WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Павло Тихомиров про психологічний аспект історико-філософського дослідження - Реферат

Павло Тихомиров про психологічний аспект історико-філософського дослідження - Реферат

відповідності пізнання і дійсності, П.Тихомиров переконаний, що історія філософії і є "справжньою ареною, на якій тільки й може у всій повноті розгорнутись істинна сутність філософії" [6, №2, 221]. Зрозуміти це і повинен допомогти аналіз психологічного аспекту в історії філософії.
Український вчений відстоює думку про те, що істориків філософії потрібно не лише навчати, тобто надати їм відповідний обсяг знань, але й збудити в них інтерес до "самовиховання". Що мається на увазі? П.Тихомиров намагається відстояти думку, що гарним істориком філософії можна стати лише за умови необхідної "роботи над собою". "Лише той, хто переконав себе у відносності всіх історичних точок зору, не виключаючи і власної, хто привчив себе цінувати саму цю відносність, як запоруку постійного і нескінченного наближення до абсолютної істини, - той має силу повідомити своєму мисленню достатню рухливість, що звільнить від рамок будь-якого світогляду" [5, 31]. Вчений вдається до цієї методичної зауваги з метою застерегти від скептичних та позитивістських інтерпретацій історико-філософського процесу (Д.Льюїс, В.Кузен та ін.), критика яких лунала і з боку К.Фішера [8, 39-54]. В самому індивідові, що філософує, закладені серйозні "антифілософські тенденції" при розумінні історико-філософського пізнання, яке хибує на обмеженість та дискретність. Тому виховання історика і полягає у здійсненні своєрідної "методологічної редукції" вже вивченого, з метою позбутись умоглядних хитросплетень у розумінні змістовної логіки історико-філософського процесу.
Що це за "антифілософські тенденції", як їх називає П.Тихомиров? Серед перешкод, які стоять на шляху до продуктивного проведення історико-філософського дослідження, є: а) ті, які знаходяться в самому мислителі, що є творцем певної системи, та б) ті, що стосуються розповсюдження та засвоєння філософського вчення. Стосовно постаті "великого філософа" український вчений підходить з наступним переліком "негацій":
1. Життєво-практичні мотиви (вплив почуттів, практичний інтерес, псевдофілософування тощо) - перший чинник, що стоїть на заваді історика філософії та "забруднює" розуміння філософсько-значущих ідей в історії думки. Психологічний аспект і дозволяє виокремити їх як тенденції гальмування філософських успіхів. Дійсно, важко знайти людей, що були б схожі один на одного або позбавлені почуттів та прагматичних інтересів, таких собі "машин для продукування чистих і істинних ідей". Філософські ідеї знаходяться у тісному і складному зв'язку з внутрішнім світом та громадянською позицією "митця". Робота історика філософії "над самим собою" і полягає у "коригуванні" сприйняття логіко-ідейного розгортання історико-філософського процесу.
2. Вплив наївного світогляду (здорового глузду) та "тиранія мови". П.Тихомиров зазначає, що світогляд формується раніше ніж починається філософування. Утверджуються ті примітивні переконання, в які людина вірить упродовж всього свого життя. Філософування - вхід у спеціальне середовище, умови якого приймає той, хто здійснює цей "вчинок". І в більшості випадків саме "на вході", вважає український вчений, мислителем не проводиться щось на кшталт декартівської процедури методологічного сумніву, деякі пересуди залишають "чорні плями" у сприйнятті творчості філософа. Зокрема, це знаходить своє відображення в мові, якою викладає (усно чи письмово) свої погляди актор філософської дії. "Єдиним надійним засобом є створення власної спеціальної термінології, і філософи досить часто вдаються до цього. Однак прагнення бути зрозумілим для більшості літературно освічених людей і бажання розповсюджувати своє вчення (філософам, як ви знаєте, і без того дорікають у темноті і незрозумілості для публіки) заважають широкому застосуванню цього засобу" [6, №2, 233].
3. Догматичне прийняття багатьох положень попередніх систем. "В нашому науковому мисленні - величезна кількість неперевірених понять, які запозичені без критики з минулої філософії, що уберегтися від їхніх впливів настільки важко, як і від впливу природного світогляду у звичайному розумінні"[6, №2, 234 ]. Український вчений твердить, що кожна нова філософська система зустрічає опір з боку раніше засвоєних філософських доктрин, відповідно, їй слід пройти шлях довгої боротьби, перш ніж вона отримає загальне визнання. Розумова короткозорість попередніх філософських учень перетворюється на опозицію до будь-яких нових (відмінних) порухів думки. "Не було ще жодної філософської системи, яка б під час своєї появи зустріла загальне визнання у філософському світі. Завжди починалась боротьба за існування, яка зазвичай поставала як результат переваги найсильнішого, а саме таких елементів у зустрічних філософіях, які виявилися найбільш цінними і плідними у розумінні наближення до істини. Таким чином, суддею виявляється знову історія. "Абсолютна істина" як ідеал постала "рушійною силою" цього історичного процесу, однак в жодному з його моментів не досягала результатів" [6, №2, 236]. У контексті згаданого догматизму П.Тихомиров наголошує, що засвоєння філософських учень не лише перешкоджає розумінню вчення, але й відношенню до нього (вчення) його прихильників: якщо супротивники бувають сліпими до переваг вчення, то і прихильники не помічають його недоліків.
Побіжний аналіз психологічного фактора історико-філософського дослідження П.Тихомирова дає підстави виявити функціональну продуктивність цього методологічного підходу для інструментарію історика філософії. Поряд з розумінням методу реконструкції особистісної детермінанти історико-філософського процесу чи то як біографічного аспекту (трансформація загальних закономірностей руху історико-філософськоїдумки в світлі особистості філософа) [10, 175], чи то як біографічного аналізу (спроба відтворити філософську біографію мислителя) [4, №7, 116], висвітлення змісту психологічного аспекту розширює можливості історико-філософського пізнання в контексті відношення "дослідник - філософ - вчення":
1) наголошення на необхідності роботи історика філософії над самим собою, з метою "відпрацювання" спроможності пізнання тенденцій руху філософських пошуків в історії керуючись ідеєю "абсолютної істини" як регулятивним принципом;
2) запровадження фіксації, окрім правил, що уможливлюють роботу з особистісним началом в історії філософії, катарсичних (очищаючих) вимог до дослідника;
3) тлумачення індивідуального шляху розвитку філософа не тільки в поєднанні з культурно-історичними та біографічними чинниками, а й у контексті з іншими філософськими вченнями, намагаючись зрозуміти діалектику ідей як психологію історико-філософського процесу.
У висліді слід наголосити, що історико-філософські погляди П.Тихомирова є більш ніж актуальними у контексті реконструкції історії історико-філософської думки України. Розуміння психологічного аспекту в історії філософії українським вченим є вагомим внеском у розробку методології дослідження не лише історії філософії вітчизняної, але й світової.
Література
1. Виндельбанд В. История философии. - К., 1997. - 539c.
2. Конверський А.Є., Бичко І.В., Огородник І.В. Філософська думка у Київському університеті: історія та сучасність/ За заг. ред. проф. А.Є.Конверського. - К.: Центр навчальної літератури, 2005. - 336с.
3. Мозгова Н.Г. Київська духовна академія, 1819-1920: Філос. спадок. - К.: Книга, 2004. - 320с.
4. Соловьев Э.Ю. Биографический анализ как вид историко-философского исследования // Вопросы философии. - 1981. - №7. - С.115-126; №9. - С.132-145.
5. Тихомиров П.В. Научные задачи и методы истории философии. - Сергиев Посад, 1907. - 46с.
6. Тихомиров П.В. История философии как процесс постепенной выработки научно обоснованного и истинного мировоззрения: Из лекций по истории философии // Богословский вестник.- 1899.-Т.1. - №1. - С.57-76; №2. -С.221-238.
7. Ткачук М.Л. Історія філософії у культурологічному вимірі (з досвіду київських істориків філософії XIX - початку XX ст.) //Наукові записки НаУКМА. - Т.20. Філософія і релігієзнавство. - К.: Видавн. дім "KM Academia", 2002. - C.19-30.
8. Фишер К. История новой философии: Введение в историю новой философии. Фрэнсис Бэкон Верлуамский.- М.: Издательство АСТ, 2003. -541с.
9. Чижевський Д. Філософські твори: В 4 т./ Під заг. ред. В.Лісового. - Т.1. - К.: Смолоскип, 2005. - XXXVIII + 402c.
Loading...

 
 

Цікаве