WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Поезія Тараса Шевченка періоду заслання і проблема відтворення її національної специфіки в китайських перекладах - Реферат

Поезія Тараса Шевченка періоду заслання і проблема відтворення її національної специфіки в китайських перекладах - Реферат

В.Мовчанюк підкреслює, що осердя Шевченкової спадщини - медитативна лірика, яка, "на відміну від логічного чіткого судження - характерної форми дидактичної лірики раціоналістів…, тяжіє до фіксації безпосереднього потоку думок та емоцій" [10, 507]. При відтворенні емоційності, чуттєвості Шевченкової поезії (через образи, ритмомелодику, тропіку) мовами далекосхідних країн виникає небезпека ототожнення цієї риси з традиційним орієнтальним квієнтизмом. Щоб уникнути цих помилок, треба зважати, що українська почуттєвість, хоч і виступає домінуючою рисою, не заперечує дії розуму і волі. "Між орієнтальною і слов'янською (в тому числі українською) почуттєвістю, - застерігає В.Янів, - є та основна різниця, що вона у нас є вповні розчленованою психологічною дисципліною, подібно як вольовість, чи здібність до раціонального думання" [23, 188 - 189]. Отже, тяжіння до споглядальності, статичності дії, неупередженості, що є виявом прихованого почуття у східній поезії, буде хибним при перекладі поезій Т.Шевченка, яким притаманна ще й пісенність. "Коли можна говорити про опій для народу, - читаємо у М.Шлемкевича, - то для українського народу не була ним і не є релігійність, а пісенність" [21, 107].
Уся творча практика Шевченка незаперечно свідчить про постійне усвідомлення родинного, духовного зв'язку з народнопісенною традицією. Можна простежити різні типи взаємин Кобзаря з народною піснею: тут й імпровізація в народному дусі, і свідома стилізація, і цитування пісенних рядків, і використання пісенного мотиву як зерна задуму - всі вони нерозривно взаємопов'язані. Притаманна близькість до народнопісенного думання підсилена свідомим ставленням до народної пісні як до певного естетичного взірця. Все це вкрай важко піддається перекладу. Навіть музичний лад народної пісні несе в собі духовний код цілої культури, перегукується з пластикою краєвиду, з народним побутом і традиціями, з найпам'ятнішими подіями історії. Ідіоматичність і символіка народної пісні - це царина, підвладна лише талановитому перекладачеві, спроможному розгледіти глибокий зміст за короткими рядками і ємкими алегоріями, знайти в лексичній скарбниці рідної мови слова, здатні передати цей глибинний зміст. До того ж пісня - голос цілої спільноти, великої громади, який з-поміж інших народів бачить себе індивідуальністю. Ця риса, звичайно, властива й українцям. Проте наш індивідуалізм - не надзверхність над іншими, не великодержавна пиха, а вічне прагнення до свободи, відчуття безмежності у всьому. "Наш індивідуалізм, - пише М.Шлемкевич, - це передфілістерська свобода, степ перед переоранням його плугом, степ широкий - воля… Це знову лірична втеча від твердих форм, від гранітових берегів, від загальновживаного і конечного" [21, 110].
Якщо казати про індивідуалізм у творчості Шевченка, то його сліди найперше треба шукати в міфопоетиці Кобзаря, яку ретельно досліджують Г.Грабович, О.Забужко та ін. Так, Г.Грабович підкреслює, що в основі поезій Т.Шевченка лежить міфопоетичне сприйняття України. Це стосується і автобіографізму Шевченкової творчості, який засвідчує народження національного пророка. Як ніхто інший в українській історії, Шевченко висловив глибинні почуття і потреби свого народу, став тією базою, яка в ході історії окреслила новий політичний консенсус, волю бути собою, бути нацією. Як вважає Г.Грабович, "пророцтво Т.Шевченка, в основному - це вміння подати візію світу, що шляхом небувало тонкого символічного коду зосереджує колективну пам'ять і колективну надію, поєднує минуле, сучасне і майбутнє…" [4, 104 - 105]. Відтворити цю візію світу в перекладі - завдання зовсім не просте. Тут найперша вимога до перекладача - глибоке знання історії, культури, традицій українського народу, яке б сформувало адекватне уявлення про ланцюги міфологічних кодів, що їх сплела творча уява Шевченка. Буквалізм при перекладі неодмінно спотворить як зміст поезії, так і цілісний міфопоетичний образ України в ній.
Носієм національного духу в Шевченковому міфі, як і носієм традицій у способі мислення, виступає родина. Тут важливо відзначити, що в структурі українського родинного життя особливе місце посідає жінка (особливо - жінка-мати ). "Українська жінка, - наголошує Б.Цимбалістий, - відіграє в нашому житті значно активнішу роль, як, наприклад, у західноєвропейських народів" [19, 85]. Що вже казати про східні культури, де роль жінки завжди другорядна після культу чоловіка-володаря. Вчений доводить, що "Україна-мати", "Ненька-Україна" - це епітети, які визначають характер українського патріотизму, як любов синів до матері. У релігійному житті культ Богоматері часто важить більше, аніж культ Христа-Богочоловіка. У ліриці Шевченка Г.Грабович навіть простежує відлуння давнього материнського ладу й глибоко емоційне ставлення до нього. Шевченко, який спирався на народну мораль, не міг не віддати жінці чільного місця у своїй творчості, тим більше що в галереї своїх героїнь-жінок він утілював найголовніше - образ України в усьому багатстві соціального наповнення цього образу. У зображенні чеснот, що характеризують сутність істинної жіночності, простежується нерозривний зв'язок поета з національною культурою, втіленою в народнопоетичних символах (особливо у баладах "Тополя", "Лілея").
Відтворити Шевченкові жіночі образи в китайських перекладах - означає ввести їх у контекст китайської культури. Зазначимо, що в традиційній китайській поезії жінка виступає носієм не так духовних чеснот, як естетичних переживань. Придворні поети залюбки оспівували красу і грацію танцівниць і наложниць, жіноча врода була предметом замилування, споглядання і збудження творчої уяви. Вона іноді виступала складовою поетичного опису, як, наприклад, таємничий місяць вночі або квітка у весняному пейзажі. Виняток становить поезія окремих митців - Лі Бо, Ду Фу та деяких інших, де жінка виступає носієм моральних чеснот - переважно вірності чоловіку-воїну. Тож погляд на жінку, як предмет естетичних переживань, стає на заваді потрактуванню жіночих образів у перекладній поезії Шевченка, де вони, насамперед, - виразники духовної сутності, носії неосяжних моральних чеснот.
Отож окреслимо синкретизм української ментальності, зумовлений культуро-морфологічним аспектом формування української психіки, де вирішальне значення мала "периферійність геополітичного межового положення України як переходової смуги між Сходом і Заходом" [9, 54]. У цій екзистенційно-межовій ситуації, вважає О.Кульчицький, були можливі два види реакції: авантюристично-козацького життєвого стилю і стилю причаєного існування. Тому в українській вдачі вільно поєднуються протилежні риси: ненависть і всепрощення, терплячість і виняткова імпульсивність, войовничість і миролюбство. Все це стало причиною і основою українського суспільного та культурного синкретизму, що повною мірою притаманне й Шевченкові. Як на нас,точне пояснення витоків цього в поезії Кобзаря дав Є.Маланюк, посилаючись на дослідження Ю.Русова: "Шевченко синтезував у собі всі чотири основні расові первні нашого народу. Тому в нім, як у синтезі, в його творах, ми бачимо і тіло, і душу, і дух України" [11, 79].
Синкретизм виявляється в усіх пластах його творчості, починаючи з відбору тем і
Loading...

 
 

Цікаве