WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Поезія Тараса Шевченка періоду заслання і проблема відтворення її національної специфіки в китайських перекладах - Реферат

Поезія Тараса Шевченка періоду заслання і проблема відтворення її національної специфіки в китайських перекладах - Реферат


Реферат
не тему:
Поезія Тараса Шевченка періоду заслання і проблема відтворення її національної специфіки в китайських перекладах
Уперше ім'я Тараса Шевченка прозвучало в Китаї у 20-х рр. ХХ ст. Відтоді й дотепер поезія і сама постать Кобзаря - предмет ретельної уваги багатьох китайських перекладачів і літературознавців, серед яких видатні діячі китайської культури: Лу Сінь, Го Можо, Мао Дунь, Чжоу Цзожень, Сяо Сань, Ге Баоцюань, Мен Хай, Лань Мань, Чжан Тесянь та ін. Сприйняття Шевченкових творів у Китаї слід розглядати не лише в контексті зустрічних імпульсів китайської літератури, а й у межах багатоаспектної проблеми вивчення феномену українства у цій далекосхідній країні. Під феноменом українства маємо на увазі весь комплекс аспектів - культурологічний, історичний, психологічний, філософський, що складають цілісне поняття національного характеру українців як духовного відображення особливостей буття етносу. Національний характер (і національна ідея як його основа), за переконанням В.Буяшенка, є "тим стрижнем, на підставі якого етнос усвідомлює унікальність і неповторність свого співбуття" [2, 23]. Ця "унікальність і неповторність" пронизує всі культурні надбання народу, включаючи, звичайно, творчий доробок видатних майстрів художнього слова. Таким для українського народу був і залишається Тарас Шевченко. Переклад його творів у Китаї є, безсумнівно, спробою зближення і порозуміння двох віддалених культур.
Переклад викристалізовується у процесі порівняння особливостей двох культурних систем. Виявлення спільних рис забезпечує можливість входження іншомовного твору в контекст літератури-сприймача. На переконання Максима Рильського, "переклад художньої літератури тільки тоді здійснює свою функцію, коли це переклад творчий, коли він доходить до читача, коли він є фактом рідної літератури" [15, 272].
Не менш суттєвим і важливим завданням художнього перекладу є відтворення національної специфіки оригіналу. Адже художня література відбиває в образах певну дійсність, пов'язану з життям конкретного народу, мова якого і створює основу для втілення цих образів. Перекладені твори вносять нове, своєрідне в літературний процес сприймаючої сторони. Саме в цьому сучасні китайські перекладознавці вбачають істинну цінність перекладних творів зарубіжної літератури, запоруку їх популярності в новій країні. Перекладач поезії англійських романтиків Ван Цзолян дійшов висновку, що поезія Байрона завдяки своїй гостроті, сатиричності й драматизму, стала новим віянням для традиційної китайської поетичної школи. Це й спричинило неабияку популярність його творів у Китаї. Натомість більш визнаний в Англії романтик Вордсворт не знайшов такого відгуку в китайського читача, оскільки нейтральна тональність його поезії в перекладі китайською позбулася "свіжості" й "своєрідності", уподібнилася до традиційної китайської поезії жанру "тяньюань" ("поля й сади") [25, 24]. Відтворення національної специфіки відіграє не меншу роль у збереженні "новизни" перекладеного твору як ознаку іншої культури.
Національна специфіка - це досить конкретна особливість літературного твору, яка може бути виражена більш або менш яскраво. Вона відтворюється, насамперед, через образи, які безпосередньо відбивають матеріальне оточення і соціальні умови життя народу, а ще - через насиченість тексту ідіоматикою. За спостереженням А.Федорова, "чим більше твір наближений за своєю тематикою до народного життя…, а за своєю стилістикою - до фольклору, тим яскравіше виявляється національне забарвлення" [17, 273]. Ця теза якнайкраще відбиває характер поетичної творчості Т.Шевченка. Саме тому переклади його віршів іноземними мовами, особливо такою віддаленою, як китайська, ускладнюються і тим, що національний колорит оригіналу, звичний і природний для українця, має до певної міри зберегтися у перекладі. Перед перекладачем завжди постає дилема: показати специфіку і впасти в екзотику чи зберегти звичність і втратити специфіку. На цю проблему при роботі над художнім перекладом звернув увагу відомий російський китаїст Є.Еткінд. У праці "Поезія і переклад" [22, 414] він відзначав, що перекладувані вірші, з одного боку, повинні бути доступними як першоджерело на батьківщині оригінального поета, а з іншого - повинні вносити нове, навіть якщо виявляться складнішими для сприйняття, аніж більш звичні твори своїх поетів. Перекладувані твори мають збагачувати літературу-сприймача новим поетичним змістом, новою образністю, новими поетичними римами й строфами. Визначені дослідником засоби вираження національної специфіки це тільки інструментарій перекладача. Важливо, щоб перекладач не копіював авторський текст, а відображав те, що сам побачив і відчув через призму цього тексту - характер і звичаї того народу, який і створив перекладуваний твір.
Яким же поставав український народ для китайських перекладачів з поезії Кобзаря? Чи співпадало це уявлення з висновками дослідників про українську ментальність? Чи можливі взаємоконтакт і взаємопорозуміння віддалених культур взагалі? На ці запитання відповість порівняльний аналіз оригіналів і перекладів китайською поезій Т.Шевченка. Та спершу коротко окреслимо ті ознаки приналежності до українського народу, які відтворені в поезії Кобзаря.
1.Національна специфіка поезії Тараса Шевченка
Для самого Шевченка поняття нація і народ були нероздільні. Національну самобутність українців поет бачив у повсякденному житті і звичаях простого народу, з глибин якого вийшов і сам. Творчість Шевченка була голосом його душі. Поет не робив з народу ікони, бо добре знав і його силу, і його слабкість. "Щоб знати людей, - писав Шевченко, - то треба пожити із ними. А щоб їх описувати, то треба самому стати чоловіком… Отоді пишіть і друкуйте, і труд ваш буде трудом чесним" [20, 72]. "Чесний труд" викристалізував, за словами М.Добролюбова, мужній, прямий і строгий погляд Кобзаря на простий народ, став своєрідною лабораторією української душі. Вже рання поезія Шевченка яскраво продемонструвала таку рису психічного складу українців, як глибока емоційність і ліризм. Дослідники української ментальності означили її як "кордоцентричність". Зокрема, О.Кульчицький пояснює домінування емоцій в українця над волею геопсихічними чинниками, передусім, - вчуття української людини в український краєвид. "Українське психічне несвідоме, - пише він, - у своєму глибинному, колективному шарі, який виявляє збірні переживання хліборобського колективу на плодючому чорноземі, має наскрізь позитивний характер. В українській душі "натура", "природа" - надверхня і внутрішня - людська, що її сприймають як "первісну доброту" і "добру первісність", не протиставляється персональній надбудові волі й розуму з їх витворами" [9, 57].
Предметний світ стає тільки збудником інтенсивних переживань, отже, й нагодою зануритись у внутрішній світ людини. Це повною мірою притаманне поезіям Тараса Шевченка. Якщо титанізм і надмір почуттів його ранньої лірики можна пояснити вимогами романтичної поетики (яка, до речі, йбула спрямована на найповніше відтворення національного колориту), то пізніша поезія засвідчує вивіреність його творчого методу як глибоко психологічного й емоціоцентричного.
Loading...

 
 

Цікаве