WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Павло Тихомиров про психологічний аспект історико-філософського дослідження - Реферат

Павло Тихомиров про психологічний аспект історико-філософського дослідження - Реферат


РЕФЕРАТ
на тему:
Павло Тихомиров про психологічний аспект історико-філософського дослідження
Тенденції деідеологізації та "діалогізації" історико-філософських досліджень в Україні на пострадянському просторі призводять до становлення та розбудови основ історико-філософської науки на східнослов'янському ґрунті. Як влучно зауважує М.Ткачук, "система принципів - партійності, науковості, прогресивно-поступального розвитку та ін. - і відповідних до них методів історико-філософського дослідження, на яку спиралася марксистсько-ленінська теорія історії філософії, чиї речники присвятили доведенню її виняткової науковості не один десяток томів, завалилась як "картковий будинок" разом із збанкрутілим "єдино вірним" ученням. Що ж залишилось?" [7, 19-20]. Підвищений інтерес до проблем теорії та методології історії вітчизняної філософії, реконструкція історіографії історії філософії, дослідження процесів ідентифікації історико-філософської думки в контексті національної культури - це ті одні з не багатьох "поміркованих" кроків, що їх робить українська історико-філософська наука на шляху свого становлення.
Вагомий внесок у заснування історико-філософської думки на Україні був здійснений київськими "академічними" істориками філософії 2-ої половини XIX - початку XX ст. (О.Новицький, С.Гогоцький, П.Ліницький, О.Козлов, П.Тихомиров, О.Гіляров та ін.). Видне місце серед цих спроб займає історико-філософський проект Павла Васильовича Тихомирова (1868 - ?). Будучи вихованцем Московської духовної академії, він пройшов ґрунтовне стажування в Німеччині "(Берлін, Лейпциг, Галле), де прослухав університетські курси з філософії, психології, педагогіки Зіммеля, Дессуара, Штумфа, Менцера, Паульсена, Тіля, Вундта, Гейнце" [2, 168]. Потім довгий час (з 1906 р.) викладав філософські курси у різних навчальних закладах України (Історико-філологічний інститут кн. Безбодька в Ніжині, Університет Св. Володимира, Вищі жіночі курси та Комерційний інститут у Києві). Що стосується питання географічної детермінанти історико-філософського процесу в Україні цих часів, то слід зазначити, що "більш ніж двохсотлітнє перебування України у складі Російської держави не могло не позначитись на всіх сферах її суспільного життя, включаючи духовну культуру. Тому, говорячи про релігійну філософію України XIX - початку XX ст., не можна обійти проблеми російських впливів та важливості російського фактора загалом" [3, 7]. Д.Чижевський з цього приводу писав: "Друга половина XIX віку - період найбільшого національного підупадку на Україні. Інтелігенція або цілком русифікується, або такою мірою одривається од народного життя, що лише з певними обмеженнями та застереженнями ми можемо назвати тих aбо інших представників філософічної думки "українцями" [8, 104]. Однак саме цей автор "Нарисів з історії філософії на Україні" наголошував на тому, що хто як не ці "українці" донесли "трохи чи не перші відомості про Канта, Фіхте і Шеллінга" на Північ.
Філософські інтереси одного з таких "українців" - П.Тихомирова - були доволі обширними: логіка, гносеологія, психологія, соціологія, історія, богословсько-релігійна проблематика, питання художньої творчості. Але в основі його зацікавлень знаходиться захоплення різними проблемами історії філософії. Численні рецензії та огляди зарубіжної та вітчизняної літератури з філософії є свідченнями наявності власного історико-філософського проекту вченого. Аналізуючи окремі проблеми історико-філософської науки (єдність факторів в теорії історико-філософського процесу, історіографія історії філософії, виклад та критика окремих учень), велику увагу П.Тихомиров приділяє розробці її методології. Досить продуктивним, на наш погляд, є бачення мислителем місця та значення психологічного аспекту в історико-філософському дослідженні, що і є метою аналізу в даній статті.
Зазнавши сильного впливу традиції німецької історико-філософської думки 2-ої половини XIX ст. (Г. Гегель, Е.Целлер, К.Фішер, В.Віндельбанд, Р.Фалькенберг, Г.Гефдінг та ін.), П.Тихомиров з особливим наголосом акцентує увагу на культурологічних студіях в історії філософії Куно Фішера (1824-1907) та Вільгельма Віндельбанда (1848-1915). Відмічаючи розвиток історико-філософської науки в руслі гегелівської парадигми, він приєднується до "неокантіанських мотивів" у тлумаченні змісту історико-філософського процесу як єдності логічного, культурно-історичного та індивідуального факторів з особливістю фішерівського акценту на "антропологічному інтересі" історії філософії.
Рухаючись у напрямі тих завдань, що були окреслені В.Віндельбандом [1, 17-21], український вчений наголошує, що під час роз'яснення фактичного матеріалу історик філософії повинен послуговуватись в контексті єдності трьох згадуваних факторів наступними методами: ідейно-прагматичним, культурно-історичним та психологічним [5, 28]. Стосовно послідовності їхнього застосування П.Тихомиров пише: "Звідси зрозуміло, що головною ціллю історії філософії є ідейно-прагматичне пояснення систем, тільки воно надає можливість правильної філософсько-критичної оцінки системи з її позитивних сторін. Методи двох інших роз'яснень, - культурно-історичного і психологічного, - повинні мати вже допоміжне значення: вони повинні сприяти, перш за все і головним чином, відокремленню в системі, що вивчається, наукового й істинного від випадкових історичних та індивідуально-суб'єктивних домішків, а потім і прояснити позитивне наукове значення тих чи інших ідей системи, вказавши на їх реальні мотиви та відношення. Таким чином, ці два роз'яснення повинні передувати ідейно-прагматичному, утворюючи для нього природне prius та історичне опертя" [5, 29]. Вчений намагається піддати критичному аналізу думку В.Віндельбанда про дещо "вторинний" характер, який той відводить культурно-історичному та індивідуальному методам в історії філософії, зазначаючи проте, що саме ґрунтовно та послідовно проведений культурно-історичний аналіз джерел та дослідження індивідуальної детермінанти історико-філософського процесу уможливлюють реконструкцію "логіки ідей".
Як саме український вчений розуміє значення психологічного аспекту в історії філософії? Чим психологічний аспект відрізняється від біографічного й індивідуального? Відповісти на ці питання можливо лише за умови розкриття поглядів П.Тихомирова на: а) принцип співвідношення філософії та історії філософії і б) порівняння задач філософії і конкретно-наукових досліджень. "Тим визначенням, під яке підійдуть не лише історично відомі філософські доктрини, але й керуючись яким, європейський слововжиток буде називати відомі доктрини філософськими, я визнаю наступне: філософія є наукове дослідження загальних питань пізнання світу і життєрозуміння (схожість з визначенням В.Віндельбанда - І.П.). В цьому визначенні намічені - задача, предмет і зміст філософії" [6, №1, 60].
Якщо філософія - це "наукове дослідження", то її задача - пошук істини відносно предмета дослідження, а предметом, на думку П.Тихомирова, постають "загальніпоняття". Коли ми ведемо мову про "загальні поняття", слід розуміти, що їх природа полягає у відкритості до спроможності досягнення абсолютної достовірності. У цьому їх відмінність від спеціально-наукової термінології. "По відношенню до змісту окремої науки як до спеціальних і конкретних питань, ці припущення утворюють сферу загальних питань. Так питання про природу і реальність простору є загальним питанням по відношенню до аксіом і теорем геометрії, які відображають якості спеціальних просторових відношень і особливостей видозмін простору"[6, №1, 62]. Зміст філософії утворюють світ і життя як ціле, що "вислизають" від пізнання спеціальних наук. Жодна з конкретно-наукових методологій, на думку вченого, не в змозі обійтись без "загальних питань філософії", але остання тим і відрізняється, що універсалізує свій предмет та задачі.
"Якщо ви зрозумієте розглянуте мною визначення філософії, відповідно, легко буде зрозуміти і сутність її історії, і безпідставність поневірянь цією історією. Під "історією філософії" я в даному випадку розумію не науку, яку ми з вами будемо вивчати…, а історію як об'єктивний процес, як зміну у часі філософських споглядань світу" [6, №1, 66]. Оскільки визначення філософії як наукового дослідження зводиться до пізнання істини, то ця істина може бути тільки єдиною. Вбачаючи дефініцію істини у
Loading...

 
 

Цікаве