WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Пізнавальні можливості тексту та мета тексту (соціально-філософський аналіз) - Реферат

Пізнавальні можливості тексту та мета тексту (соціально-філософський аналіз) - Реферат

просторів, всередині яких циркулює деяке вихідне повідомлення.
Важливо зазначити, що побутовий текст розпадається наієрархію "текстів у текстах" і творить складні переплетення текстів, і оскільки саме слово "текст" включає етимологію переплетення, то можна сказати, що таким тлумаченням ми повертаємо поняттю "текст" його початкове значення.
Поняття "метатекст" має більш складне тлумачення. Саме слово "метатекст" складається з двох частин, перша з яких - "мета" - означає послідовність за чимось, перехід до чогось іншого, зміну стану, перетворення (метагенез, метафаза); використовується в сучасній логічній термінології для означування таких систем, які, в свою чергу, служать для дослідження чи опису інших систем (метатеорія, метамова) [6, 373].
Ми маємо справу з текстами культури, мистецтва, отже, за основу візьмемо перше значення. Перетворенню буде підлягати авторський мистецький словесний текст, а перетворювачем виступатиме реципієнт (адресат).
Культура розглядається нами як форма одночасного буття і спілкування людей різних епох, часів. Адже людина в культурі відкриває новий світ, знаходить його особисто для себе, переводить у внутрішній план, присвоюючи його. Придбання цього світу відбувається у тексті в процесі комунікативного акту автора і читача. Світ інтерпретується і народжується на очах реципієнта (тобто споживача культури), він поглинає читача з його цінностями, почуттями, думками, його буттям. У цьому новому тексті і метатексті реципієнт починає жити, вступає в діалог із героями, іншими читачами, критиками, епохами, з іншими авторами, культурами.
Художній текст, що постає як століттями застигла форма буття, знаходить начало буття при спілкуванні автора і читача. Літературний текст і метатекст ставить людину на "перехрестя" корінних форм діалогу і, тим самим, на "перехрестя" корінних форм буття, бо, з позиції філософії культури, і саме буття (його осмислення) може розглядатися як начеб воно було твором. Тому буття в культурі - це спілкування і "проживання" життя на основі твору.
Нами поняття "культура" розглядається як внутрішній, духовний світ людини, як своєрідний код її життєдіяльності. У зв'язку з розвитком історії відбувається розвиток і зміна культур, які панують завдяки своїм кодам, архетипам, знакам, символам. Отже, культури не тільки живуть як певні інформації, але можуть брати участь у діалозі з культурою сучасності. Увібравши в себе смисли текстів певних культур, кожний художній текст розкриває свій смисл культур як комунікацію, діалог свідомостей, особистостей, культур. Наприклад, в романі Ф.М.Достоєвського "Злочин і кара" головний герой Раскольников оцінюється не тільки з позиції побуту і буття російського життя 2-ої половини ХIХ ст., але і з позиції християнства з його головною заповіддю: "Не вбий!". Трагедію Раскольникова можна порівняти з трагедією Едіпа, що болісно усвідомлює свій злочин, який визначений давнім хаосом, фатумом, з яким бореться герой. Злочин Раскольникова визначено вибором між "теорією" та "природою". Його трагедія полягає в проникненні хаосу зовнішнього світу в цільне внутрішнє "Я" героя, наслідком чого є створення антигуманної теорії. Цей приклад дозволяє нам з'ясувати, що текст культури існує одночасно у просторах багатьох культур і живе одночасно у двох часових вимірах - "малому" (час сьогодні) і "великому" (час завжди).
Таким чином, справжній твір мистецтва втілює досягнення художньої творчості, ідеї, що належать не тільки "маленькому часові". Вони перемагають хаос, переборюючи простір, і стають культурним знаком, кодом. Тому, якщо життя в "малому часі" (тексті) обмежується лише вчорашнім днем, то у "великому часі" (метатексті) це художнє творіння рухається із минулого - через сучасне - у майбутнє.
Художній текст наче фокусує в собі культурну інформацію, що накопичувалась протягом століть. Мотиви, сюжети, коди, образи створюють об'ємність і насиченість художнього тексту. І це можна побачити в романах І.С. Тургенєва "Батьки і діти", І.А. Гончарова "Обрив", М.А. Булгакова "Майстер і Маргарита". Тому справедливо буде стверджувати, що автор, створюючи текст чи метатекст, не замислюється про безсмертя свого творіння, а бачить його як свою участь у діалозі людини певної епохи, культури. Якщо ж текст поєднає свій час з іншими часами, пройде випробування часом, покаже загальнолюдське, візьме участь у неперервному діалозі часів і культур, то він обов'язково знайде життя у віках із своїм сучасним звучанням з позиції системи цінності сучасності.
Отже, культурологічний підхід допомагає нам встановити зв'язок з історією епох, типами культур, способом мислення, особливостями сприйняття світу людьми. Художні ж тексти живуть у свідомості реципієнта у вигляді концепцій, уявлень, образів, емоціональних реакцій, асоціацій, досвіду переживань і роздумів, які вони народжують. Представляючи собою застиглу форму буття у словах, поняттях, образах, звуках, вони чекають свого часу, поки не замкнеться ланцюжок "автор - читач". Тоді текст і метатекст починають жити, набувати нового звучання, наповнюватися новими смислами і асоціаціями. Текст наче втягує в себе реципієнта з його світоглядом, думками, світом емоцій та переживань, поєднуючи таким чином автора і читача. Так реципієнт входить в ту чи іншу культуру, а його свідомість вступає в діалог із героями, автором, а через них - із певною епохою. Читач свідомо чи несвідомо, але піднімається до рівня авторського світогляду, прагнучи осягнути його думки, почуття, зрозуміти модель світу і людини певного часопростору. Таким чином, "входження" в текст, на нашу думку, несе в собі пізнавальну, рецептивно-естетичну та комунікативну діяльність.
Під рецептивно-естетичною діяльністю ми розуміємо духовний зв'язок із автором та його героями, що має своє вираження в співчутті, причетності до всіх подій зовнішнього та внутрішнього життя.
Пізнавальну ж діяльність ми пов'язуємо з когнітивними (смисловими) процесами у свідомості реципієнта, розшифровкою кодів, смислів, символів тексту, у збагненні його соціальних, філософсько-естетичних ідей. Це є одним із процесів осмислення змісту твору, переведення художніх образів у поняття, судження, ідеї, концепції.
Такого роду тексти здатні змінювати сприйняття світу, і він постає вже не тим, який можна показати в розмові, що зводиться до своєрідної "аури". Цей світ можна назвати "уявним" у тому розумінні, що він представлений у формі віщання; але цей уявний світ і є літературою, тобто штучно створений текст виникає завдяки розвитку літератури. За назвою "грецька література" ми розуміємо всю літературу грецького народу, написану грецькою мовою. Джерелом давньогрецької літератури, як і всякої іншої, була усна народна творчість і, насамперед, міфи, у яких містилася ціла скарбниця сюжетів і образів. Дотепер міфічні образи і сюжети письменники використовують у своїй творчості.
Отже,

 
 

Цікаве

Загрузка...