WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Спроба латинізації українського писька - Реферат

Спроба латинізації українського писька - Реферат

означення палатальности слов'янських приголосних у всіх випадках (за вийнятком позначення l=L) використовує позначення апострофа ('). Зокрема, відштовхуючись від польської ґрафіки, Ф.Міклошич не зовсім правильно похзначає тверде "л" знаком "l", а м'ягке - "l'". Порівняй, наприклад, в його "Порівняльній граматиці слов'янських мов": lev , але l'va
У Їречека ця ситуація відображена більш послідовно, а саме, як l-l' чи t-t', d-d', s-s', z-z' і т.д. Графема "l" у нього використовується тільки зі спеціальною метою - в праслов'янських сполученнях *ъl+консонант ( типу volk), а також в іменниках ч.р. типу orel та дієприкметниках минулого часу ч.р. типу pochodyl.
До слабких аспектів проекту слід віднести, наприклад, неповне охоплення фонетико-фонологічної картини української мови. Зокрема, Їречек тільки спорадично виділяє дзвінкі аффрикати, передаючи їх через транслітерацію у прикладах типу dzvun (с.45), dzvunyca (с.39), dozdzove (с.57), vydzu (с.46).
Перелік невідповідностей та помилкових положень в цьому проекті можна істотно розширити, хоча, справедливости ради, слід зауважити, що повністю уникути їх навряд чи було б можливо при повній невпорядкованості української літературної норми в середині XIX сторіччя.
В цілому проект Й.Їречека справляє враження, неначе його автор з допомогою переходу на іншу систему правопису та ґрафіки задумав здійснити нормалізацію галицько-української літературно-писемної мови (язичія), базуючись головно на західно-українській діалектній базі. Однак пропоновані ним заходи в принципі не привносили собою нормалізуючого первня, оскільки для цієї мети в першу чергу була необхідна нова українська граматика, що відображала б та кодифікувала мовну ситуацію хоча б на певній частині західно-української мовної території. Проблематичним успіх цього задуму робило базування автора не на живій мові, не на койне, а переважно на галицько-українських книжкових контекстах першої половини - середини XIX стіоріччя, які були переповнені лексичними та синтаксичними архаїзмами, полонізмами, діалектизмами та просто хибними формами, що перейшли з сторінок букварів, читанок та хрестоматій для народних шкіл, календарів, збірників фольклору та іншої друкованої продукції. Порівняй окремі "переклади" на латиницю українських слів: pulk, scodryj, vozmuznyj, zobrak та ін.
Узагальнюючи сильні та слабкі сторони проекту, можна констатувати, що:
а) автор проекту реформи сприймав галицько-українську літературно-писемну мову (язичіє) як цілісну систему;
б) пропоноване переведення української писемності на латинську ґрафіку базувалося на принципі, згідно з яким кожному окремому звуку повинна відповідати одна буква (і тільки у крайніх випадках - диґраф);
в) проект головно враховував стан ненормованої реґіонально-писемної мови, але практично не брав до уваги реальну мовну ситуацію на західно-українських землях;
г) пропонована Їречеком система правопису є компромісним варіантом між фонетичним та етимологічним принципами, що прийняті різними слов'янськими мовами;
д) нова система ґрафіки - це комбінація кількох слов'янських латинських абеток, за явної домінації чеських елементів;
е) в принципі проект Й.Їречека можна практично реалізувати, на відміну від деяких інших проектів реформування слов'янських мов, що мали місце в ту саму історичну епоху .
Заохочувана офіційними колами спроба втілити латинську абетку в галицько-українське мовне середовище залишилась незреалізованою. Сліди цієї спроби збереглись тільки в кількох "пробних" брошурках, які стали тепер бібліографічною рідкістю, та ще у книзі-звіті самого автора проекту. Навіть впливові в етнічному українському середовищі люди, які підтримували теоретичну концепції латинки Й. Їречека (єпископ С.Литвинович, відомий граматист Й.Лозинський, що обгрунтував своє ставлення до неї в брошурі "Die ruthenische Sprach- und Sriftfrage in Galizien", Lemberg, 1860. S.XX-LV) з принципових мотивів голосували проти введення латинки. Серед галицької інтеліґенції переважала думка, що такий захід є чисто політичним актом, який не має нічого спільного з питаннями мови та культури. Він сприймався як "згубний для народности руської, бо з латиницею пропаде і дух українського народу і віра".
Проти реформи Й.Їречека висловлювались такі авторитетні науковці-славісти, як П.Шафарик та Ф.Міклошич - який колись був ідейним натхненником переведення галицько-українського правопису на латинську графіку. Своє негативне ставлення до цієї реформи він висловив згодом, багато років по тому, у другому виданні своєї "Порівняльної граматики слов'янських мов" (Відень, 1874), схиляючись вже до варіанту галицько-українського правопису на основі кирилиці "в дусі Вука Караджича". Про це пише І.Головацький братові Якову у листі від 28.VII. 1859 року:Миклошичъ говорилъ ...добро говорилъ было бы, если бы Русины оставили свою дотеперешнюю орфографию, а приняли бы чтото вродe Вука Караджичевой (Укр.-русь. Архів.VIII. 407). Думки Міклошича проти латиниці для галицьких українців в перекладі українською мовою передає також Б.Дідицький у своїй листівці 1859 року "Осведченіе руской азбуки дотычающое"
Впроваджуючи офіційну політику віденського уряду в мовно-культурній сфері середавстрійських слов'ян Й.Їречек переслідував також і політичну мету. Він був активним і впливовим членом партії чеських консерваторів і був прихильником австрославізму - нової політичної доктрини, висунутої у 1846 році К.Гавлічком-Боровським. Програма австрославізму значною мірою відповідала інтересам новонароджуваної австрослов'янської буржуазії, насамперед чеської - найрозвиненішої у фінансовому та економічному плані - багатої та привілейованої. Пропагуючи австрославізм, представники чеського інтелектуального середовища, у тому числі і відомі чеські науковці, свідомо чи несвідомо також брали участь у втягненні інших слов'янських народів багатонаціональної Габсбурзької монархії у сферу чеських інтересів та чеського мовно-культурного впливу. Маючи значний науковий та суспільний авторитет, багато представників чеської (і словацької) інтелектуальної еліти займали високі посади (яко державні арбітри, цензори, голови термінологічних комісій тощо) в австрійських державних структурах, що відали просвітою, наукою та культурою. Як відомо, такі чеські славісти, як Ф.Палацький, Я.Коллар, К.Я.Ербен, Гавлічек-Боровський, П.Й.Шафарик, К.Зап та інші не рідко безапеляційно, а не раз і доволі різко висловлювались стосовно певних питань формування слов'янських мов та літератур, питань етноґрафії та історії слов'ян у складі Австрійської імперії. Як зазначає Д.Брозович, не завжди справедливі звинувачення на адресу окремих слов'янських національних діячів "у підриванні загальнослов'янських (в межах Габсбурзької імперії - В.М.) ідеалів та цінностей" часто ставали основною причиною наступного некритичного сприйняття ними помилкових чи чужих мовно-національному процесові положень, які мали відтак негативні для нього наслідки.
Зокрема Й.Їречек, з одного боку, офіційно висловлювався за те, щоб "нова графіка якомога краще і точніше передавала своєрідність української... вона мала бути оригінальною, базуватись тільки на корінних фонетичних та морфологічних особливостях цієї мови" [Vorschlag:17]. З іншого боку, він прагне увести в живий організм української мови генетично чужі для нього елементи, не апробовані попередньою мовною практикою. Основним, проте, негативним моментом задуманої реформи було прагнення її автора змінити історичні основи мовно-культурної традиції українського народу, неперервні з часів Кирила і Методія.
Саме тому в середовищі галицько-української інтелігенції на межі 50-60-их років XIX століття прогресувало переконання про те, що "у проведенні реформи української мови не останню роль відіграють чехи", які "прагнуть вивищитися над рештою слов'ян Імперії". З цього приводу М.Малиновський писав у листі до Гр.Шашкевича: "... між слов'янами поляки, росіяни та чехи воюють за перевагу, за принципат. Чехи хотять нам своє панування накинути, а ми, як не хочемо мати нічого спільного з поляками й росіянами... то й не хочемо чеського принципату - wollen wir das tschechische Prinzipat nicht haben" [Укр.-русь. Архів. VII. С.33. Лист VI. із 9 червня 1859 р.] Сам Гр.Шашкевич у листі до Я.Головацького висловлювався у тому ж дусі: "... абы верховность чесчины до якой стремлять чехи хотя бы надъ австрійскими Словенами утвердить и надъ Русинами, що, акъ долго азбука стояти буде, абсолютно видится невозможнымъ" [Там само].
Незважаючи на постійну підозру до галицьких москвофілів у проросійській орієнтації, офіційна віденська влада не наважилась поглиблювати невдоволення корінних українців у межах Австрійської монархії. Через те, сама реформа так ніколи і не була переведена.
Loading...

 
 

Цікаве