WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Освіта в державній концепції мовної політики - Реферат

Освіта в державній концепції мовної політики - Реферат

штатна одиниця існує на відповідному телеканалі) мали б розуміти, що Джеймс Бонд - британський розвідник і рафінований джентльмен, він не може говорити мовою простуватого сільського дядька.
Доля мови, її якісний стан дуже залежать від рівня підготовки перекладачів у вузах України. Якість викладання іноземних мов у них підвищується, а от якість викладання української мови і значення, якого надають керівники вузів цьому предметові, залишаються незадовільними. Іноді й переклад на іноземну мову може стати знаряддям русифікації, зокрема через запис латиною української топоніміки, прізвищ та імен через російське посередництво, на зразок Kiev, Krivoy Rog, Odessa, Gerasimenko тощо. На книжковій виставці в Українському домі навесні 2006 р. продавалася карта України "Моя Батьківщина" з рекламними обкладинками дитячого журналу "Пізнайко", що, крім російської версії -"Познайка", має ще й англійську - "Posnayko". Англійський варіант назви є суржиковим транскриптом з російської форми "Познайка", до якої припасовано українську фіналь -о. На карті є припис: "Рекомендовано Міністерством освіти і науки України". Навіть якщоце єдина помилка, Міністерство не повинно дискредитувати себе, надаючи дозволи на безграмотні видання.
Ефективність викладання мови в освітніх закладах різних рівнів залежить не тільки від індивідуальної майстерності викладача, але й від сприйняття ним мови як невід'ємного складника повсякденного життя, а не як частини акції під назвою "Передаймо нащадкам наш скарб - рідну мову". Урбаністично-модерна українська мова має більше шансів здобути собі прихильників серед тих, для кого більш звичною (мовою комфорту) стала російська мова.
У контексті завдань, які стоять перед нашим суспільством і педагогами зокрема, варто переглянути стереотипне сприйняття такої соціолінгвістичної групи, як російськомовні українці. За нашим переконанням, це перспективний об'єкт мовної політики. Значна частина з них, попри низький рівень володіння чи користування українською мовою, емоційно ідентифікує себе з нею, визнаючи її рідною під час чергового перепису населення. Це має принципове значення для розуміння їх впливу на мовну ситуацію сьогодні й у майбутньому. Російськомовні українці - не тільки перспективний об'єкт, але і суб'єкт мовної політики української спільноти. Як відомо, ефективна політика неможлива без союзників. Колосальний внесок у справу поширення й розвитку української мови можуть зробити ті україномовні росіяни та російськомовні українці, які цінують український елемент своєї ідентичності, адже вони є, по-перше, носіями великого цивілізаційно-культурного потенціалу, а по-друге, краще від будь-кого знають, як треба нести українську мову й культуру в російське середовище. В українській історії є прецеденти подібної міжкультурної взаємодії. Максим Рильський, Юрій Федькович, Михайло Максимович, Андрей Шептицький, В'ячеслав Липинський та інші видатні українські діячі були вихідцями з українських родин, де важливе місце посідала польська культура, чи з польських родин, де ця культура переважала.
Сьогодні в Україні ще дуже мало соціальної реклами, а та, що є, - примітивна і зводиться до транспарантів "Любіть Україну" на вулицях столиці та деяких інших міст. Тому громадянське виховання треба здійснювати через сім'ю, зокрема виховуючи батьків, надаючи їм поради та педагогічні й психологічні консультації. Непоодинокі випадки, коли мовний режим у сім'ї змінюється з появою дитини чи її наближенням до шкільного віку. У цій непростій ситуації виникають і психологічні труднощі. Педагоги мають піклуватися про попередження конфліктів, які можуть виникати між школярами, школярами й учителями, школярами та їх батьками чи іншими членами родини на ґрунті зміни мовних стереотипів. Вони повинні донести до батьків і дітей розуміння того, що домагання спеціального статусу для російської мови може стати тривалим конфліктогенним чинником, сприятиме не злагоді, а розбрату і мовній сегрегації суспільства. Науково-дослідні установи МОН та НАН України мають розробити відповідні рекомендації для педагогів і шкільних психологів, заохочувати їх до власних аналітичних розвідок про роль мови у суспільному і родинному житті на підставі того досвіду, який вони акумулювали протягом своєї навчально-виховної діяльності.
В ідеалі школа має готувати цілісну особистість, а не мовно-культурного маргінала. Саме таку освітню політику здійснюють провідні держави світу, включно з нашим сусідом - Росією. Двомовність українського суспільства - це факт нинішнього життя, але для міцної сучасної держави важливішою є виразна ідентифікація зі своїм корінням, що передбачає також знання, пошану чи навіть любов до інших культур, мов, ідентичностей.
З погляду мовної екології, нинішня ситуація в Україні є деформованою. Її виправлення навряд чи досяжне без консолідованої мовної політики на державному рівні і взаємодії державної лінії у мовній політиці із зусиллями громадських організацій. Концепцією державної мовної політики передбачено створення у складі Міністерства юстиції України структурного підрозділу, завданням якого має бути практична діяльність для досягнення сформульованих у Концепції завдань і цілей, зокрема запровадження постійної системи заохочень, інформаційної підтримки активних провідників державної мовної політики (осіб, підприємств, навчальних закладів тощо) та притягнення до відповідальності винних у грубих порушеннях мовного законодавства. Якщо такий орган буде створено, мовна політика в Україні може набути більш професійних обрисів і мати ефективні наслідки.
Література
1. James E.Jacob and David C.Gordon. Language Policy in France // Language Policy and National Unity. - S.l.: Rowman and Allanheld, 1985. - P.119.
2. Жайворонок В.В. Велика чи мала літера. - К.- 2004. - С.133.
3. David R., Marples. Comments on "Language, Nationalism, and Populism in Belarus by Alexandra Goujon. "Nationalities Papers", 1999.-V. 27.- No 4.- Р. 681. Подібні спостереження знаходимо й у класика соціолінгвістики Урієля Вайнрайха: "Відданість літературній мові здебільшого вважається "хворобою" інтелектуалів. […] Навпаки, антипуризм іноді супроводжує загалом антиінтелектуальну, "сленгову" поведінку; у великих містах є зони, де молоді люди навмисно намагаються не вживати "чисту" англійську мову, остерігаючиcь, що ровесники можуть звинуватити їх у зарозумілості (Weinreich Uriel. Languages in Contact. Findings and Problems. - The Hague, Paris, 1974. - P.102).
4. Шевельов Ю. Внесок Галичини у формування української літературної мови.- Львів - Нью-Йорк, 1996. - С.127.
Loading...

 
 

Цікаве