WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаУкраїнознавство → Освіта в державній концепції мовної політики - Реферат

Освіта в державній концепції мовної політики - Реферат


Реферат
не тему:
Освіта в державній концепції мовної політики
У 2006 р. відбулася помітна активізація у сфері мовної політики. Вона стала фактором не тільки внутрішньополітичної, але й зовнішньополітичної діяльності держави. З боку проросійських сил ця активізація виявилася, насамперед, у намаганнях застосувати на користь російської мови ратифікацію Україною Європейської хартії регіональних та міноритарних мов, що вилилося у практичні дії низки місцевих рад, які проголосили російську мову регіональною на територіях деяких областей і міст сходу і півдня України. Водночас в Україні йшла робота з підготовки документа під назвою "Державна концепція мовної політики в Україні". Створення концепції відбувалося паралельно в декількох інстанціях: Національній комісії з утвердження демократії та верховенства права, очолюваній С. Головатим, Національній комісії з духовності під керівництвом акад. М.Жулинського, Міністерстві культури України та деяких громадських організаціях.
У другій декаді серпня 2006 р. проект "Концепції державної мовної політики в Україні", розроблений Національною комісією з утвердження демократії та верховенства права, набув статусу офіційного проекту державної влади. Президент України надіслав його урядові для погодження з міністерствами, відомствами, обласними держадміністраціями тощо. У преамбулі Концепції сказано, що "Концепція державної мовної політики в Україні" - це система основоположних нормативних настанов, якими мають керуватися державні органи в мовній царині". Провідну ідею цього проекту можна проілюструвати такою цитатою: "Оскільки процес витіснення української мови є керованим і набув системного характеру, українська держава має діяти також системно, вживаючи рішучих заходів підтримки української мови..." (с. 10, підкреслення наше - Б.А.).
Мовна політика, за визначенням енциклопедії "Українська мова", - це "сукупність ідеологічних постулатів і практичних дій, спрямованих на регулювання мовних відносин у країні". Якщо Концепцію розглядати як "сукупність ідеологічних постулатів", то для "практичних дій" потрібний орган у системі виконавчої влади, метою якого є досягнення завдань і цілей, сформульованих у Концепції. У нинішній Україні державна мовна політика - це складна взаємодія цілої низки суб'єктів, що її здійснюють як у центрі, так і на місцях. Вона залежить від таких чинників: Президента, що є гарантом Конституції, Кабінету Міністрів - центрального органу виконавчої влади, Верховної Ради, що приймає закони, які тою чи іншою мірою впливають на мовну політику (наприклад, ратифікація Хартії регіональних і міноритарних мов), та судів, що є арбітрами у вирішенні спірних питань, пов'язаних із мовним законодавством, рішеннями виконавчої і законодавчої влади тощо. На відміну від радянських часів, коли КПРС контролювала всі перелічені чинники на загальнодержавному і місцевому рівнях, нинішня влада політично строката: Президент і Прем'єр-міністр належать до протиборних політичних сил, на місцях нерідко владу контролюють ті партії, які не належать ні до влади, ні до опозиції, наприклад, ПСПУ Наталії Вітренко має більшість у деяких районах півдня України.
Ефективність тих чи інших дій законодавчої та виконавчої влади значною мірою залежить від позиції, яку займає у мовному питанні суддівський корпус. Його настрої віддзеркалюють нині строкатість поглядів і пріоритетів суспільства в цілому. Зупинимося на деяких показових фактах. Серед найважливіших є рішення Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р. № 10рп/99 про офіційне тлумачення статті 10 Конституції України. Суд підтвердив, що українська мова є невід'ємним атрибутом конституційного ладу держави: "Українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом".
Система освіти - одне з найважливіших знарядь мовної політики, починаючи від найдавніших часів. Її особливість у тому, що вона здатна впливати на всі перелічені гілки влади. Адже сьогодні на шкільних та університетських лавах сидять майбутні президенти, депутати, міністри, судді, редактори, власники ЗМІ тощо. Крім того, більшість нинішніх керівників держави має дітей та внуків, спілкування з якими також є засобом опосередкованого впливу освітньої системи на політику, зокрема й на мовну.
Основним питанням мовної політики в нинішній Україні є не "хто винен?" чи "що робити?", а "як робити?" і "хто має відповідати за зроблене і не зроблене?". Найслабкішим місцем у практичному здійсненні мовної політики з дня проголошення незалежності була відсутність чіткого плану дій та його механізму реалізації. Особливо згубним виявилось те, що мовна політика не була персоніфікованою як в інституційному, так і в особистому плані. В Україні є законодавча база для мовної політики, є державна програма розвитку мови, а спитати за їх виконання нікого. Немає відомства, якому можна було б виставити рахунок за провали або нагородити за успіхи в такій важливій ділянці національного життя. Голова НАК "Нафтогаз" відповідає за тепло в наших оселях, міністр внутрішніх справ - за боротьбу зі злочинністю, а хто відповідальний за стан української мови - невідомо.
Попри відсутність виразних дій влади, сама логіка історичних змін із набуттям державної незалежності змінила багато стереотипів у сприйнятті мов. Колишні уявлення про місце української й російської мов у нашому суспільному житті, зокрема про так звану "гармонійну двомовність нації та наявність двох рідних мов", частково зруйновано. Постає завдання: прищепити натомість народові й багатотисячній армії чиновників, що складають державний апарат, а особливо педагогам та працівникам ЗМІ, концептуально нове бачення мовних пріоритетів. Схематично роль мов у новітній Україні можна позначити так: українська мова - державна, тобто родинна мова для етнічних українців та інших громадян і водночас мова публічного життя для всіх жителів України, а також - мова "міжнаціонального спілкування" в Україні. Російська - рідна мова численної національної меншини і мова-посередник (lingua franca) на пострадянському просторі. Крім того, в Україні дедалі помітнішою стає присутність англійської мови, що є мовою-посередником світового масштабу.
На базі Концепції має бути опрацьовано програму дій в освітній системі, деталізовану для різних освітніх рівнів, різних форм власності, різних регіонів. Особливістю нинішньої ситуації в освіті є те, що, на відміну від
Loading...

 
 

Цікаве