув із колодязя Яяті, цар сусіднього царства, що саме полював неподалік і почув розпачливі крики дівчини. Обурений Шукра хотів залишити царство, але цар ублагав його зостатися, пообіцявши як завгодно покарати доньку. Деваяні забажала, аби царівна стала їй довічною служницею, і сама невдовзі вийшла заміж за свого рятівника, царя Яяті. А красуню-царівну, аби убезпечитися від можливої суперниці, оселила в лісових нетрях. Проте під час полювання Яяті випадково набрів на хижку, де Шарміштха в самотині згаювала свої невеселі дні. Жонатий цар і юна царівна покохали одне одного.
Час спливав, у Деваяні від Яяті народилося двоє синів - Яду й Турвашу, а в Шарміштхи - троє: Ану, Друх'ю і Пуру. Та подвійне життя Яяті розкрилось, і тесть, на доччину вимогу, прокляв молодого ще зятя на довічну старість. Сказавши, втім, що той знову стане молодим, якщо котрийсь із п'ятьох його синів віддасть йому свою молодість, а натомість візьме його старість. Лише Пуру, наймолодший син Шарміштхи, зважив на батькове прохання. Тисячу років Яяті втішався життям, а тоді повернув синові молодість і посадовив його, найбільш відданого синівському обов'язку, на царський трон.
Цей міф, що став темою для безлічі художніх, мистецьких і музичних творів, має кілька цікавих моментів. По-перше, імена п'ятьох синів царя Яяті від Деваяні й Шарміштхи, як зазначалося, тотожні назвам п'ятьох ведійських племен. По-друге, Яду, старший син Деваяні та Яяті, став родоначальником так званих ядавів, а індійські ядави тотожні ятвягам давньоруських літописів. Бо як індійські ядави на своє означення мають іще дві назви - сатвати й данави, так і ятвяги, яких відносять до західнобалтійських племен, і собі мають дві інші назви - судовити (судова) й дайнови. Звісно, що така потрійна відповідність не може бути випадковою. А з іншого - і засвідчує, що ведійські племена, якщо вони й справді колись вирушали з Північного Причорномор'я до Індії, не всі полишили цей ареал, частина їх залишилась і взяла участь в етногенезі балтійських і слов'янських народів, серед них - українського й польського.
Отже, від законної дружини, брахманки Деваяні цар Яяті мав двох синів - Яду й Турвашу, а від таємної, незаконної, кшатрійки Шарміштхи - трьох: Ану, Друх'ю і Пуру. Таким чином, можна сказати, що двоє царевичів від Деваяні мають брахмансько-кшатрійське (жрецько-воїнське) походження, бо Деваяні належала до жрецького стану, вона - донька верховного жерця. А троє царевичів від Шарміштхи - щирі кшатрії, батьки їхні з воїнського стану, їхній шлюб природніший, хоч і не було відбуто належних весільних обрядів і ритуалів. Тоді як шлюб кшатрія з брахманкою не схвалюють індійські приписи, хоча всі належні весільні обряди й відбуто. Тобто п'ятеро братів - брати лише по батькові, а матері в них різні й належать до
Loading...

 
 

Цікаве