WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Освітньо-науковий пріоритет - держава і людина - Реферат

Освітньо-науковий пріоритет - держава і людина - Реферат


Реферат на тему:
Освітньо-науковий пріоритет - держава і людина
Глобалізація, інтеграція, інформатизація, приватизація, соціалізація, лібералізація, демократизація - поняття, які за останні десятиріччя стали вживаними і навіть модними. Дуже претензійно бути однозначним в оцінках стосовно їх впливу на суспільство, державу, людину. Слід лише визнати, що ці процеси сьогодні на часі, реально присутні в соціосередовищі. Більшість з них мають довготривалий характер, а окремі (лібералізм, демократія) перетворюються для багатьох суспільств у ціннісні категорії. Очевидно, що для кожної цивілізації, нації, етносу, держави загальні тенденції діють неоднаково. Багато залежить від того, якої орієнтації, ідеології дотримується суспільство: ліберальної, консервативної, соціал-комуністичної тощо. Правда, не можна повністю відкидати "ідеологію влади", яка часто позбавлена чітких орієнтирів, синкретично поєднує авторитаризм, лібералізм, консерватизм, маскультуру в політиці, економіці, духовній сфері. Ідеологію конкретного суспільства, загальновизнаний комплекс цінностей формують не лише історія, традиція, культура, а й держава, владні інституції. Тому від влади, якій народ делегує свої повноваження і яку фактично наймає виконувати поставлені ним завдання, задовольняти його життєві інтереси, залежить значною мірою рівень соціальної справедливості, демократії, захищеності прав людини.
Кожна національна держава і її владні інститути в умовах глибокої цивілізаційної кризи повинні захистити людину, мінімізувати ті негативні явища, які притаманні людству і становлять загальну загрозу. Ніхто не може заперечувати того, що високий розвиток науки і техніки, продуктивних сил та людського інтелекту не позбавив світ страшної бідності мільйонів людей, масштабних військових конфліктів, тероризму, катастрофічного нищення довкілля. З'являється тенденція, коли фетишизація матеріального ігнорує морально-етичні імперативи, змінює історично складений тип людини, яка живе в гармонії з собою, з культурою і традицією, з природою, часткою якої вона є. І чим мобільніше розвивається світова цивілізація, тим необхіднішими стають якісні зміни у знаннях, свідомості, поведінкових нормах людини. "Суб'єктивний фактор" - "живий капітал" - приречений не лише активніше втручатися в соціосередовище, але й робити це більш грамотно, культурно, морально й професійно. Стає очевидним, що у вирішенні найрізноманітніших і найскладніших проблем головна роль належатиме освіті. Вона має не лише адекватно реагувати на об'єктивні потреби суспільства, враховувати економічний аспект, готувати людину до цивілізаційних викликів, але й передбачати створення умов, мотивації для самооцінки й самореалізації особистості.
Найбільш природним правом людей залишається право на освіту. У конституціях багатьох країн, у міжнародних деклараціях вона займає чільне місце в ієрархії демократичних цінностей. Українська Конституція (ст. 53) гарантує кожному право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної та вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах [1, 22].
У державній національній програмі "Освіта. Україна ХХІ століття", у Національній доктрині розвитку освіти України у ХХІ ст. записано про "створення умов і надання можливостей кожному громадянину України постійно вдосконалювати свою освіту", про "забезпечення у кожному навчально-виховному закладі відповідних умов для навчання і виховання…" [2, 7] і що "якість освіти є національним пріоритетом і передумовою національної безпеки країни, стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів" [3, 137]. У подальшому освітньо-правова база розвивала ці положення. Проте, на жаль, слід констатувати, що пріоритетність освіти як випереджальний характер її розвитку, нове ставлення суспільства до освіти, до знань та інтелекту ще залишаються однією з найбільш значущих для людини проблем.
Саме недостатня увага з боку держави до освіти, науки, інтелекту породжує ситуацію, коли порушуються права людини. Адже, з одного боку, існують конституційно закріплені обов'язки держави щодо безоплатної, доступної і якісної освіти, а з іншого - на практиці ігноруються головні принципи конституції і законів. Бюрократія завжди намагається публічно відстоювати реальність виконання конституційних норм в галузі освіти. Справді, після 1996 р. (рік прийняття Конституції України) ухвалено близько 350 законів стосовно підтримки освіти, більше 400 указів президента і постанов уряду. Публічно жоден з політиків, жодна політична сила не висловлювались проти освіти чи науки. Але не це є критерієм у стосунках влади з освітою. Концентрованим і універсальним вираженням уваги до неї з боку політичних еліт є, насамперед, бюджет усіх рівнів. Одним з головних чинників, який закладає передумови для порушення прав людини, є недостатнє фінансування освітньо-наукової галузі. Роками не виконуються ті статті законів, які прямо захищають статус учителя, вихователя, викладача, зокрема стаття 57 Закону України "Про освіту", де йдеться про встановлення середніх посадових окладів педпрацівникам на рівні, не нижчому від середньої заробітної плати працівників промисловості.
Слід визнати, що деградація в суспільстві у сферах духовності, моралі, економіки й соціальної політики прискорилась тоді, коли держава почала применшувати значущість освіти і науки, практично не визнаючи пріоритетної ролі вчителя в Україні, принизивши його соціально, матеріально і морально. За роки незалежності це було однією з великих помилок влади. Важко сподіватись на успіх в утвердженні особистої, національної, державної гідності громадян, коли позбавлений гідних умов життя сам педагог. Низький його статус у суспільстві зліквідував відповідну позитивну мотиваційну позицію до вчительської професії, а також унеможливив необхідну інтелектуальну, моральну, фізичну відтворюваність особистості педагога.
Мимоволі пригадуються слова, сказані відомим українським просвітителем Г.Ващенком: "Немає більш почесної праці, як праця педагога. Виховуючи підростаюче покоління, педагог бере найактивнішу участь у творенні майбутнього свого народу. Особливого значення набуває праця педагога у переломові періоди історії народу" [4, 69].
На жаль, влада так і не спромоглася усвідомити відповідальність за те, що вона "творить" з освітою у цей "переломний" для України період.
Непомітно,
Loading...

 
 

Цікаве