WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Пізнавальні можливості тексту та мета тексту (соціально-філософський аналіз) - Реферат

Пізнавальні можливості тексту та мета тексту (соціально-філософський аналіз) - Реферат


Реферат
не тему:
Пізнавальні можливості тексту та мета тексту (соціально-філософський аналіз)
На жаль, в українському дискурсі не отримала свого розвитку категорія "метатекст", проте чітко можна простежити її використання, читаючи твори таких українських письменників, як В. Стефаник, І. Франко, Л.Українка, О.Кобилянська, М. Коцюбинський, В. Винниченко та ін., де простежується актуальність порушених тем, а досконалість втілення їх розкривається саме через метатекстуальність, через застосування новітніх прийомів словесного зображення різноманітних граней дійсності, психологічного розкриття рухливого світу людської душі.
Але розуміння сучасних реалій буденності, як і творче осмислення дійсності, вимагає звернення до феномену метатексту. Щоб з'ясувати можливості метатексту, звернемося до сутності, семантики, розуміння цієї категорії.
Будь-який текст та метатекст має автора, який говорить чи пише певні види і різновиди форм авторства. Філософський аналіз у визначених межах може взагалі віддалитися від авторства. Два моменти визначають текст як висловлення: його задум (інтенція) і здійснення цього задуму. Динамічні взаємини цих моментів, їхня боротьба визначають характер тексту. Існує проблема іншого суб'єкта - того, хто відтворює текст і створює текст-обрамлення, що коментує, оцінює, заперечує.
Кожен текст передбачає загальноприйняту (тобто умовну в межах даного колективу) систему знаків. Письменник - це той, хто, володіючи словом, передає через образи сутність осмисленої проблеми чи повідомлення. Так, образ "троянди" можна розглядати як квітку із запахом і кольором, а можна - як символ кохання земного чи небесного. Образ Марії у творчості письменників можна розглядати як звичайну жінку, з її переживаннями, думками, поведінкою, а в певному контексті - як образ Матері Божої, що, виходячи за межі текстових відносин, виступає позатекстовим елементом. Тобто всі слова-образи треба розглядати у співвідношенні з іншими словами, звертаючи увагу на контекст.
Виразити себе - означає зробити себе об'єктом для іншого і для себе самого. Побачити і зрозуміти автора твору - означає побачити і зрозуміти іншу, чужу свідомість і його світ, тобто інший суб'єкт. При поясненні - тільки одна свідомість, при розумінні - дві свідомості, два суб'єкти. Щоб зрозуміти, наприклад, художню мову Горація чи О.Пушкіна, треба розвинути, розширити особистісний світ, тобто включитися у філософський спосіб осягнення світу.
Текст - первісна даність (реальність) і вихідна точка не тільки гуманітарного (філологія, лінгвістика, літературознавство, наукознавство), але й, у першу чергу, філософського осмислення світу.
А.П'ятигорський визначає текст, звертаючись до прийому зафіксованості тексту, і постає він у його уяві як засіб передачі інформації. "По-перше, текстом буде вважатися тільки повідомлення, що є просторово зафіксоване. По-друге, текстом буде вважатися тільки таке повідомлення, просторова фіксація якого була не випадковим явищем, а необхідним засобом свідомої передачі цього повідомлення його автором чи іншими особами" [1, 145].
Ми ставимо завдання розглянути літературні твори і з'ясувати їх внутрішньотекстуальні та позатекстуальні відношення, а тому доречним буде звернутися до визначення тексту як художнього твору. "Текст ? графічно зафіксоване художнє ціле (чи фрагмент художнього цілого).., текст твору є явище змінне, плинне", ? писав Б.Томашевський [2, 87].
З цього випливають два положення: 1) текст художнього твору ? це сума графічних знаків; 2) художній твір - реально даний текст. Отже, для того, щоб стати "текстом", графічно закріплений документ повинен бути визначений у його відношенні до задуму автора, бути естетичним поняттям епохи чи іншим, графічно в тексті не відображеним обсягом [3, 203].
Історико-культурна реальність, яку ми називаємо "художнім твором", не вичерпується текстом. Текст ? лише один з елементів. Реальна плоть художнього твору складається з тексту (системи внутрішньотекстових відношень) і його відношення до позатекстової реальності ? дійсності, до літературних норм, традицій, уявлень. Сприйняття тексту, відірваного від його позатекстового "тла", неможливе, навіть у тих випадках, коли для нас такого тла не існує (наприклад, сприйняття окремого пам'ятника зовсім не відомої нам культури). Ми насправді антиісторично проектуємо текст на тло наших сучасних уявлень, по відношенню до яких текст стає твором. Вивчати текст, дорівнюючи його твору, і не враховувати складність позатекстових відношень ? те саме, що розглядати акт комунікації, ігноруючи проблему сприйняття коду, інтерпретації, помилок і т.п., зводити до однобокого акту говоріння.
З якої б точки зору ми не подивилися на твір мистецтва (автор чи аудиторія) - і текстові, і позатекстові семантичні відношення (подібно відношенню тексту і контексту в інших знакових системах) представляють собою єдність суб'єктивного й об'єктивного. Позатекстова система дана письменнику і від нього не залежить. Проте дану систему відношень компонентів письменник створює стосовно свого художнього задуму сам. При цьому в момент художнього акту позатекстова ситуація виступає подібно мові, тобто в якості матеріалу. В подальшому вона входить до складу твору і, в цьому смислі, рівноправна з текстом [3, 213]. Отже, А.П'ятигорський зазначає, що в лотманівських лекціях велике значення відіграло введення поняття "текст" як фундаментального поняття семіотики й одночасно як поняття нейтрального по відношенню до її об'єкта - літератури.
Можна виділити функціональну подвійність текстів у системі культури. В загальній системі культури тексти виконують принаймні дві основні функції: адекватну передачу значень і народження нових смислів, тобто функції цінностей, у структуру яких входять значення та смисли (В.Сержантов, Г.Гребеньков) [4].
Ідеальним граничним механізмом для такої операції буде штучна мова і текст штучною мовою. Жодна культура не може функціонувати без метатекстів і текстів штучними мовами. До об'єктів такого типу творів належить, наприклад, "петербурзький текст", який виявив В.Топоров на матеріалі творів Ф.Достоєвського [5]. Спостереження над текстами Ф.Достоєвського переконали дослідника, що один із пластів творчої свідомості автора "Злочину і кари" відзначається глибоким архаїчним смислом безпосередньо з методологічною традицією. В.Топоров показує існування в художній свідомості Ф.Достоєвського певного стійкого тексту, який у численних варіаціях виявляється у його творах, і дослідник може його реконструювати.
Художній текст опиняється в структурі тексту культури, і в цьому аспекті він перестає бути пасивною ланкою передачі деякої константної інформації між входом (відправник) і виходом (приймач). Основною структурною ознакою тексту у цій функції є його внутрішня неоднорідність. Текст утворюється як система різних семіотичних
Loading...

 
 

Цікаве