WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Освіта українського зарубіжжя як фактор збереження етнонаціональної ідентичності - Реферат

Освіта українського зарубіжжя як фактор збереження етнонаціональної ідентичності - Реферат

мова - 74%,
рідна земля - 62%, народні традиції, звичаї - 57%, спільне історичне минуле - 45%, література, мистецтво, фольклор - 30%, віросповідання - 22%, спільні зі своїм народом перспективи розвитку - 22%, національна кухня - 20%, національний одяг - 16% [1].
З даного соціологічного опитування випливає, що для етнічної ідентифікації важливими чинниками є мова, народні традиції та звичаї, література, фольклор, мистецтво, віросповідання, які можна реалізовувати через родину, освіту, церкву. Саме родина є тією життєвою основою розвитку дитини, тим фундаментом, на якому будевибудовуватися її подальша доля. Саме батьки є її першими педагогами, які дають дитині головний інструмент пізнання та самопізнання - рідну мову[5]. І від них залежить, чи стане українська мова в чужоземному середовищі для їхньої дитини рідною, чи ні. Адже саме в родині закладаються основи виховання взагалі і національного зокрема, відбувається формування світосприйняття, духовних традицій. Етнонаціональна позиція батьків, як правило, визначає етнонаціональну позицію їхніх дітей. За ними стоїть вибір - якнайшвидше асимілюватися, увійти цілком в чужоземне середовище чи зберігати своє українство і передавати його дітям. Позиція батьків, родини зумовлює також вибір школи.
На сьогодні в українському зарубіжжі існує декілька типів українських шкіл. Міністерство освіти і науки України створило базу даних українознавчих шкіл за кордоном, згрупувавши їх у 5 категорій. Це школи, в яких викладання здійснюється українською мовою; школи, в яких вивчаються українознавчі предмети; загальноосвітні навчальні заклади, в яких вивчається українська мова; навчальні заклади, в яких українська мова вивчається факультативно; недільні та суботні школи, які є найчисленнішими; дитячі дошкільні заклади, що мають україномовні групи (Таблиця 1 - див. PDF).
Українське шкільництво у зарубіжжі, яке народилося від усвідомлення необхідності етнонаціонального самозбереження, налічує понад сто років. У його розбудові й утвердженні відіграла велику роль церква, яка на початках взяла на себе не лише організаційні, але й навчально-виховні функції. Так, за статистичними даними проекту "Українське шкільництво на терені Америки та Канади", яким займався професор Колорадського університету д-р Баб'юк, у 1974 р. в Америці було 279 шкільних осередків, в яких навчали української мови та культури 602 учителі та 197 священиків [2, 12]. (Таблиця 2 - див. PDF)
Слід відзначити також велике значення громадських організацій, які спричинилися до становлення української школи. Наприклад, ще на початках "першої хвилі" еміграції українці Канади оперативно використали закон 1897 (угоду Грінвей-Лор'є), який дозволяв вживати рідну мову як мову викладання у школах і вивчати її поряд з англійською. Цей невеликий приклад є свідченням того, якої ваги вже з перших років проживання на землі поселення надавали наші співвітчизники освіті, усвідомлюючи, що саме освіта, вивчення українознавчих предметів є тим потужним фактором, який дозволить зберегти їх національну ідентичність.
Сьогодні українська освіта у зарубіжжі - це розвинена система освітніх закладів західної та східної діаспори, яка, окрім середньої школи, має відомі українознавчі студії у провідних вищих навчальних закладах, програми, підручники українознавчих дисциплін, власну систему підготовки та удосконалення вчителів.
Але українські громади сьогодні не існують у їх первісному вигляді. В їх середовищі відбуваються значні процеси, зумовлені різними чинниками, зокрема асиміляційними. За роки незалежності нашої держави виникло також нове явище - східна діаспора, яка почала розвиватися після розвалу радянської імперії, проте знаходиться лише на стадії активного структурування і потребує особливої уваги й підтримки з боку своєї історичної батьківщини. Народилася й нова проблема "четвертої хвилі" еміграції з мільйонами наших співвітчизників, якими практично не займається держава, завдання якої частково перебрала на себе церква, слугуючи тим осередком, навколо якого гуртуються заробітчани. З одного боку, спостерігаємо відтік потужних інтелектуальних сил з України, що за висловом Г.Удовенка, народного депутата України, який тривалий час очолював Комітет з питань прав людини, національних меншин і міжнаціональних відносин Верховної Ради, може перетворити країну в "зону стихійного лиха". З іншого боку, Олег Воловина, професор, президент Informed Decisions Inc. (США), провівши детальний статистичний аналіз, робить висновок про те, що потік "четвертої хвилі" позитивно впливає на функціонування українських громад, зокрема у США, та є активним фактором зменшення асиміляційних процесів серед українства. "В цілому, школи українознавства оновлюються за рахунок новоприбулих висококваліфікованих педагогів "четвертої хвилі" емігрантів, які вводять в навчальний процес нові методики викладання. Новоприбулі вчителі у США становлять 50% від загальної кількості педагогів у школах українознавства".
Д-р Євген Федоренко, голова Шкільної Ради США, зазначає: "Школа повинна бути справою першочерговою. Особливо це важне тепер, коли швидко відходить у засвіти хвиля політичної післявоєнної еміграції, зменшується її активність, а процес асиміляції…збирає також своє обильне жниво….Мусимо твердо усвідомити, що існування українського шкільництва - це справа не тільки свідомих батьків, що це обов'язок і відповідальність цілої української громади. Нашою метою має бути не лише втримати рідне шкільництво, але й повсякчас поповнювати його учнями, пам'ятаючи, що місце кожної української дитини в українській школі" [1].
Громадські організації за кордоном фактично взяли на себе тягар організаційної роботи з розвитку українського шкільництва, були і є тим середовищем, яке сприяє збереженню етнонаціональної ідентичності.
Не можна також не сказати в цьому контексті і про роль держави проживання, яка, згідно з нормами міжнародного права, зобов'язана сприяти реалізації всіх потреб національних меншин, які проживають на її території, якщо це передбачено її законодавством. Як відомо, наскільки легше реалізовувати свої національні потреби українським громадам, у тому числі і потреби в забезпеченні підтримки і розвитку освіти в тих країнах, які стоять на демократичних засадах, для яких кожен громадянин держави - це цінність, аніж у тих, де права людей упосліджуються. Як відомо, структурування
Loading...

 
 

Цікаве